№ 766/8154/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 766/8154/17

провадження № 61-19177св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватна виробничо-комерційна фірма «Стройіндустрія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми «Стройіндустрія» (далі - ПВКФ «Стройіндустрія») про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 14 серпня 2014 року між нею та

ПВКФ «Стройіндустрія» укладено договір № 18 купівлі-продажу транспортного засобу, за яким остання зобов`язалась передати ОСОБА_1 у власність належний фірмі транспортний засіб - автомобіль марки «Fiat Linea», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а позивач - прийняти його та сплатити 207 991,66 грн.

У період з 15 по 20 серпня 2014 року вона виконала взяті на себе зобов`язання

і сплатила 208 000,00 грн. Після повної сплати вартості за транспортний засіб відповідач передав їй цей автомобіль, оригінал свідоцтва про право власності та ключі. Починаючи з 20 серпня 2014 року вона фактично володіла, користувалася і розпоряджалася транспортним засобом. В кінці серпня 2014 року вона звернулася до органів державної автомобільної інспекції для перереєстрації автомобіля на себе, проте отримала відмову, оскільки цей транспортний засіб, починаючи з 21 травня 2014 року, знаходився в заставі Публічного акціонерного товариства «Полтава-Банк» (далі - Полтава-Банк).

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 квітня

2017 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 766/12136/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПВКФ «Стройіндустрія», Насіннєвого фермерського господарства «Руслан» про визнання права власності на транспортний засіб та за зустрічним позовом ПВКФ «Стройіндустрія» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ПВКФ «Стройіндустрія» відмовлено.

Зазначала, що відповідач набув кошти у розмірі 208 000,00 грн без достатньої правової підстави.

У зв`язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути

з ПВКФ «Стройіндустрія» на свою користь суму боргу у розмірі 208 000,00 грн, за період з 20 серпня 2014 року по 18 грудня 2017 року відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3 % річних у сумі 21 561,85 грн, інфляційні втрати у сумі 150 645,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ПВКФ «Стройіндустрія»на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 380 206,85 грн, з яких суму боргу у розмірі 208 000,00 грн, 3 % річних

у сумі 21 561,85 грн, інфляційні втрати у сумі 150 645,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач безпідставно набув кошти

в сумі 208 000,00 грн та зобов`язаний їх повернути ОСОБА_1 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року,

з урахуванням ухвали Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року про виправлення описки, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з ПВКФ «Стройіндустрія» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 150 645,00 грн скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1

у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з Фірми «Стройіндутрія» на користь ОСОБА_1 3 % річних змінено, зменшено стягнуту суму з 21 561,85 грн до 4 376 грн.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині визначення загальної суми стягнення з Фірми «Строіндустрія» на користь ОСОБА_1 змінено, зменшено стягнуту суму з 380 206,85 грн до 212 376 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що ні позивач, ні відповідач не вважали отримані відповідачем за договором від 14 серпня 2014 року кошти у сумі 208 000,00 грн безпідставно набутим майном до ухвалення 06 квітня 2017 року Херсонським міським судом Херсонської області рішення, то саме з цієї дати сторонам стало достовірно відомо про володіння відповідачем грошима позивача без достатньої правової підстави. А тому у відповідача з цього часу виникло зобов`язання з повернення вказаних коштів та 3% річних.

Також суд апеляційної інстанції послався на висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 про те, що до правовідносин з прострочення зобов`язання повернення безпідставно отриманих грошей необхідно застосовувати проценти, нараховані згідно

з положенням частини другої статті 625 ЦК України,а не з застосуванням частини першої статті 1048 ЦК України.

При цьому апеляційний суд зробив висновок, що стягнення інфляційних втрат

з відповідача на користь ОСОБА_1 не відповідає положенням частини другої статті 1214 ЦК України та висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній справі.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково витлумачив правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, як можливість у разі безпідставного користування грошовими коштами стягнути лише 3 % річних, оскільки у цій постанові зроблено правовий висновок про можливість стягнення як 3 % річних, так і інфляційних втрат. Вимога про стягнення інфляційних втрат у справі № 910/10156/17 не була заявлена позивачем. Проте у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня

2018 року у справі № 908/2552/17 зроблено висновок про можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на позадоговірне зобов`язання.

Також вважала, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 625 і 1212 ЦК України щодо періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки обов`язок відповідача повернути їй грошові кошти виник з моменту їх отримання - 15, 19 та 20 серпня 2014 року, а не з дня ухвалення судового рішення у справі № 766/12136/16-ц.

Постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПВКФ «Стройіндустрія» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 150 645,00 грн та зменшення стягнення 3% річних суму з 21 561,85 грн до 4 376 грн., тому в іншій частині судові рішення

в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 14 серпня 2014 року між ПВКФ «Стройіндустрія» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «Fiat Linea», 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , згідно з умовами якого продавець передає покупцю ОСОБА_1 у власність цей автомобіль за ціною 207 991,66 грн, а покупець сплачує загальну суму договору частками або повністю безготівковим платежем не пізніше 60 календарних днів з моменту підписання цього договору.

ПВКФ «Стройіндустрія» виписано ОСОБА_1 рахунок-фактуру

№ СФ-0000240 від 15 серпня 2014 року на суму 208 991,66 грн.

15 серпня 2014 року ОСОБА_1 перерахувала ПВКФ «Стройіндустрія» грошові кошти за спірний автомобіль у розмірі 28 000,00 грн, 19 серпня

2014 року - 149 000,00 грн, 20 серпня 2014 року - 31 000,00 грн.

ОСОБА_1 видано довіреність на право користування автомобілем марки «Fiat Linea», державний номер НОМЕР_1 , який належить ПВКФ «Стройіндустрія», строком на один рік.

06 травня 2015 року ОСОБА_1 направила ПВКФ «Стройіндустрія» претензію, у якій просить підписати акт приймання-передачі спірного автомобіля або повернути грошові кошти в сумі 207 991,66 грн, посилаючись на те, що нею умови договору від 14 серпня 2014 року виконані, грошові кошти перераховані.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 квітня

12 квітня 2017 року ПВКФ «Стройіндустрія» направила ОСОБА_1 вимогу про повернення автомобіля марки «Fiat Linea», оскільки він належить на праві власності відповідачу.

14 квітня 2017 року ОСОБА_1 направила ПВКФ «Стройіндустрія» вимогу,

в якій просить в семиденний термін з дня її отримання підписати акт приймання-передачі транспортного засобу, призначити день для спільної участі

в проведенні реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на ім`я

ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. (частини друга, третя статті 693 ЦК України).

Разом з цим, яксвідчать установлені судами обставини справи, у зв`язку

з невиконанням відповідачем договору купівлі-продажу від 14 серпня 2014 року, ОСОБА_1 заявила претензію від 06 травня 2015 року з вимогою про належне передання оплаченого автомобіля або повернення суми попередньої оплати в сумі 207 991,66 грн.

Враховуючи, що відповідач зазначену вимогу в частині передачі права власності транспортного засобу (перереєстрації його на покупця) не виконав, саме з цього часу, з урахуванням положень статті 530 ЦК України, у продавця виникло грошове зобов`язання з повернення ОСОБА_1 попередньої оплати.

Відповідач станом на день подання позовної заяви та на час розгляду справи

у судах першої і апеляційної інстанцій не повернув сплачені позивачу кошти за спірний автомобіль, тому позивач має право вимагати сплати боргу

з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України, за весь час прострочення повернення попередньої оплати (див. пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц).

Отже, суди невірно визначили період прострочення повернення відповідачем суми попередньої оплати, а апеляційний суд зробив помилковий висновок про неможливість за обставин цієї справи застосувати наслідки зазначеного порушення у формі стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року) закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми «Стройіндустрія» інфляційних втрат та 3 % річних скасувати.

Передати справу № 766/8154/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми «Стройіндустрія» інфляційних втрат та 3 % річнихна новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року

в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук