Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 761/934/16-ц

провадження № 61- 40206св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - публічне акціонерне товариство «Альфа Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., від 30 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк», банк) про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позову вказала, що 23 жовтня 2007 року між нею та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк», банк), було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кредит в сумі 26 000 доларів США на строк до 22 жовтня 2017 року зі сплатою 11,9 % річних, до якого договором від 06 червня 2009 року були внесені зміни.

Під час укладання кредитного договору банк свідомо та навмисно ввів її в оману щодо істотної умови договору - ціни, а саме: абсолютного значення удорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора. Розмір щомісячного ануїтетного платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, не відповідає базовим умовам кредитування та завищений з метою отримання банком доходу. Проведення банком переддоговірної роботи в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не проводилось.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг банку; визнати недійсним кредитний договір від 23 жовтня 2007 року; визнати недійсним договір від 06 червня 2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23 жовтня 2007 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Маліновської В. М. від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 2608/1007/88-031 від 23 жовтня 2007 року, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_1 , зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з договором про внесення змін та доповнень № 1 від 09 червня 2009 року, укладеним між правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого в свою чергу є ПАТ «Омега Банк», та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю передбачених законодавством обов`язкових умов для укладення кредитного договору, а саме: банком не здійснено детального, достовірного та об`єктивного розпису сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не зазначено належно вид та предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; не визначено реальну процентну ставку; не визначено та не вказано абсолютне удорожчання кредиту в грошовому вигляді шляхом підсумовування всіх платежів на користь банку та третіх осіб з моменту отримання, в період обслуговування та погашення кредиту; не встановлено застереження на попередження про настання валютних ризиків; не зазначено умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи та всі суми коштів; не визначено строк дії та порядок припинення кредитного договору; не встановлено умови про дострокове розірвання договору; не визначено відповідальності банку при порушенні умов повернення та зарахування кредиту; не встановлено застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення; не здійснено оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, і як наслідок наявність підстав, передбачених статтями 203 215 ЦК України, для розірвання цього договору.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року задоволено апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк»), скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належним відповідачем у справі є саме ПАТ «Альфа Банк», яке у червні 2012 року придбало право вимоги за спірним кредитним договором, про що була обізнана позивач, проте не вчинила передбачених статтею 33 ЦПК України 2004 року дій для залучення належного відповідача, а тому відсутні правові підстави для задоволення її позову, пред`явленого до неналежного відповідача - ПАТ «Омега Банк».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 33 ЦПК України 2004 року, не врахувавши, що заміна неналежного відповідача у справі є правом, а не обов`язком позивача. ОСОБА_1 не укладала з ПАТ «Альфа Банк» будь-яких договорів, а тому не вважає цю юридичну особу належним відповідачем.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У жовтні 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого в свою чергу є ПАТ «Омега Банк», було укладено кредитний договір № 2608/1007/88-031, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 26 000 доларів США на строк до 22 жовтня 2017 року зі сплатою 11,9 % річних, до якого договором від 06 червня 2009 року були внесені зміни.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило права вимоги за кредитним договором від 23 жовтня 2007 року та договором про внесення змін та доповнень № 1 від 09 червня 2009 року ПАТ «Дельта Банк», а останнє за договором від 15 червня 2012 року - ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 39-64 т 2).

У період з серпня 2012 року до січня 2015 року ОСОБА_1 сплачувала кредитну заборгованість на користь ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 143-144, 191-203 т 1).

У результаті невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по кредитному договору від 23 жовтня 2007 року виникла заборгованість, яка рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року була стягнута з позичальника на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Про вказане судове рішення ОСОБА_1 була обізнана та оскаржувала його у касаційному порядку (а.с. 65-67, т 2).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом як споживач фінансових послуг банку, із яким вона уклала кредитний договір та право вимоги за яким перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до положень статей 514 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, належним відповідачем у спорі про визнання недійсним кредитного договору є кредитор, яким у виниклих між сторонами правовідносинах є ПАТ «Альфа-Банк».

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, ОСОБА_1 зазначила відповідачем ПАТ «Омега Банк», з яким вона уклала спірний кредитний договір.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Як вбачається зі змісту статей 33 119 ЦПК України 2004 року на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Крім того, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такі порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України (у редакції на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Так, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що належним відповідачем у цій справі є ПАТ «Альфа-Банк», до якого на підставі угоди перейшло право вимоги за спірним кредитним договором, про що була обізнана позичальник, дійшов правильного висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову, пред`явленого до неналежного відповідача.

Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред`явленого до неналежного відповідача, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.

Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом до належного відповідача, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушене.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності оскаржуваного судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара