Постанова

Іменем України

20 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/7133/21

провадження № 61-11975св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» (далі - КО «Київзеленбуд») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 01 листопада 2019 року його було звільнено з посади начальника управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд».

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 761/45743/19 його з 01 листопада 2019 року поновлено на вищевказаній посаді. Питання стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах справи № 761/45743/19 судом не вирішувалося.

Згідно з довідкою про доходи від 28 листопада 2019 року його дохід за вересень та жовтень 2019 року склав 36 411,18 грн, за вказаний період фактично відпрацьовано 22 робочих дні. Тож середньомісячна заробітна плата за два останні місяці роботи, що передували звільненню, складає 18 205,59 грн, а середньоденна - 1 517,13 грн. Період з 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року складає 266 робочих дні, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період становить 403 556,58 грн.

При цьому при розрахунках середнього заробітку позивач просив врахувати підвищення тарифних ставок відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

З наказом про поновлення на роботі його фактично ознайомлено 23 грудня 2020 року та цього ж дня допущено до роботи. Тобто рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопад 2020 року відповідачем не виконано у повній мірі без поважних причин, тож останній має сплатити середній заробіток за 20 робочих днів вимушеного прогулу. На підставі здійснених розрахунків середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 листопада 2020 року по 22 грудня 2020 року включно становить 34 335,69 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року в розмірі 456 664,63 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 25 листопада по 22 грудня 2020 року в розмірі 34 335,69 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КО «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року в сумі 403 556,58 грн з подальшим вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року, суд першої інстанції виходив із довідки про доходи позивача за останні два місяці роботи, що передували звільненню.При цьому суд вважав, що вимога позивача про необхідність врахування при здійсненні розрахунку середньоденного заробітку підвищення тарифних ставок, є необґрунтованою, оскільки пункт 10 Порядку № 100, яким передбачено таке врахування, виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для стягнення за вказаний період немає, оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 761/45743/19 виконано 25 листопада 2020 року шляхом видання власником наказу про поновлення позивача на роботі.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та КО «Київзеленбуд» задоволені частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2021 року змінено, резолютивну частину рішення викладено в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з КО «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року у сумі 255 874,17 грн з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов`язкових платежів».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 403 556,58 грн на 255 874,17 грн, апеляційний суд виходив із того, що наведений позивачем розрахунок середнього заробітку, який покладений в основу судового рішення районного суду, не відповідає Порядку № 100, оскільки в ньому враховані виплати за час, протягом якого позивач перебував на лікарняному та у щорічній відпустці. З урахуванням наданих відповідачем в апеляційному суді додаткових доказів, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень Порядку № 100 здійснив перерахунок середнього заробітку позивача, скоригувавши його з урахуванням підвищення тарифних ставок, з огляду на те, що позовна вимога про середнього заробітку заявлена під час дії пункту 10 Порядку № 100.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 25 листопада по 22 грудня 2020 року, апеляційний суд виходив із того, що на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 761/45743/19 наказом КО «Київзеленбуд» від 25 листопада 2020 року № 958 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень із збереженням раніше встановлених умов оплати праці. Отже, судове рішення про поновлення позивача на роботі виконано в повному обсязі 25 листопада 2020 року.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

29 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19.

Заявник вказує, що виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції, а апеляційний суд, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь в справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд порушив вказані норми процесуального права, допустив безпідставне прийняття нових доказів, на підставі яких вирішив справу по суті заявлених вимог.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2023 року КО «Київзеленбуд» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, щоОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з КО «Київзеленбуд». Наказом КО «Київзеленбуд» від 16 жовтня 2012 року № 201 позивача прийнято до міської станції захисту зелених насаджень на посаду директора.

Згідно з наказом відповідача від 30 березня 2017 року № 59-П позивача прийнято на посаду начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень в порядку переведення з міської станції захисту зелених насаджень.

Наказом відповідача від 13 липня 2018 року № 746-п ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень з 16 липня 2018 року згідно з пунктом 2 статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у справі № 761/29933/18 за позовом ОСОБА_1 до КО «Київзеленбуд» визнано незаконним та скасовано наказ від 13 липня 2018 року № 746-п про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд» на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд». Стягнуто з КО «Київзеленбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 265 253,04 грн.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у справі № 761/29933/18 набрало законної сили.

Наказом в. о. генерального директора КО «Київзеленбуд» від 21 жовтня 2019 року № 972-п «Про оголошення догани» позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни та за неналежне виконання завдань та своїх обов`язків відповідно до посадової інструкції.

Наказом в.о. генерального директора КО «Київзеленбуд» від 31 жовтня 2019 року № 1001-п «Про оголошення догани» позивачу було оголошено догану за неналежне виконання завдань та обов`язків у частині виконання наказу від 23 грудня 2019 року № 266 «Про призначення відповідальних осіб за стан охорони праці та пожежної безпеки у структурних підрозділах».

Наказом в. о. генерального директора КО «Київзеленбуд» від 01 листопада 2019 року №1008-п ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд».

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі № 761/45743/19 за позовом ОСОБА_1 до КО «Київзеленбуд» визнано незаконними та скасовані вищевказані накази та поновлено ОСОБА_3 з 01 листопада 2019 року на посаді начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд».

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі №761/45743/19, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року залишено без змін.

Питання стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах справи № 761/45743/19 судом не вирішувалося, а тому у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року.

З метою здійснення розрахунку середньоденної заробітної плати позивач звернувся до роботодавця з запитом про надання довідки про його доходи за період вересень-жовтень 2019 року.

У відповідь на запит КО «Київзеленбуд» надало довідку про доходи № 148/Б-295 від 28 листопада 2019 року, згідно з якою дохід за вересень та жовтень 2019 року склав 36 41,18 грн, фактично відпрацьовано 22 робочих дня (том 1, а. с. 22).

З урахуванням вказаної довідки позивачем здійснено розрахунок середньоденної заробітної плати при зверненні до суду з позовом: середньомісячна заробітна плата за два останні місяці роботи, що передували звільненню, складає 18 205,59 грн, а середньоденна - 1 517,13 грн. Відповідно до Порядку № 100 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року згідно з розрахунками позивача становить 403 556,58 грн (1 517,13 грн * 266 робочих днів).

Також із метою врахування при здійсненні розрахунку середньоденної заробітної плати підвищення тарифних ставок відповідно до пункту 10 Порядку № 100, позивач двічі звертався до роботодавця з відповідним запитом 23 грудня 2020 року та 05 січня 2021 року, проте відповіді та витребуваних документів не отримав (том 1, а. с. 32,33).

Звертаючись з апеляційною скаргою у липня 2021 року, КО «Київзеленбуд» вказало, що розмір середньомісячної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, що передувало незаконному звільненню складає 24 093,90 грн, а середньоденна заробітна плата - 1 095,17 грн, на підтвердження чого додало до апеляційної скарги копії розрахункових листків за вересень, жовтень 2019 року, листка непрацездатності, табелів обліку робочого часу за серпень-жовтень 2019 року (том 1, а. с. 151, 155-156).

У грудні 2021 року КО «Київзеленбуд» звернулося до апеляційного суду з клопотанням про долучення доказів, а саме довідки № 077/226-5191 від 07 грудня 2021 року про середню заробітну плату позивача за період вересень-жовтень

2019 року, згідно з якою розмір середньомісячної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, що передувало незаконному звільненню складає

40 464,00 грн, а середньоденна заробітна плата - 941,02 грн (том 2, а. с. 1-7, 17).

У вересні 2022 року КО «Київзеленбуд» звернулося до апеляційного суду з клопотанням про долучення доказів, в тому числі і розрахунку середнього заробітку позивача за період червень-листопад 2019 року та доказів на підставі якого здійснено вказаний розрахунок. Згідно із указаним розрахунком розмір середньомісячної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, що передувало незаконному звільненню складає 20 232,00 грн, а середньоденна заробітна плата - 919,63 грн (том 2, а. с. 53-77).

Позивачем також до матеріалів справи надано звітність з Пенсійного фонду України та з Державної податкової інспекції стосовно нарахованого йому доходу за червень-листопад 2019 року.

Для усунення суперечностей та визначення розміру середньоденної заробітної плати позивача за вказаний період апеляційним судом допитаний провідний бухгалтер із заробітної плати КО «Київзеленбуд» ОСОБА_4 , яка пояснила порядок здійснених розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати позивача.

З урахуванням наданих сторонами в апеляційному суді доказів, колегія суддів апеляційного суду встановила, що згідно з наданою відповідачем довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 від 09 вересня 2022 року, начальнику Управління міської станції захисту зелених насаджень Баранову В. Є. у вересні нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 16 179,18 грн, з яких:

допомога з тимчасової непрацездатності за період із 22 по 26 серпня 2019 року у сумі 3 849,15 грн;

допомога з тимчасової непрацездатності за період із 27 по 31 серпня 2019 року у сумі 3 849,15 грн;

допомога з тимчасової непрацездатності за період із 01 по 06 вересня 2019 року у сумі 4 618,98 грн;

виплата за час перебування позивача у щорічній відпустці згідно з наказом № 849-п у сумі 3 861,90 грн.

У жовтні 2019 року позивачу нараховано та виплачено посадовий оклад у сумі 20 232,00 грн.

Отже, за вересень-жовтень 2019 року позивачу нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 16 179,18 грн та 20 232,00 грн відповідно.

Таким чином, згідно з розрахунком середньоденна заробітна плата позивача становить 919,63 грн (20 232 грн : 22 робочих дні).

Згідно з довідкою від 08 вересня 2022 року № 04-01/8 посадовий оклад начальника Управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд» станом на червень 2019 року складав 19 368,00 грн (наказ підприємства № 121 від 30 травня 2019 року).

З 01 липня по 30 листопада 2019 року посадовий оклад начальника управління складав 20 232,00 грн (наказ підприємства № 148 від 26 червня 2019 року - зростання у зв`язку із підвищенням розміру прожиткового мінімуму). Коефіцієнт росту до попереднього періоду -1,045.

З 01 грудня 2019 року по 30 червня 2020 року посадовий оклад начальника управління складав 21 204,00 грн (наказ підприємства № 306 від 29 листопада 2019 року - зростання у зв`язку із підвищенням розміру прожиткового мінімуму). Коефіцієнт росту до попереднього періоду -1,048.

З 01 липня по 30 листопада 2020 року посадовий оклад начальника управління складав 22 158,00 грн (наказ підприємства № 135 від 30 червня 2020 року - зростання у зв`язку із підвищенням розміру прожиткового мінімуму). Коефіцієнт росту до попереднього періоду -1,045 (а.с. 62 т. 2).

Отже, середній коефіцієнт підвищення - 1,046.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року включно становить 244 621,58 грн (919,63 грн (середньоденна заробітна плата) * 266 робочих днів).

З урахуванням середнього коефіцієнту підвищення 1,046 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року включно становить 255 874,17 грн (244 621,58 грн*1,046).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З урахуванням доводів касаційної скарги, Верховним Судом переглядається постанова апеляційного суду лише в частині, якою змінено рішення суду першої інстанції, оскільки в іншій частині заявник погоджується з рішення місцевого суду та просить залишити його в силі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час протягом якого зберігається середній заробіток працівника за час протягом якого зберігається середній заробіток працівника (з час щорічної і додаткової відпустки) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при обчисленні розміру середньомісячної заробітної плати позивача не враховуються виплати, які він отримав у вересні 2019 року, пов`язані з його перебуванням у щорічній відпустці у сумі 3 861,90 грн та у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю в розмірі 12 317,28 грн, а всього - 16 179,18 грн.

Отже, враховуючи, що у вересні 2019 року позивачу було нараховано та виплачено 16 179,18 грн (виплати пов`язані з перебуванням позивача у щорічній відпустці та у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю), тобто виплати, які не враховуються при обчисленні розміру середньомісячної заробітної плати, та у жовтні 2019 року - 20 232,00 грн, у вказаний період на підприємстві було 22 робочих дні, то апеляційний суд, з урахування Порядку № 100, дійшов правильного висновку щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача у цей період, який становить 919,63 грн (20 232 грн : 22 робочих дні), та, як наслідок, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року - 244 621,58 грн (919,63 грн (середньоденна заробітна плата) * 266 робочих днів).

При цьому апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що середній заробіток позивача за час його вимушеного прогулу за період із 02 листопада 2019 року по 24 листопада 2020 року включно,з урахуванням середнього коефіцієнту підвищення посадових окладів на підприємстві, як це передбачено пунктом 10 Порядку № 100, становить 255 874,17 грн (244 621,58 грн*1,046).

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке, оскільки у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 предметом позову є захист прав на знак для товарів і послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Тобто висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній вище постанові стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судом в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове рішення в якому посилається заявник.

Доводи касаційної скарги про безпідставне прийняття апеляційним судом нових доказів та скасування на їх основі рішення суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі, оскільки обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, встановивши, що розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, здійснений на підставі довідки про його доходи від 28 листопада 2019 року та покладений в основу рішення суду першої інстанції, не відповідав вимогам Порядку № 100, зокрема в ньому не враховані періоди, коли позивач перебував на лікарняному та у відпустці, про що останньому було достеменно відомо, апеляційний суд, задля дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, на підставі яких ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі, яка переглядається, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

За таких обставин виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року підлягає поновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська