ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 766/19976/18
провадження № 61-5720св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - старший державний виконавець Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Пономаренко Ігор Олександрович,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду
від 19 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог подання
У жовтні 2018 року старший державний виконавець Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Суворовський ВДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області) Пономаренко І. О. звернувся із поданням про визначення 1/2 частки майна ОСОБА_1 у спільній сумісній власності, яка складається із 16/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування подання вказував, що на виконанні у Суворовському ВДВС
міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області перебуває виданий Білозерським районним судом Херсонської області 15 квітня 2010 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 часток від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку .
Вказував, що боржник рішення суду не виконує, розмір його заборгованості зі сплати аліментів на 1 жовтня 2018 року складає 60 739,42 грн.
Під час здійснення виконавчого провадження встановлено, що боржник перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , яка є власником 16/25 часток житлового будинку з будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 350 кв.м на АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що зазначене нерухоме майно набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу, тому 1/2 його частка належить боржнику на праві спільної сумісної власності, а також враховуючи відсутність у нього іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, державний виконавець просив визначити 1/2 частку ОСОБА_1 у майні, яким він володіє спільно
з ОСОБА_3 (16/25 часток житлового будинку АДРЕСА_2 ).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада
2018 року, постановленою у складі судді Ус О. В., подання задоволено. Визначено, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності з
ОСОБА_3 складає 1/2 частку від 16/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець наділений повноваженням звертатися до суду із поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Суд першої інстанції зазначив, що 16/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого
на АДРЕСА_1 , придбані ОСОБА_3 за час шлюбу з ОСОБА_1 ; частка останнього у цьому майні згідно зі статями 60,
70 СК України складає 1/2 частку.
Визначаючи частку боржника в спільному майні подружжя, суд першої інстанції виходив з презумпції рівності часток подружжя, яка не спростована ОСОБА_3 під час розгляду подання.
Суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_3 на те, що вказаний будинок є її особистою власністю і зазначив, що предметом розгляду справи є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Відкриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 про визнання вказаного будинку її особистою власністю суд першої інстанції вважав підставою для зупинення певного виду виконавчих дій щодо звернення стягнення на частку боржника, якщо такі будуть проводитися, а не для відмови у задоволенні подання про визначення частки боржника.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні подання.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення стягнення на майно боржника, у тому числі у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, відбувається з дотриманням визначеної законом послідовності стосовно виду майна та з урахуванням передбачених законом обмежень щодо звернення стягнення на єдине житло боржника. Апеляційний суд зазначив, що право на звернення з поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, виникає у державного виконавця за наявності правових підстав для звернення стягнення на майно боржника.
Суд апеляційної інстанції вказав, що правові підстави для звернення стягнення на єдине житло боржника, який зобов`язаний здійснювати щомісячні платежі на утримання дитини, виникають за наявності таких умов: розмір заборгованості зі сплати аліментів перевищує суму платежів за три місяці; у боржника відсутні кошти, інші цінності та інше майно; сума, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, що на дату звернення державного виконавця з поданням до суду становить 74 460 грн.
Врахувавши, що ОСОБА_1 проживає у вказаному житловому будинку, іншого житла не має, а період його заборгованості зі сплати аліментів хоч і перевищує суму платежів за три місяці, однак є меншим, ніж 20 розмірів мінімальної заробітної плати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання.
Також апеляційний суд зазначив, що матеріали виконавчого провадження не містять інформації щодо перевірки майнового стану боржника за місцем його проживання (перебування), в той час як відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник, звертається в останню чергу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року і залишити в силі ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково ототожнив поняття «звернення стягнення» та «визначення частки боржника», оскільки відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
На думку стягувача, розмір заборгованості та черговість звернення стягнення на майно боржника не можуть бути підставою для відмови у задоволенні подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 23 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 7 квітня 2021 року зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-591/11; ухвалою цього ж суду
від 20 липня 2022 року касаційне провадження у справі поновлено.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні в Суворовському ВДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області з 7 червня
2016 року перебуває виконавче провадження № 51349774 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Білозерським районним судом Херсонської області 15 квітня 2010 року у справі № 2-168/2010, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З розрахунку заборгованості № 11 від 4 жовтня 2018 року суди встановили, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період
з 17 листопада 2009 року до 1 вересня 2018 року становить 60 739,42 грн.
Зі змісту листа Херсонського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області № 5512/01-29 від 2 листопада 2016 року суд першої інстанції встановив існування складеного вказаним відділом 15 жовтня 2010 року актового
запису № 1005 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не оспорювали факт придбання останньою частки будинку за час шлюбу. При цьому
ОСОБА_3 вважає вказане майно її особистою власністю з огляду на те, що кошти для його придбання передані їй її матір`ю ОСОБА_7 , яка 21 лютого 2012 року продала належну їй квартиру, що підтверджує договір купілі-продажу.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 140879828
від 10 жовтня 2018 року суди встановили, що ОСОБА_3 є власником
16/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. за № 2194.
Також суди встановили, що 14 листопада 2017 року ОСОБА_3 пред`явила позов до ОСОБА_1 про визнання за нею права особистої приватної власності на 16/25 часток житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Щодо процесуальної форми звернення державного (приватного) виконавця за вирішенням питання про визначення частки майна боржника у спільному майні
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Підставою звернення державного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення, тому, на переконання державного виконавця, є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Державний виконавець вважав, що таке майно є спільною сумісною власністю боржника та ОСОБА_3 , набуте ними за час шлюбу, частку боржника в цьому майні не визначено.
За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року
у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначено, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України (аналогія статті 443 ЦПК України) не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Оскільки в цій справі вбачається спір про право боржника з дружиною, яка вважає себе одноосібним власником спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити.
У постанові від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11
(провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження.
Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.
Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.
Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.
Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі, за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).
Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 56 ЦПК України).
Оскільки виконавець може звертатися з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що процесуальний кодекс не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, підлягають застосуванню правила частин третьої, четвертої статті 57 ЦПК України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті».
У справі, що переглядається, старший державний виконавець Суворовського ВДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області Пономаренко І. О. звернувся до суду для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким, на думку заявника, боржник володіє спільно з іншою особою -
ОСОБА_3 . Водночас остання заперечує належність майна на праві спільної сумісної власності їй і боржнику, вважає себе єдиним власником спірного майна.
Отже у цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інше питання між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.
В пунктах 73-75 постанови від 8 червня 2022 року № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що
«у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) мало місце саме порушення правил про юрисдикцію. У постанові в зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що якщо юрисдикційність спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна; натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору. У зазначеній справі стверджуваними співвласниками були фізичні особи, тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна спір підлягатиме вирішенню за правилами цивільного (а не господарського) судочинства. Оскільки виконавець помилково звернувся до господарського суду, Велика Палата Верховного Суду закрила провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.
Якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні.
Поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня
2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18), про залишення позову без розгляду».
У постанові від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11
(провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, викладений у своїй постанові від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), зазначивши, «що в разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - див. пункт 73 цієї постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - див. 74-75 постанови)».
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій помилково вважали за можливе розглянути подання державного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, порядку статті 443 ЦПК України, не врахувавши існування між ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_1 спору щодо вказаного майна.
Враховуючи вказані обставини та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11
(провадження № 14-31цс21), колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада 2018 року і постанови Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року та залишення без розгляду подання старшого державного виконавця Суворовського ВДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області
Пономаренко І. О. про визначення частки майна боржника.
Верховний Суд роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Керуючись статтями 400, 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 15 листопада
2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати.
Подання старшого державного виконавця Суворовського районного відділу державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визначення частки майна в спільній сумісній власності залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук