Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 766/21191/18

провадження № 61-15263св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його дочки - ОСОБА_3 .

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2015 року вона уклала шлюб зі ОСОБА_2 . За рішенням суду від 15 червня 2015 року відповідач став усиновлювачем неповнолітньої ОСОБА_4 , прізвище якої змінено на « ОСОБА_5 », а по-батькові на « ОСОБА_6 ».

Проте, під час спільного проживання ОСОБА_2 не проявляв турботу щодо дружини та дочки. Погіршення відносин призводило до психологічного та фізичного тиску відповідача на позивача, однак до правоохоронних органів вона не зверталася. В подальшому позивач дізналася про причетність відповідача до злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотиків.

У листопаді 2017 року шлюб між сторонами розірваний. Позивач зверталася до відповідача з проханням відмовитися від батьківських прав з метою отримання державної матеріальної допомоги, проте він відмовив; з позовом про стягнення аліментів позивач не зверталася.

За понад два роки ОСОБА_2 жодного разу не навідував дочку, матеріальної допомоги на її утримання не надавав. Ураховуючи, що відповідач вихованням та утриманням дитини не займається, її життям та здоров`ям не цікавиться, не забезпечує необхідним харчуванням, лікуванням, позивач вважає, що перераховані факти свідчать про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Тому з цих підстав просила позбавити відповідача батьківських прав.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Херсонським міським судом Херсонської області від 19 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнено із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини, матеріальної допомоги на її утримання не надає, не приймає участі у її вихованні. Також відповідачем не надано доказів того, що він не виконує батьківські обов`язки з поважних причин. У зв`язку із позбавленням відповідача батьківських прав суд також вважав за необхідне стягнути з нього на користь позивача аліменти у визначеному судом розмірі.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками та умисного ухилення від їх виконання. Висновки суду першої інстанції про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим. З урахуванням обставин апеляційний суд дійшов висновку, що у справі недостатньо доказів для застосування до відповідача як батька крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав відносно дочки, а тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть бути задоволені.

Судом першої інстанції вирішено питання про стягнення аліментів у зв`язку із позбавленням відповідача батьківських прав, однак така вимога не була заявлена позивачем у її позові. Тому апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для задоволення такої вимоги та залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вважає висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову необґрунтованим. Відповідач не виконує батьківські обов`язки щодо дитини, її життям та здоров`ям не цікавиться. Відповідач засуджений за вчинення кримінального правопорушення, що також свідчить про необхідність позбавлення батьківських прав. Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у спірних подібних правовідносинах.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 11 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис № 101.

На підставі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 15 червня 2015 року в справі № 668/6555/15-ц ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була усиновлена ОСОБА_2 ; внесено зміни до актового запису про народження шляхом: запису батьком усиновленої - ОСОБА_2 , зміни прізвища усиновленої на « ОСОБА_5 », по-батькові - на « ОСОБА_6 ».

Із копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , виданого 20 липня 2015 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 85, видно, що її батьками зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 листопада 2017 року в справі № 766/12032/17 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У висновку виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради - органу опіки та піклування Суворовського району м. Херсона про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 12 липня 2019 року № 94 вказано про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до характеристики професійної діяльності ОСОБА_2 , наданої комунальним підприємством «Будінвестсервіс», відповідач працював на посаді директора підприємства з 08 вересня 2014 року до 30 жовтня 2015 року, зарекомендувавши себе як сумлінний працівник; на роботі характеризувався позитивно.

У характеристиці ОСОБА_2 , наданої ТОВ «ВИЗА СТАФФ ИНТЕРНЕШЕНАЛ» зазначено, що відповідач працював у товаристві з 27 квітня 2016 року до 17 червня 2016 року на посаді керівника відділення; за період роботи зарекомендував себе як позитивний, сумлінний та кваліфікований працівник.

Згідно із вироком Ново-Савинського районного суду м. Казань Республіки Татарстан, Російська Федерація (далі - РФ) від 24 січня 2017 року в справі № 1-43/2017 відносно ОСОБА_2 , останній був затриманий на території РФ 04 жовтня 2016 року.

З ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 04 березня 2020 року в справі № 766/69/18 про приведення вироку РФ у відповідність із законодавством України щодо ОСОБА_2 видно, що його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України на строк до шести років та шести місяців позбавлення волі без конфіскації майна; початок строку відбування покарання обчислюється з 07 жовтня 2016 року.

Характеристика на ОСОБА_2 від 17 листопада 2020 року, надана Дар`ївською виправною колонією № 10, де відповідач відбував покарання з 04 жовтня 2019 року, свідчить, що він враховує думку колективу, намагається побудувати безконфліктні стосунки з оточуючими, за характером - врівноважений, спокійний.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, не приймає участі у її житті, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з нею.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Суд першої інстанції, вирішуючи позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 не з`ясував всі фактичні обставини у справі, дійшовши висновку про свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків на підставі недостатніх доказів.

Натомість, апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 , тобто підтверджували необхідність позбавлення відповідача батьківських прав згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнано недоведеними аргументи позовної заяви, що відповідач за понад два роки до часу подання позову (жовтень 2018 року) умисно та свідомо не виконує батьківських обов`язків щодо дочки, оскільки він з жовтня 2016 року та на час розгляду справи у судах перебуває у місцях позбавлення волі на території РФ та України.

Апеляційним судом також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він не є достатнім доказом у цій справі, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Суд апеляційної інстанції на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме, невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, винну поведінку відповідача щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

У частині третій статті 166 СК України зазначено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що вимога позивача про позбавлення відповідача батьківських прав є безпідставною. При цьому, апеляційний суд правильно зазначив, що із позовної заяви ОСОБА_1 видно, що нею не була заявлена позовна вимога про стягнення аліментів, а тому суд першої інстанції помилково вийшовши за межі заявлених позовних вимог, передчасно стягнув з відповідача аліменти на утримання дитини.

ОСОБА_1 не позбавлена права на подання до суду заяви про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з іншого із батьків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені ним фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20; від 08 липня 2021 року в справі № 264/1520/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів Верховного Суду, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах і ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо обґрунтованості позову були предметом дослідження апеляційного суду з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги, що вчинення відповідачем кримінального правопорушення та наявність вироку суду є підставою для позбавлення останнього батьківських прав щодо його дочки Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки такі дії вчинені ним не по відношенню до його дитини ( ОСОБА_3 ). Натомість, наявність відповідного вироку відносно відповідача не є підставою для позбавлення його батьківських прав згідно статті 164 СК України («Підстави позбавлення батьківських прав»).

Отже, доводи позивача, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень суду апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук