№ 761/9068/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 761/9068/21

провадження № 61-6941св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Платинум Банк», про визнання дій неправомірними, визнання недійсними електронних торгів та відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині допуску фізичної особи - ОСОБА_1 до участі у електронних торгах з реалізації лоту № F65G4913, проведених 21 лютого 2018 року, власник активів (майна): Приватне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПрАТ «Платинум Банк»), найменування активів: право вимоги за кредитним договором № 1.06080560 від 10 серпня 2008 року із забезпеченням: трикімнатна квартира загальною площею 68,60 кв. м та жилою площею 39,60 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними електронні торги, оформлені протоколом № UA-EA-2018-02-08-000069-а, сформованим 21 лютого 2018 року, а також протоколом № UA-EA-2018-02-08-000069-а, сформованим 21 лютого 2018 року;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 635 777 грн завданої майнової шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 10 серпня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПрАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1.06080560 на суму 55 000 доларів США зі сплатою 11 % річних на термін 180 місяців.

В забезпечення кредитного зобов`язання, 10 серпня 2006 року з ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку придбану ним за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_2 .

23 лютого 2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПрАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатору банку» та розпочато процедуру ліквідації банку.

21 лютого 2018 року у межах процедури ліквідації ПрАТ «Платинум Банк» було проведено електронні торги з продажу активу банку, що ліквідується - права вимоги за кредитним договором № 1.06080560 від 10 серпня 20016 року та договором іпотеки.

14 березня 2018 року ОСОБА_1 сплатила 635 777 грн за придбаний актив на підставі протоколу № F65G4913.

15 березня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2018-02-08-000069-а від 21 лютого 2018 року, між ПрАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 118К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з яким до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за іпотечним договором № 1.06080560, посвідчений 10 серпня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. за реєстровим № 2716.

В подальшому боржник за кредитним договором ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року про відмову в задоволенні позову скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог.

Тому, ОСОБА_1 була безпідставно допущена до електронних торгів з продажу активів (майна) банку, що ліквідується.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 20 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що договір відступлення прав вимоги за кредитним договором було укладено у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, які не виключали можливість відступлення права вимоги на користь фізичних осіб, тому відсутні підстави для визнання дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб неправомірними та визнання недійсними електронних торгів.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2022 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами того, яким чином визнання недійсними спірних торгів захистить його права, оскільки він не був учасником відкритих торгів (аукціону), а є боржником за Договором про іпотечний кредит № 1.06080560 від 10 серпня 2006 року.

Заявником апеляційної скарги не доведено належним чином його тверджень про те, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 у липні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 352 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21 щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 щодо пріоритетності застосування норм ЦК України.

Він є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 1/2 частку вартості якої він оплатив власними коштами, іншу частину - кредитними коштами.

ОСОБА_3 на підставі договорів про відступлення прав вимоги, укладених з ПрАТ «Платинум Банк», оформила право власності на спірну квартиру за собою.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 15 березня 2018 року, укладений між банком та ОСОБА_3 , визнано незаконною і скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру та визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та обтяжень прийняте державним реєстратором 23 травня 2018 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 .

При відчуженні вимог за кредитним договором на умовах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при організації торгів не скасовуються правові обмеження і учасник торгів повинен мати право надавати фінансові послуги, що є гарантією дотримання прав учасників ринку фінансових послуг.

Апеляційний суд дійшов до неправильного висновку про те, що рішенням місцевого суду не порушуються права та інтереси ОСОБА_2 і у нього відсутні підстави для апеляційного оскарження судового рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у вересні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що рішенням суду першої інстанції не було вирішено жодних питань, які стосуються прав, свобод, інтересів та/або обов`язків ОСОБА_2

ОСОБА_2 не наведено, яким чином визнання недійсними оспорюваних торгів захистить його права, у зв`язку з тим, що він не є їх учасником.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнив. Поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року.

Відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року.

Відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та витребував її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

Справа № 761/9068/21 надійшла до Верховного Суду 15 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПрАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_2 10 серпня 2006 року було укладено кредитний договір № 1.06080560, згідно з яким позичальнику було надано 55 000 доларів США під 11% річних на термін 180 місяців.

В забезпечення кредитного зобов`язання 10 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ПрАТ «Платинум Банк» придбану ним за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів від 22 листопада 2017 року № 500 «Про затвердження умов продажу активів ПрАТ «Платинум Банк» було затверджено умови продажу активів неплатоспроможного банку, в тому числі умови продажу лоту № Т65С4913 з продажу прав вимоги кредитним договором № 1.06080560 від 10 серпня 2006 року, укладеним між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» (правонаступником якого є ПрАТ «Платинум Банк») та ОСОБА_2 , та іпотечним договором № 1.06080560 від 10 серпня 2006 року, укладеним між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_2 .

Вказаний актив було реалізовано на електронних торгах № UA-EA-2018-02-08-000069-а переможцем, яких було визнано ОСОБА_1

15 березня 2018 року між ПрАТ «Платинум Банк» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договори № 118к про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договір № 118і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором.

В подальшому позичальник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ПрАТ «Платинум Банк», Державного реєстратора прав Київської філії КП «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» про визнання недійними кредитного договору, договорів іпотеки та відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру, визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії КП «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте 23 травня 2018 року, права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року у справі № 760/15599/18 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року скасовано в частині відмови у позові про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 березня 2018 року № 118і, визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 . Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії КП Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т. П. про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте 23 травня 2018 року права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у цій справі відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірними дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині допуску фізичної особи ОСОБА_1 до участі у електронних торгах з реалізації лоту № F65G4913, проведених 21 лютого 2018 року, власник активів (майна): ПрАТ «Платинум Банк», визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом № UA-EA-2018-02-08-000069-a, сформованим 21 лютого 2018 року, стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 635 777 грн завданої майнової шкоди та судових витрат.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до положень частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана норма кореспондується з приписами частини першої статті 352 ЦПК України згідно з якою учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.

Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 916/914/19.

Встановивши, що Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 20 жовтня 2021 року не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами того, яким чином визнання недійсними спірних торгів захистить його права, з огляду на те, що він не був учасником відкритих торгів (аукціону), оскільки є боржником за договором про іпотечний кредит № 1.06080560 від 10 серпня 2006 року.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії оскаржувана ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров