№ 766/13124/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 766/13124/17

провадження № 61-9200св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», Приватне акціонерне товариство «Ренесанс Життя»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Грошової Світлани Василівни на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Ус О. В.та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Чорної Т. Г.,Пузанової Л. В., Бугрика В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк»(далі - ПАТ «Платинум Банк»), Приватного акціонерного товариства «Ренесанс Життя» (далі - ПрАТ «Ренесанс Життя») про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

Позов обґрунтований тим, що 16 листопада 2015 року між ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 та ПрАТ «Ренесанс Життя» укладений кредитний договір зі страхуванням життя позичальника № 404/8515ECLKB1PS2, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 14 277,38 грн, зі строком кредитування - 42 платіжних періоди, з відсотковою ставкою 12 % річних, терміном повернення до 16 травня 2019 року.

Відповідач не надав повної, всебічної, об`єктивної, достовірної інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, можливі ризики перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, чим порушив вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - Закон у редакції чинній на час укладення кредитного договору).

Позивач просив суд визнати кредитний договір від 16 листопада 2015 року № 404/8515ECLKB1PS2 недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано умову кредитного (споживчого) договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу, укладеного 16 листопада 2015 року між ПАТ «Платинум Банк», ПрАТ «Ренесанс Життя» та ОСОБА_1 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячно комісію за обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн, а також умову цього ж договору щодо порядку вирішення спорів (третейське застереження) недійсними з моменту укладення договору. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі, що майже дорівнює сумі щомісячного платежу в рахунок погашення кредиту, відповідач як кредитодавець не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. У матеріалах справи відсутня згода позивача отримувати від банку послугу у вигляді нагадування про дату сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості з оплатою за цю послугу щомісячно грошових коштів в сумі 521,00 грн.

Умови спірного договору в частині третейського застереження суперечать частині першій статті 6 Закону України «Про третейські суди», згідно з якою, з врахуванням Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейськими судами», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, зокрема споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Закон набрав чинності 12 березня 2011 року, тому на день укладення сторонами кредитного договору вони не могли зазначати про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, підлягають розгляду відповідним третейським судом, тому наведена умова договору є недійсною як така, що суперечить закону.

Інші умови договору не підлягають визнанню недійсними, оскільки позивач обізнана щодо реальної відсоткової ставки за кредитом та абсолютного значення подорожчання кредиту і не довела, що вона не уклала б договір без включення до нього недійсної частини, як це передбачено статтею 217 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ПАТ «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» Грошової С. В. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, просило рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії з обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн та умови кредитного договору щодо порядку вирішення спорів (третейське застереження) з моменту укладення договору змінити і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, в іншій частині рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Висновки судів у частині задоволення позовних вимог про недійсність підпунктів 2.4, 6.1 кредитного договору є безпідставними, та такими, що суперечать дійсним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права.

Позивач не довела жодної з обставин, на які вона посилається в обґрунтування позову, не надала жодного належного та допустимого доказу відповідно до статей 80 81 ЦПК України.

Позивач була письмово ознайомлена з умовами споживчого кредитування, про що свідчить її підпис в пункті 7.5 кредитного договору.

Послуги, визначені у пункті 2.6 Умов споживчого кредитування, не відносяться до переліку, вказаному у пункті 3.6 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, і не є послугою на користь банку, оскільки здійснюються виключно на користь позичальника для полегшення та зручності здійснення ним платежів за кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.6 договору банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення позичальником часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою позичальника надає оновлений графік погашення, ці дії є послугами в розумінні Закону.

Визнання недійсним пункту договору щодо третейського застереження є безпідставним, оскільки включення цієї умови до кредитного договору не позбавило позичальника права звернутися до суду за захистом своїх прав в загальному порядку та не порушило права ОСОБА_1 як споживача.

Суд першої інстанції не застосував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року, справа № 482/1610/14-ц, провадження № 61-9733св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 листопада 2015 року між ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 та ПрАТ «Ренесанс Життя» укладений кредитний договір зі страхуванням життя позичальника № 404/8515ECLKB1PS2, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 14 277,38 грн, зі строком кредитування - 42 платіжних періоди, з відсотковою ставкою 12 % річних, терміном повернення до 16 травня 2019 року.

Відповідно до умов укладеного договору він є змішаним та містить елементи різних договорів: кредитного та страхування.

Відповідно до пункту 2.8. кредитного договору ОСОБА_1 як позичальник зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом щомісячно рівними платежами в сумі 996,00 грн, починаючи з першої дати сплати заборгованості.

Сторони підтвердили факт укладення договору добровільного страхування життя із визначенням страхових ризиків за програмою страхування «Ренесанс - Кредит Плюс». Страхова сума встановлена договором у розмірі 14 277,38 грн, а щомісячний страховий тариф - у розмірі 0,52674 %. У договорі встановлена також страхова премія, яка сплачується одноразово у сумі 2 707,38 грн.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 кредитного договору кредит надається банком шляхом безготівкового перерахування грошових коштів електронним переказом у відділення поштового зв`язку за місцем фактичного проживання позичальника в сумі, яку позичальник отримав у відділенні поштового зв`язку, збільшеній на суму комісії за надання кредиту та суму страхової премії, розрахованої згідно із розділом 4 договору.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору комісія за надання кредиту в договорі не передбачена (підпункт «г»), а передбачена комісія за обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн щомісячно (підпункт «д»).

Сторони погодили порядок вирішення спорів згідно з пунктом 6.1 кредитного договору шляхом третейського застереження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії з обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн та умови кредитного договору щодо порядку вирішення спорів (третейське застереження) з моменту укладення договору.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 15 ЦК України об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626-628 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України (далі - НБУ) та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору комісія за обслуговування кредиту нараховується та сплачується щомісяця починаючи з першої дати сплати заборгованості разом зі сплатою процентів та заборгованості за кредитом в дату сплати заборгованості з урахуванням умов розділу 3 цього договору.

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі, що майже дорівнює сумі щомісячного платежу в рахунок погашення кредиту, відповідач як кредитодавець не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Отже, підпункт «д» пункту 1.1 кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн щомісячно є нікчемним на підставі частини четвертої статті 11 Закону.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Верховний Суд зазначає, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону з моменту його укладення (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року, справа № 916/3156/17, провадження № 120304 гс18.

З огляду на викладене, суди дійшли помилкового висновку про визнання оспорюваного пункту кредитного договору недійсним, не врахували, що такий спосіб захисту не є ефективним та не відповідає змісту порушеного права або інтересу, отже, неправильно застосували норми матеріального права, тому в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо третейського застереження

Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору усі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв`язку з ним, або випливають з нього у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків або в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до їх регламентів за вибором позивача.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VІ «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Вказаний Закон набрав чинності 11 березня 2011 року, тому на день укладення сторонами кредитного договору 16 листопада 2015 року, умова договору, про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору підлягають розгляду відповідним третейським судом, суперечить закону, отже, суди обгрунтовано визнали її недійсною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року, справа № 755/11648/15-ц, провадження № 14-336цс18 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, та зазначила, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, незалежно від наявності оспорюваного третейського застереження у кредитному договорі, спори щодо захисту прав ОСОБА_1 не підлягають розгляду третейським судом.

Отже, суди дійшли правильного висновку, що на час укладення між сторонами кредитного договору Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку, та ураховуючи ту обставину, що предметом спору є правовідносини із питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту, дійшов обґрунтованого висновку, що третейське застереження, яке викладене у пункті 6.1 кредитного договору суперечить вимогам закону і є недійсним.

З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги в цій частині.

Безпідставними є доводи касаційної скарги що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року, справа № 482/1610/14-ц, провадження № 61-9733св18, оскільки у справах встановлені різні обставини справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень в частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії з обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн (підпункт «д» пункту 1.1 та пункт 2.4 кредитного договору), ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги оскаржувані судові рішення змінюються в частині, однак результат розгляду справи залишається незмінним, тому правові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Грошової Світлани Василівни задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у частині визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії з обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн (підпункт «д» пункту 1.1 та пункт 2.4 кредитного договору) скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», Приватного акціонерного товариства «Ренесанс Життя» про визнання недійсними умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії з обслуговування кредиту в розмірі 521,00 грн (підпункт «д» пункту 1.1 та пункт 2.4 кредитного договору) відмовити.

В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко