Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 766/4502/17-ц
провадження № 61-6958св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Херсонська міська рада,
треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко Віталій Васильович, Орган опіки та піклування Корабельної районної у місті Херсоні ради, ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Херсонської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В. В., Орган опіки та піклування Корабельної районної у місті Херсоні ради, ОСОБА_5 , про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 04 грудня 2008 року квартира АДРЕСА_1 , приватизована її матір`ю ОСОБА_2 та її дідом ОСОБА_3 , про що Фондом комунального майна м. Херсона видано свідоцтво про право власності на житло. Вважає, що приватизація квартири є незаконною, оскільки на момент приватизації тривалий час проживала у зазначеній квартирі і як член сім`ї наймачів мала право користування, і відповідно брати участь у приватизації згідно зі статтями 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної квартири від 10 грудня 2008 року, є незаконним, оскільки на час укладення цього договору, їй було 13 років, а тому для відчуження нерухомого майна, право користування на яке мають неповнолітні особи, необхідний був дозвіл Органу опіки та піклування, який не отримано відповідачами. Оскільки на час приватизації квартири та відчуження її іншій особі, вона була неповнолітньою, про порушення свого права дізналась після досягнення 16 років у момент оформлення та отримання паспорта, а тому вважає, що строк позовної давності нею пропущено з поважних причин.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним розпорядження від 04 грудня 2008 року № 23944-ж і свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , від 04 грудня 2008 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору купівлі-продажу заборони на відчуження майна не було. Наведене свідчить, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 грудня 2008 року скористалися визначеними статтями 315 317 319 ЦК України правами, розпорядилася своїм майном - квартирою АДРЕСА_1 , на власний розсуд - провели оплатне відчуження своєї квартири, продали її ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Крім того, на момент відчуження квартири жодних неповнолітніх у ній не проживало та зареєстрованими не були. Сторони під час підписання договору підтвердили, що треті особи не мають права на квартиру; що належні їм частини не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки майно набуте в порядку приватизації; що осіб які згідно зі статтями 203 405 ЦК України, статтею 59 СК України, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» мали б право на користування вказаним житлом - не має. Позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, про те, що вона мала право на користування квартирою на момент її приватизації і відчуження та що така приватизація і відчуження порушили її права, як і не надано доказів, що місцем її проживання було місце проживання саме матері ОСОБА_2 , а не батька ОСОБА_6 ; не надано доказів, що на момент приватизації та відчуження квартири позивач не мала іншого зареєстрованого місця проживання, натомість як убачається з паспорта позивача, її зареєстрованим місцем проживання до ІНФОРМАЦІЯ_2 була адреса: АДРЕСА_2 ; не надано доказів того, що за весь період до звернення до суду з позовом позивачем не використаний її житловий чек на приватизацію.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позивачем факту постійного проживання у спірній квартирі та виникнення у неї права на участь її приватизації.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 рокута постанову Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження. Однією із позовних вимог є визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири, видане Фондом комунального майна міста Херсона Херсонської міської ради і свідоцтва про право власності на житло, видане в порядку приватизації державного житлового фонду, таким чином позовні вимоги стосуються приватизації, що унеможливлювало розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, обмежив її у праві викликати та допитати свідків, які б підтвердили обставини на які вона посилається, а також можливість відібрання особистих пояснень від відповідачів по суті спору.
У червні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час приватизації та відчуження квартири постійно зазначали, що жодні треті особи у квартирі не проживають та не користуються нею. Жодних заяв від ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої не надавались. Крім того, позивачем пропущений строк давності для звернення до суду із позовом.
У червні 2019 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що під час приватизації квартири ОСОБА_3 надавався пакет документів із відповідними довідками з яких встановлено, що на час приватизації квартири, нею мали право користуватись (зареєстроване право користування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Інші особи такого права не мали.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обставини встановлені судами
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 26 квітня 2018 року розгляд цивільної справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Згідно зі статтею 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження визначені у статті 279 ЦПК України, і відповідно до частини п`ятої зазначеної статті, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, в той же час, як розгляд справи у судовому засіданні проводиться з повідомленням (викликом) сторін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено можливості здійснювати розгляд справ щодо приватизації державного житлового фондув порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін.
Суд не звернув уваги на вимоги частини четвертої статті 247 ЦПК України про перелік спорів, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, оскільки справа віднесена до категорій справ визначених частиною четвертою статті 274 ЦПК України щодо приватизації державного житлового фонду, суд першої інстанції, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, діяв з порушенням наданих йому цивільним процесуальним законом повноважень.
Вказане свідчить про розгляд указаної справи у порядку спрощеного позовного провадження, тобто з порушенням норм процесуального права та є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки справа не могла бути віднесена судом першої інстанції до категорії справ, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Керуючись статтями 400 402 409 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 червня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 26 лютого 2019 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик