Постанова

Іменем України

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 766/11328/17

провадження № 61-3151св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Кузнєцової О. А., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору дійсним, стягнення штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що 14 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі попередній договір, за умовами якого сторони домовилися у строк до 14 квітня 2017 року укласти договір купівлі-продажу належних відповідачу нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . З метою виконання зобов`язань за попереднім договором він передав ОСОБА_2 аванс в рахунок оплати суми за основним договором в розмірі 650 000 грн. Однак з вини відповідача основний договір не був укладений у строк до 14 квітня 2017 року, у зв`язку з чим в неї виник обов`язок повернути йому аванс та сплатити штраф у розмірі 100 % авансу, як це передбачено пунктом 5.3 попереднього договору. При цьому ОСОБА_2 несвоєчасно повернула йому аванс, а штраф сплатила лише частково - у розмірі 400 000 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу нежитлових приміщень; стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в рахунок невиплаченої частини штрафу за невиконання зобов`язань у розмірі 250 000 грн, індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов`язання - 54 470 грн та 3 % річних - 15 012,33 грн.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , державного реєстратора Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» (далі - ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відшкодування збитків, посилаючись на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року вона є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. 14 грудня між нею та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, за умовами якого сторони домовилися у строк до 14 квітня 2017 року укласти договір купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень. Однак вона була позбавлена можливості укласти основний договір, оскільки 29 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сазоновою О. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію іпотеки та заборону відчуження належного їй нерухомого майна. 24 лютого 2017 року на підставі рішення державного реєстратора ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» Тарнавської С. В. право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи». Вважає, що оскільки на час набуття нею права власності нерухоме майно не перебувало під забороною відчуження, то дії державних реєстраторів щодо внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є незаконними. Внаслідок вказаних дій вона не змогла виконати умови попереднього договору, в результаті чого понесла збитки. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила:

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. від 29 грудня 2016 року № 33277846 про державну реєстрацію іпотеки та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 27 березня 2008 року № 18408649;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. про заборону відчуження вказаного вище нерухомого майна та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 28 грудня 2016 року № 18407891;

- скасувати рішення державного реєстратора ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» від 24 лютого 2017 року № 34026515 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на належні їй нежитлові приміщення за ТОВ «Кредитні ініціативи» та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 19192455;

- стягнути солідарно з ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. на свою користь 1 369 482,33 грн в рахунок завданих збитків внаслідок прийняття неправомірних рішень;

- зобов`язати ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на умовах, визначених попереднім договором від 14 грудня 2016 року.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09 жовтня 2017 року вимоги за зустрічним позовом об`єднані в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним попередній договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 14 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок невиплаченої частини штрафу за невиконання зобов`язань у розмірі 250 000 грн, індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов`язання - 54 470 грн та 3 % річних - 15 012,33 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» від 24 лютого 2017 року № 34026515 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи» та ухвалено вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 19191455. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. про державну реєстрацію іпотеки від 29 грудня 2016 року № 33277846 та ухвалено вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 18408649. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. про заборону відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , від 29 грудня 2016 року № 33276246 та ухвалено вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 18407891. Стягнуто солідарно з ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. на користь ОСОБА_2 1 369 482,33 грн в рахунок завданих збитків внаслідок прийняття неправомірних рішень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи первісний позов, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що на підставі частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладений між сторонами попередній договір підлягає визнанню дійсним, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 фактично визнала факт її ухилення від нотаріального посвідчення договору, зазначивши про своє небажання витрачати значні кошти на оплату послуг нотаріуса. У зв`язку з неукладенням основного договору в обумовлений строк відповідач повернула ОСОБА_1 передані ним на виконання попереднього договору грошові кошти в сумі 650 000 грн, однак визначений пунктом 5.3 цього договору штраф у розмірі 100 % авансу сплатила часткового (замість 650 000 грн - лише 400 000 грн). З огляду на те, що відповідач повернула кошти несвоєчасно, то стягненню з неї також підлягають передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання та 3 % річних. Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні нежитлові приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) правомірно, так як на час укладення між нею як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілан» (далі - ТОВ «Ілан») як продавцем договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року вказані об`єкти нерухомості не перебували під обтяженням. Отже, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О. М. 29 грудня 2016 року безпідставно внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію іпотеки та заборону відчуження спірного майна, а державний реєстратор ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» -24 лютого 2017 року виніс рішення про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ТОВ «Кредитні ініціативи» як іпотекодержателем. Оскільки внаслідок незаконних рішень державних реєстраторів ОСОБА_2 була позбавлена можливості виконати умови попереднього договору, в результаті чого в неї виник обов`язок перед ОСОБА_1 з повернення авансу, сплати штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних на загальну суму 1 369 482,33 грн, які в розумінні статті 22 ЦК України є збитками, то вони підлягають стягненню на її користь з приватного нотаріуса та ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» в солідарному порядку. Разом з тим вимоги позивача про зобов`язання ОСОБА_1 укласти основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на умовах, визначених попереднім договором від 14 грудня 2016 року, не підлягають задоволенню, так як припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційні скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» та ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» задоволено частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду в частині солідарного стягнення з ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. на користь ОСОБА_2 1 369 482,33 грн скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду в частині стягнення з ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі по 4 000 грн з кожного скасовано. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони у встановленій законом письмовій формі вчинили правочин, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю або частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї його сторони. У справі, яка переглядається, місцевим судом не було встановлено факту ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення попереднього договору, так само як і не встановлено наміру ОСОБА_1 нотаріально посвідчити вказаний договір, вжиття ним будь-яких заходів для такого посвідчення. В даному випадку наявне ухилення від нотаріального посвідчення договору обох сторін, що виключає можливість застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним. Крім того, укладення попереднього договору та виконання його умов є лише передумовами для укладення основного договору. Внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється і судом не може бути визнано укладеним попередній договір, щодо якого не дотримана передбачена законом форма. Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним не підлягають задоволенню. Під час розгляду справи ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 переданий ним на виконання попереднього договору аванс в сумі 650 000 грн. Оскільки обов`язок ОСОБА_2 в разі відмови від укладення основного договору додатково сплатити на користь ОСОБА_1 штраф у розмірі 650 000 грн протягом 3-х днів з дати, визначеної для підписання основного договору, був передбачений лише умовами попереднього договору від 14 грудня 2016 року, який в порушення вимог законодавства не посвідчено нотаріально, то в місцевого суду не було підстав для стягнення штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних. Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні нежитлові приміщення правомірно, оскільки на час укладення між нею та ТОВ «Ілан» договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року вказані об`єкти нерухомості не перебували під обтяженням. Тому як рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. про внесення записів про державну реєстрацію іпотеки та заборону відчуження спірних нежитлових приміщеньпісля набуття ОСОБА_2 права власності на це майно, так і рішення державного реєстратора ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» про реєстрацію права власності на вказані приміщення за ТОВ «Кредитні ініціативи» є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Разом з тим місцевий суд безпідставно стягнув солідарно з приватного нотаріуса та ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 369 482,33 грн. Отриманий від ОСОБА_1 аванс у сумі 650 000 грн, який позивачем був повернутий у зв`язку з невиконанням попереднього договору, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а сам попередній договір, умовами якого передбачено сплату штрафу, є нікчемним. Отже, відсутні підстави вважати, що діями державних реєстраторів ОСОБА_2 були заподіяні збитки. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» про те, що місцевим судом порушено правила виключної підсудності, оскільки позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини, не заслуговують на увагу. Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь аванс та штраф за порушення умов попереднього договору, посилаючись на положення статей 546 549 570 ЦК України. Тобто між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо правових наслідків порушення зобов`язання, забезпеченого завдатком, який не стосується самого нерухомого майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в зустрічному позові в повному обсязі.

Касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» мотивована тим, що місцевим судом порушено правила виключної підсудності, оскільки спірні нежитлові приміщення знаходяться у місті Києві, а за змістом частини першої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини. Частиною шостою вказаної статті передбачено, що зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності, пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову; однак це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов. В даній ситуації актуальною є і частина сьома статті 30 ЦПК України, згідно з якою у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання. Крім того, задовольняючи частково зустрічний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні нежитлові приміщення правомірно, оскільки на час укладення між нею та ТОВ «Ілан» договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року вказані об`єкти нерухомості не перебували під обтяженням, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 23 вересня 2013 року № 6129404, згідно з яким було припинено обтяження іпотекою та забороною відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; підстава: рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2010 року у справі № 2-1831/2010. Проте суди не перевірили сам факт існування вказаного рішення суду, яке товариство не змогло відшукати в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2018 року витребувано з Київської міської державної адміністрації належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи щодо нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не перевірив хід виконання вказаної ухвали, а також не здійснив розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

16 квітня 2019 року справа № 766/11328/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення зустрічних позовних вимог, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються касаційним судом тільки в означеній частині.

Судами встановлено, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за кредитними договорами від 26 грудня 2007 року № 1348/07Т та № 1347/07Т 27 лютого 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерно-комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») як іпотекодержателем та Приватним підприємством «Рекламно-інформаційне агентство «Гольфстрим» (далі - ПП «РІА «Гольфстрим») як іпотекодавцем було укладено договір іпотеки № 239/08-1347/07-1348/07В, предметом якого є нежитлові приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким права вимоги за вищевказаними кредитними та іпотечним договорами відступлені ТОВ «Кредитні ініціативи».

Витягами з Державних реєстрів речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та про реєстрацію іпотеки від 23 вересня 2013 року № 9817955 та № 9819529 підтверджується, що 23 вересня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьку Аврамченко С. С. до вказаних реєстрів були внесені записи, індексні номери: 6129404 та 6130320, про припинення обтяження іпотекою та забороною відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава припинення: рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2010 року у справі № 2-1831/2010.

У вересні 2013 року в ході здійснення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 11 травня 2012 року про стягнення з ПП «РІА «Гольфстрим» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Даліса», правонаступником прав та обов`язків якого є ТОВ «Ілан», заборгованості в розмірі 6 960 000 грн, між стягувачем та боржником було укладено мирову угоду, затверджену в подальшому ухвалою Калінінського районного суду міста Донецька від 07 листопада 2013 року, згідно з якою ПП «РІА «Гольфстрим» передало у власність ТОВ «Ілан» в рахунок часткового погашення боргу нежитлові приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Калінінського районного суду міста Донецька від 16 січня 2014 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог арбітражного керуючого Галунець Д. Г. - розпорядника майна ПП «РІА «Гольфстрим» до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції міста Донецька, Відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції міста Донецька, ПП «РІА «Гольфстрим», ТОВ «Ілан» про визнання незаконними дій державного виконавця, визнання незаконними мирових угод, визнання передачі майна незаконною та зобов`язання вчинити певні дії.

28 січня 2014 року між ОСОБА_2 як покупцем та ТОВ «Ілан» як продавцем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

06 лютого 2014 року проведено державну реєстрацію права власності на вищевказані нежитлові приміщення за ОСОБА_2 , запис № 4579319.

Отже, на час придбання та набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення це майно не перебувало під будь-яким обтяженням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

14 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено у простій письмовій формі попередній договір, за умовами якого сторони домовилися не пізніше 14 квітня 2017 року укласти основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 аванс в розмірі 650 000 грн в рахунок оплати суми за основним договором, про що свідчить розписка про отримання коштів.

Згідно з пунктами 5.3, 6.3 попереднього договору в разі відмови продавця від укладення основного договору до 14 квітня 2017 року на нього покладається обов`язок повернути покупцеві аванс та додатково сплатити штраф у розмірі 100 % авансу протягом 3-х днів з дати, визначеної для підписання основного договору. За домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору має здійснюватися за місцем укладення попереднього договору, а саме в місті Херсоні.

29 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки та заборону відчуження спірного нерухомого майна, індексні номери: 33277846 та 33276246.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 травня 2017 року № 88350100 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 24 лютого 2017 року державним реєстратором ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» Тарнавською С. В. було прийнято рішення,індексний номер: 34026515, про державну реєстрацію за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 12 (групи приміщень № 110) в літ. «А» загальною площею 158,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що у визначений попереднім договором строк основний договір купівлі-продажу не був укладений, оскільки на підставі незаконних рішень державних реєстраторів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про державну реєстрацію іпотеки та заборону відчуження належних їй нежитлових приміщень, а в подальшому - про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, уразі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державній реєстрації прав підлягають, зокрема: іпотека; заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Абзацом першим пункту 61 Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,визначено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених правових нормах наведено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплений у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора в ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Отже, на державного реєстратора під час вчинення реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

За змістом частин першої, другої статті 24 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірні нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав були відсутні відомості про обтяження цього майна іпотекою та забороною відчуження, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення зустрічного позову з огляду на те, що після набуття позивачем у власність спірних об`єктів у приватного нотаріуса не було підстав для внесення відповідних записів про їх обтяження, а в державного реєстратора ДП «Державний інститут СЕП та ТЕД» - необхідних повноважень для прийняття рішення про державну реєстрацію прав на вказану нерухомість за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в означеній вище частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що спірні нежитлові приміщення знаходяться у місті Києві, а тому місцевим судом порушено встановлені статтею 30 ЦПК України правила виключної підсудності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов. У випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.

Разом з тим, як на час пред`явлення первісного та зустрічного позовів, так і на час їх об`єднання місцевим судом в одне провадження, діяла інша редакція процесуального закону (стаття 114 ЦПК України 2004 року), яка містила вичерпний перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, а саме: 1) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; 2) позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини; 3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред`являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини; 4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред`являються за місцезнаходженням перевізника; 5) позови, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет, пред`являються за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аванс та штраф за порушення умов попереднього договору, а після уточнення позовних вимог - визнати попередній договір дійсним, стягнути з відповідача штраф, 3 % річних та інфляційні втрати, посилаючись на положення статей 220 546 549 570 625 ЦПК України. Тобто позов ОСОБА_1 не стосувався нерухомого майна, а виник з приводу укладення та виконання правочину.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України 2004 року зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Тобто, на відміну від положень частини шостої статті 30 ЦПК України, вищенаведена стаття передбачала можливість пред`явлення зустрічного позову в суді лише за місцем розгляду первісного позову, без будь-яких виключень з цього правила.

Таким чином, місцевий суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням правил територіальної юрисдикції, а посилання заявника на те, що ця справа мала розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна, є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про те, що підставою для внесення 23 вересня 2013 року державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про припинення обтяження іпотекою та забороною відчуження спірних нежитлових приміщень слугувало рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2010 року у справі № 2-1831/2010, однак суди попередніх інстанцій не перевірили сам факт існування цього рішення суду, яке заявник не зміг відшукати в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не заслуговують на увагу, так як під час розгляду цієї справи в її учасників не виникало будь-яких питань з цього приводу. Крім того, ТОВ «Кредитні ініціативи» не заявляло клопотання про витребування справи № 2-1831/2010 та не пред`являло зустрічних вимог про скасування вищевказаних записів про припинення обтяжень.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не перевірив хід виконання своєї ж ухвали від 26 вересня 2018 року, якою було витребувано з Київської міської державної адміністрації належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи щодо спірних нежитлових приміщень, є неспроможними, оскільки на виконання ухвали Херсонського апеляційного суду від 26 вересня 2018 року вказана адміністрація надіслала на адресу суду наявні в неї матеріали реєстраційної справи № 255775080000 (том 2, а. с. 6-32).

Аргументи касаційної скарги про те, що в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не здійснив розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду справи, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення нових обставин справи, що за приписами статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи в оскаржуваній в касаційному порядку частині встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про скасування записів про державну реєстрацію обтяжень та рішення про державну реєстрацію права власності відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про скасування записів про державну реєстрацію обтяжень та рішення про державну реєстрацію права власності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко