Постанова

Іменем України

30 січня 2020 року

м. Київ

справа № 766/18678/17

провадження № 61-7295св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Акціонерне товариство «Мегабанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк») про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що із березня 1999 року по вересень 2014 року вона разом із відповідачем проживала однією сім`єю без шлюбу. Зазначений факт встановлено рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 28 листопада 2014 року. 08 травня 2008 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду), за умовами якого остання передала у власність відповідачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вона займалася прибиранням спірної квартири, придбавала ліки ОСОБА_3 , доглядала її та лікувала, прала її одяг. Відповідач переоформив особові рахунки на своє ім`я, проводив поточні ремонтні роботи. За спільні кошти вони разом виконували договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Із 20 січня 2017 року вона зареєструвала місце проживання у спірній квартирі та проживає там разом із сином. Відповідач добровільно планував здійснити відчуження 1/2 частини квартири на її користь, проте цього зробив.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; поділити майно подружжя, яке проживало однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнавши за нею право власності на 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; стягнути із відповідача судові витрати.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Поділено майно: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Мегабанк» залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що заявлене до поділу майно є спільним майном подружжя, набуте сторонами на підставі договору довічного утримання у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ця обставинами визнається сторонами та спір щодо джерела набуття майна відсутній. Обтяження майна у вигляді арешту не перешкоджає його поділу, оскільки предметом поділу є будь-яке майно, крім виключеного із цивільного обороту.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року АТ «Мегабанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 листопада 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позов спрямований на те, щоб уникнути примусову реалізацію квартири внаслідок визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя. Позивачем не доведено факту спільного виконання обов`язків за договором довічного утримання. Надані позивачем чеки на придбання ліків є неналежними доказами, оскільки вони не містять відомостей про покупця, не підтверджують, що саме ці ліки призначалися для ОСОБА_3 . Показання свідка ОСОБА_4 є суперечливими, її покази не свідчать про солідарне виконання сторонами обов`язків за договором довічного утримання. Апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України долучив до матеріалів справи копії медичної карти ОСОБА_3 та рецепти, які не були надані сторонами до суду першої інстанції.

У травні 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Мегабанк», у якому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а наведені у ній доводи зводяться до переоцінки доказів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Мегабанк» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 28 листопада 2014 року встановлено факт, що із березня 1999 року по вересень 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Сторони у справі мають повнолітнього сина - ОСОБА_6

08 травня 2008 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого остання передала у власність ОСОБА_2 належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 зобов`язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_3 , довічно забезпечувати її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, житлом, зберігаючи в її довічному безкоштовному користуванні вказану квартиру в цілому.

15 липня 2014 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3

28 липня 2014 року ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру за договором довічного утримання (догляду).

20 січня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвалася у спірній квартирі.

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2012 року стягнуто із ОСОБА_7 на користь АТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 45 630,74 дол. США та 136 080,32 грн.

02 жовтня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Мукаіловим К. Р. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо виконання заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2012 року.

15 вересня 2015 року державним виконавцем органу Державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні складений акт опису й арешту майна спірної квартири.

22 листопада 2018 року ОСОБА_2 надав суду заяву про визнання позовних вимог, зазначив, що дійсно договір довічного утримання укладений в інтересах сім`ї, підтверджує, що позивач займалася прибиранням, доглядом за ОСОБА_3 , лікувала її та придбавала ліки.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частину четверту статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

За змістом статті 744 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір довічного утримання - це договір, за яким відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За правилами статті 746 ЦК України сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. При цьому закон допускає, що набувачами за договором можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності, та відповідно несуть солідарний обов`язок перед відчужувачем (частина третя статті 746 ЦК України). Зміст обов`язків набувача за договором довічного утримання визначений у статті 749 ЦК України.

Таким чином, цивільне законодавство визначає, що виникнення спільної сумісної власності кількох осіб на майно, передане за договором довічного утримання, зумовлює солідарне виконання ними обов`язків за цим договором на користь відчужувача.

Визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеним під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказах встановивши, що спірна квартира набута сторонами на підставі договору довічного утримання у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вказаний договір укладений в інтересах сім`ї та сторони виконували обов`язки за цим договором солідарно, що визнано самим відповідачем, правильно застосували наведені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними у рівних частинах.

При цьому наявність щодо відповідача судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, а отже і наявність інтересу кредитора щодо вирішення питання про поділ майна подружжя, не є підставою для відмову в задоволенні позову про поділ майна подружжя, оскільки у цій справі не встановлено недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна та зловживання ними своїми правами.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факту виконання нею обов`язків за договором довічного утриманнязводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України долучив до матеріалів справи копії медичної карти ОСОБА_3 та рецепти, які не були надані сторонами до суду першої інстанції, не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки наведене не вплинуло на правильність вирішення спору. За змістом частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання АТ «Мегабанк» про зупинення виконання судових рішень

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ «Мегабанк», у якому заявник просить зупинити виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Частиною першою статті 436 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що Верховний Суд ухвалює судове рішення у цій справі, то відсутні підстави для задоволення клопотання АТ «Мегабанк» про зупинення виконання судових рішень.

Керуючись статтями 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству «Мегабанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 листопада 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик