ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/9063/21

провадження № 61-8930св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

2. Позов обґрунтовано тим, що 6 Державна пожежна рятувальна частина Шевченківського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі -

6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, 6-ДПРЧ) є структурним підрозділом позивача і знаходиться в його підпорядкуванні без статусу юридичної особи.

3. Житлове приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві перебуває у державній власності та знаходиться на балансі позивача.

4. Зазначено, що ОСОБА_1 , який проходив службу на посаді начальника караулу 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, на підставі протоколу № 5 засідання комісії з житлово-побутової роботи від 14 травня 2014 року було надано для проживання два ліжко-місця у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку.

5. Позивачем неодноразово здійснювалися перевірки цільового використання житлових приміщень гуртожитків, які перебувають на балансі Головного управління, в тому числі і гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ, однак жодного разу відповідачі двері в квартиру не відчиняли.

6. Крім того, ОСОБА_1 станом на день подання позову не є працівником позивача та здійснив поліпшення своїх житлових умов, придбавши у власність квартиру.

7. ОСОБА_3 в облікових даних позивача не значиться, при цьому шлюб між нею та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 761/24698/17, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 761/24684/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання ОСОБА_3 . Отже останніми втрачено навіть похідне право на проживання з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . Крім того, на момент подання позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 більше шести місяців також не проживали в кімнаті.

8. Таким чином, позивач уважав, що відповідачі створюють останньому перешкоди у використанні спірного житлового приміщення у гуртожитку при 6-ДПРЧ.

9. У зв`язку із викладеним позивач просив суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

10. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 рокупозов залишено без задоволення.

11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах МНС, ДСНС України понад 10 років, відповідачі вселилися в кімнату у гуртожитку на достатній правовій підставі, проявляють інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла, а тому наявні підстави вважати, що відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зазначена кімната у гуртожитку є їх єдиним «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

12. Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 рокуапеляційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києві задоволено.

13. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано.

14. Позов ГУ ДСНС України у м. Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено.

15. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

16. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин справи, не надав належної оцінки доказам, поданим представником ГУ ДСНС України у м. Києві, неправильно застосував норми матеріального права, пославшись на норми статей 124 125 ЖК України, які регулюють порядок виселення осіб із службового житлового приміщення, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що приміщення № 10 , розташоване у гуртожитку на АДРЕСА_1 , є єдиним житлом відповідачів, які постійно в ньому проживають.

18. Постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Попченкова І. М., задоволено частково.

19. Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

20. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі після розлучення втратили родинні зв`язки та колишня дружина ОСОБА_2 перестала бути членом сім`ї ОСОБА_1 , малолітня ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю у Черкаській області, що підтверджено ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, тому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 втратили право користування житловим приміщенням як члени родини наймача.

21. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не оцінив вимоги позивача про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції.

22. Суд апеляційної інстанції, констатувавши відсутність та непроживання ОСОБА_1 у спірному житлі, не встановив початку відліку часу його відсутності, періоду відсутності у спірному житловому приміщенні та, можливо, переривання цього строку. Тобто судом не встановлено факту безперервної відсутності ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

23. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що він не втрачав інтерес до спірної кімнати АДРЕСА_2 , періодично приїзжав до зазначеного житла.

24. Також суд апеляційної інстанції не надав оцінку колективному зверненню від мешканців гуртожитку 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві щодо проживання ОСОБА_1 у спірній кімнаті гуртожитку.

25. Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києві задоволено частково.

26. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено.

27. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення №10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

28. Здійснено розподіл судових витрат.

29. В іншій частини рішення суду першої інстанції залишено без змін.

30. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка постійно проживає разом із матір`ю, перестали бути членами сім`ї ОСОБА_1 , тому наявні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування спірним нерухомим майном.

31. Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів факту безперервної відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

32. Апеляційний суд також відхилив посилання позивача у позовній заяві та поясненнях від 22 лютого 2022 року на положення статті 116 ЖК України, якою передбачено, що підставою для виселення без надання іншого жилого приміщення є використання його не за призначенням, оскільки вказана норма передбачає порядок та підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення, тоді як позивачем заявлені позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав непроживання у ньому понад шість місяців без поважних причин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві.

34. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

35. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

36. У касаційній скарзі Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги.

37. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає наявність обґрунтованих підстав відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17, від 31 серпня 2022 року у справі № 405/2650/19, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

38. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 проживав у спірному приміщення у вересні-жовтні 2020 року, оскільки сплачував комунальні послуги та користувався електроенергією.

39. Проте, суд не врахував, що з 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 придбав двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 і вказав у декларації, що це є його постійним місцем проживання разом із новою дружиною.

40. Під час попереднього апеляційного перегляду справи судом встановлено, що вказана квартира була відчужена на користь сестри відповідача, після відкриття провадження у справі, яка переглядається.

41. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на надані відповідачем квитанції про сплату комунальних послуг та вказуючи на постійне проживання відповідача, не врахував, що подані відповідачем квитанції були не за повний період.

42. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд врахував лише три квитанції за 2020 та 2021 роки, показники електроенергії лише станом на 01 жовтня 2020 року, проте спірний період становить від 01 вересня 2020 року по 01 березня 2021 року.

43. Факт сплати комунальних послуг за вересень-жовтень 2020 року не є достатніми доказами того, що відповідач не втратив інтерес до даного житла. Сплата комунальних послуг не підтверджує постійного проживання у спірному нерухому майні.

44. Заявник вказує, що ним надані вагомі докази щодо придбання нової квартири, зазначення в декларації її постійним місцем проживання, що є підставою для втрати права на попереднє житло.

45. Оскаржуване рішення апеляційного суду базується лише на квитанціях, що покривають неповний період, які свідчать про епізодичну оплату комунальних послуг та не свідчать про постійне безперервне проживання.

46. Також під час попереднього апеляційного розгляду апеляційним судом встановлено, що відповідачу на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_4 .

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

47. Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 жовтня 2007 року № 1459 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва» та розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2014 року № 640 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва», будівля АДРЕСА_1 внесена до Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві (т. 1, а. с. 16).

48. Таким чином, на балансі позивача перебуває гуртожиток сімейного типу, який знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

49. Відповідно до протоколу № 5 спільного рішення керівництва та комісії з житлово-побутової роботи позивача від 14 травня 2014 року ухвалено рішення про надання відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 два ліжко-місця у житловому приміщенні № 10 гуртожитку при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві в будинку АДРЕСА_1 (ордер на жилу площу в гуртожитку від 15 травня 2014 року № 23/14) (т. 1, а. с. 25-27).

50. ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах цивільного захисту ДСНС України з 16 серпня 2007 року до 25 вересня 2017 року.

51. Відповідно до наказу (по особовому складу) від 25 вересня 2017 року № 700, з урахуванням довідки Центральної лікарсько-експертної комісії від 23 серпня 2017 року № 1247, ОСОБА_1 25 вересня 2017 року звільнено зі служби та виключено з кадрів ДСНС України у запас за станом здоров`я.

52. Відповідачі зареєстровані за адресою:

АДРЕСА_5 . Згідно із довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_1 від 25 лютого 2021 року № 7105-1064/018 у період з 05 червня 2012 року до 25 вересня 2017 року разом з сім`єю ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_3 (донька) в контрольних списках працівників Головного управління, що потребують поліпшення житлових умов, не перебував (т. 1, а. с. 41).

54. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 761/24698/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили (т. 1, а. с. 30, 31).

55. З липня 2017 року сторони не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не підтримують шлюбних стосунків, наміру зберігати сім`ю не мають.

56. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 761/24684/17 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1 400,00 грн щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2017 року до повноліття дитини (т. 1, а. с. 37-39).

57. Згідно із рапортами начальника 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві Мартинюка М. О. від 01 вересня 2020 року та 01 жовтня 2020 року під час перевірки житлового приміщення ввечері та зранку з вересня 2020 року до теперішнього часу, а саме житлового приміщення № 10, в якому повинен проживати ОСОБА_1 зі своєю дружиною та дитиною у гуртожитку 6-ДПРЧ за адресою: АДРЕСА_1 , періодично з`являвся один ОСОБА_1 без дружини та дитини (т. 1, а. с. 42, 43).

58. У період з 02 вересня 2020 року до 28 лютого 2021 року включно було проведено комісійну перевірку (щоденно) раціонального використання житлових приміщень у службовому гуртожитку 6-ДПРЧ та складено відповідні акти, якими встановлено, що в житловому приміщенні № 10 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні та не проживають (т. 1, а. с. 44-220 «в»).

59. Обставини щодо не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції підтвердив сам ОСОБА_1 , зазначивши, що колишня дружина та донька проживають у Черкаській області, точну адресу не вказав. Повідомив, що дитина в супроводі матері приїздила до нього до початку війни.

60. Також зазначив, що перебував у другому шлюбі з ОСОБА_4 , наразі шлюб розірвано.

61. Згідно із відомостями, викладеними у декларації ОСОБА_1 після звільнення за 2020 рік, місцем роботи ОСОБА_1 є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру; ОСОБА_1 є власником квартири з 15 вересня 2020 року, в якій зареєстрована його дружина ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 32-36).

62. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить кв. АДРЕСА_4 .

63. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 з 15 вересня 2020 року був власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу та 15 червня 2021 року на підставі договору дарування відчужив вказану квартиру ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 29).

64. У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що відчужив квартиру за адресою: АДРЕСА_3 своїй сестрі.

Позиція Верховного Суду

65. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

66. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

67. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

68. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

69. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

70. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лишу в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , а тому в іншій частині не переглядається.

71. Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач вказував, що ОСОБА_1 є таким, що втратив право користування жилим приміщенням у гуртожитку відповідно до положень статей 71 72 ЖК України. Обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, було те, що під час перевірок цільового використання житлових приміщень у гуртожитках позивачем було встановлено, що ОСОБА_1 лише інколи появляється в жилому приміщенні, а його дружина та дочка - на постійній основі відсутні в жилому приміщенні. З Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 став власником двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_3 . У поданій декларації за 2020 рік відповідач зазначив вказану квартиру адресою нового місця фактичного проживання з новою дружиною ОСОБА_4 , а адресу гуртожитку - місцем реєстрації.

72. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів факту безперервної відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

73. Так, вирішуючи спір, апеляційним судом зазначено, що факт постійного проживання відповідача у спірному приміщенні підтверджується квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг. Судом вказано, що відповідачем у період з 01 вересня по 01 березня 2021 року було здійснено такі оплати: квитанція від 23 жовтня 2020 року № 13/113 про оплату за централізоване постачання холодної та водовідведення, утримання будинків та прибудинкової території, а також за електроенергію (у вказаній квитанції вказано різницю показника лічильника електроенергії з 01 вересня 2020 року по 01 жовтня 2020 року - 101 квт; квитанцію від 09 листопада 2020 року № 281/2060; квитанція від 10 лютого 2021 року № 365/2525 (т. 2, а. с. 39-43).

74. Колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

75. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

76. Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

77. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

78. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

79. Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

80. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

81. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

82. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

83. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

84. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

85. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

86. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

87. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

88. Отже, процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

89. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження №61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 26 липня 2023 року у справі № 754/5333/18 (провадження № 61-4094св23).

90. Так, звертаючись до суду із вказаним позовом у березні 2021 року, позивач вказував, серед іншого, що стало відомо, що з 15 вересня 2020 року відповідач став власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що свідчить про поліпшення житлових умов.

91. Крім того, позивачем вказано, що з декларації відповідача вбачається, що останній зазначив місце свого фактичного проживання за адресою придбаної квартири.

92. Наведені обставини підтверджується доказами, поданими позивачем (т. 1, а. с. 29; 32-36).

93. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

94. Отже, подані позивачем докази щодо набуття іншого житлового приміщення у власність, реєстрації у ньому дружини, зазначення вказаного житла як фактичного місця проживання у декларації дають підстави для висновку про вибуття відповідача із спірного житлового приміщення та проживання за іншою адресою.

95. Колегія суддів звертає увагу, що мотиви ухвалення судового рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 ґрунтуються на наданні останнім квитанцій про оплату комунальних послуг у спірний період (01 вересня 2020 року - 01 березня 2021 року), які не охоплюють кожен місяць. При цьому такі квитанції не є доказом беззаперечного проживання відповідача у спірному майні, як і отримання ним кореспонденції.

96. Наведені обставини щодо часткової сплати комунальних послуг, з урахуванням встановлення набуття відповідачем іншого житлового приміщення у власність та зазначення його фактичним місцем проживання, свідчать лише про виконання ним обов`язку щодо утримання вказаного житла, а не постійного проживання.

97. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

98. Так, судами встановлено, що 15 вересня 2020 року відповідач набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

99. Разом із тим, після ініціювання позивачем судового спору у березні 2021 року, позивач 15 червня 2021 року подарував свою квартиру сестрі, що не заперечувалось останнім (т. 2, а. с. 137-138).

100. Крім того, судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі № 761/24698/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що «відповідачі після розлучення втратили родинні зв`язки та колишня дружина ОСОБА_2 перестала бути членом сім`ї ОСОБА_1 , малолітня ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю у Черкаській області, що підтверджено ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 31 січня 2023 року, тому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 втратили право користування житловим приміщенням як члени родини наймача».

101. Отже, з кінця 2017 року шлюбні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були припинені, сторони втратили родинні зв`язки, спільного побуту не вели.

102. Разом із тим, позивач у процесуальних документах, поданих суду, продовжував стверджувати, що спірне нерухоме майно є єдиним місцем проживання його та колишньої дружини разом із дитиною.

103. Вищевказана поведінка відповідача свідчить про вчинення останнім дій, спрямованих на збереження спірного житлового приміщення без достатніх правових підстав й, відповідно, не відповідає принципу добросовісності.

104. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про позбавлення особи права користування житлом, суди мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

105. Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

106. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

107. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

108. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

109. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 у вересні 2020 року поліпшив свої житлові умови шляхом придбання квартири у м. Києві, вказував фактичне своє місце проживання у вказаній квартирі. Крім того, відповідач має на праві спільної сумісної власності квартиру у м. Кропивницькому. Таким чином, враховуючи вказані обставини та дії ОСОБА_1 щодо відчуження належного йому майна після ініціювання позивачем судового спору, відсутністю належних доказів постійного проживання у спірному майні, колегія суддів не вбачає підстав для висновку щодо непропорційного втручання у володіння відповідачем житловим приміщенням, належним позивачу.

110. Крім того, у спірному житловому приміщення на підставі протоколу № 1 засідання комісії з житлово-побутової роботи Головного управління ДСНС України у м. Києві від 20 лютого 2023 року та договору найму житлового приміщення від 21 лютого 2023 року № 1/23 проживають: ОСОБА_7 , 1981 року народження, ОСОБА_8 , 1984 року народження, ОСОБА_9 , 2008 року народження, ОСОБА_10 , 2012 року народження, ОСОБА_11 , 2022 року народження (т. 5, а. с. 20-32).

111. Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку, що позивачем не доведено обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги відповідно до статей 71 72 ЖК України.

112. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

113. З огляду на наведене, постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та рішення місцевого суду в указаній частині, оскільки воно залишено без змін вказаною постановою, підлягають скасуванню, а позовні вимоги Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_1 задоволенню.

114. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження й, відповідно, наявні підстави для ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві задовольнити.

2. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в частині позовних вимог Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове судове рішення.

3. Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування ліжко-місцями у кімнаті житлового приміщення №10 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович