ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 800/250/17

Провадження № 11-58заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гісінфо» (далі - Товариство) у справі за позовом Товариства до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Служба безпеки України (далі - СБУ), про визнання протиправним і скасування указу в частині

за апеляційною скаргою Товариства на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 лютого 2021 року ( Берназюк Я. О. , Бучик А. Ю., Гімон М. М., Мороз Л. Л., Шарапа В. М. ),

УСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати Указ Президента України Порошенка Петра Олексійовича від 15 травня 2017 року № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ Президента) в частині введення в дію пункту 310 додатка 2 до рішення РНБО, згідно з яким до Товариства відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VІІ) строком на три роки застосовано обмежувальні заходи (санкції).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство послалося на те, що воно не підпадає під визначений частиною другою статті 1 Закону № 1644-VІІ перелік суб`єктів, до яких з боку України можуть застосовуватися санкції, та не здійснює дій, які у розумінні частини третьої статті 3 цього Закону є підставами для їх застосування. З оскаржуваного Указу не вбачається таких підстав, як і способу обрання конкретних видів санкцій, застосованих до Товариства, що суперечить принципам законності, прозорості й об`єктивності, з дотриманням яких мають застосовуватися визначені в ньому обмежувальні заходи.

Позивач зазначає, що необґрунтоване включення його згідно з оскаржуваним Указом до переліку осіб, щодо яких застосовуються санкції, призвело до протиправного повного припинення діяльності Товариства, неможливості подання податкової звітності, сплати податків та виплати заробітної плати працівникам.

У вересні 2020 року Товариство подало до суду заяву про зміну предмета позову, у якій, окрім вимоги про визнання протиправним та скасування спірного Указу, заявлено позовну вимогу про стягнення на користь Товариства з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунка Державної казначейської служби України відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1 019 600 грн.

Ухвалою від 1 лютого 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Судузазначену заяву залишив без розгляду у зв`язку з її поданням поза межами строку, встановленого процесуальним законом.

8 лютого 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС),

Таке судове рішення мотивовано тим, що Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 уведено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», пунктом 3 якого пункт 310 додатка 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію оскаржуваним Указом, виключено.

Суд зазначив, що таким чином Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 застосовані до позивача санкції скасовано, тобто оскаржувані порушення виправлені суб`єктом владних повноважень, а відтак усунуто відповідні обмеження прав позивача, що виникли внаслідок застосування до нього санкцій.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що зміст позовних вимог, заявлених позивачем, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи не дають підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання оскаржуваного Указу Президента України протиправним після виправлення оскаржуваних порушень безпосередньо суб`єктом владних повноважень, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про закриття провадження у справі та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Товариство посилається на те, що станом надень набрання законної сили Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 пункт 310 додатка 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 рокущодо санкцій стосовно Товариства втратив свою силу у зв`язку із закінченням трирічного строку їх застосування, тому не можна вважати, що відбулося самостійне виправленням відповідачем порушень.

Крім того, згідно з пунктом 134 додатка 3 до рішення РНБО від 14 травня 2020 року, введеного в дію Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020, до Акціонерного товариства «Конструкторське бюро «ПАНОРАМА» строком на 3 роки застосовано заборону здійснення державних закупівель товарів, послуг, робіт та використання державними підприємствами, установами і організаціями України програмних продуктів, майнові права на які за авторським договором від 25 липня 2016 року № Л-16-01 автором Бєлєнковим В. В. передано Товариству (зареєстровано рішенням Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію договорів від 27 вересня 2016 року № 3099).

Таким чином, на переконання позивача, Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 санкції щодо нього не скасовані, а фактично продовжені шляхом зміни обмеження, що також не можна вважати виправленням правопорушення.

Скаржник також указує на те, що Товариству введеними в дію оскаржуваним Указом санкціями було завдано значних збитків на суму 1 019 600 грн, яку воно могло отримати під час виконання господарських зобов`язань за умови незастосування до Товариства санкцій. Тому без визнання протиправним у момент прийняття Указу Президеннта неможливо буде відновити становище Товариства і неможливим буде в подальшому звернутись до суду з метою відшкодування шкоди, завданої протиправним рішенням -оскаржуваним Указом.

Ураховуючи наведене, Товариство вважає, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі, керуючись пунктом 8 частини першої статті 238 КАС.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 лютого 2021 року - без змін. Зокрема, відповідач стверджує, що відбулося повне відновлення порушених Указом Президента законних прав та інтересів позивача, тому суд обґрунтовано закрив провадження у справі.

Представник СБУ надіслав до суду пояснення, які за змістом аналогічні доводам відзиву представника Президента України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та наведені на противагу їм у відзиві аргументи представника Президента України та пояснення СБУ, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд установив, що оскаржуваним Указом Президента ведено в дію рішення РНБО від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Відповідно до підпункту 2 пункту 2 цього рішення РНБО на підставі статті 5 Закону 1644-VІІ РНБО вирішила застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб згідно з додатком 2, позицією 310 якого передбачено застосування строком на три роки до Товариства обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 5) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 6) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 7) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності.

14 травня 2020 року Указом Президента України № 184/2020 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з пунктом 3 якого в додатку 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію оскаржуваним Указом Президента, виключено, зокрема, позицію 310, згідно з якою до позивача було застосовано санкції, що є предметом оскарження в цій справі.

Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 16 травня 2020 року.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особливості розгляду категорії спорів щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності Президента України визначено у статті 266 КАС.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено в частині першій статті 2 КАС, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАСкожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Для застосування наведеної підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність таких фактів: самостійне виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень; відсутність підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними.

Відповідно до частини першої статті 107 Конституції УкраїниРНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. За змістом положень частини сьомої цієї статті Президент України своїми указами вводить в дію рішення РНБО, із чого висновується, що санкції вводяться не РНБО, а Президентом України.

За змістом позовної заяви спір у цій справі виник з приводу правомірності прийняття оскаржуваного Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО, яким до Товариства застосовано обмежувальні заходи (санкції).

Разом з тим, як зазначено вище, Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року, яким виключено позицію 310 додатка 2 рішення РНБО від 28 квітня 2017 року, введеного в дію оскаржуваним Указом Президента, згідно з якою до позивача було застосовано санкції.

Таким чином, дія оскаржуваного позивачем акта суб`єкта владних повноважень, який, на його думку, призводив до порушень прав та інтересів юридичної особи, втратив чинність.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід позивача про те, що станом на день набрання законної сили Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 пункт 310 додатка 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року щодо санкцій стосовно Товариства втратив свою силу у зв`язку із закінченням трирічного строку їх застосування. Скасування суб`єктом владних повноважень положення акта після втрати його чинності в цьому випадку свідчить про те, що такий суб`єкт самостійно визнав протиправність такого акта та здійснив виправлення порушення, хоча і з запізненням.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що внаслідок видання Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 застосовані до позивача санкції скасовано, тобто оскаржувані порушення виправлені суб`єктом владних повноважень, а відтак усунуто відповідні обмеження прав позивача, що виникли внаслідок застосування до нього санкцій рішенням РНБО від 28 квітня 2017 року.

Твердження Товариства про те, що внаслідок видання Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 повневідновленні його прав не відбулося, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Позовні вимоги Товариства обґрунтовано неможливістю здійснення ним господарської діяльності й отримання прибутку через застосування санкцій, у зв?язку із чим воно просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента саме з метою скасування санкцій, які й були скасовані внаслідок прийняття Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 про введення в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

При цьому Указ Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 про введення в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року, яким застосовано санкції до іншого суб`єкта господарювання, які з огляду на рішення Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію договорів від 27 вересня 2016 року № 3099 стосуються прав Товариства, не є предметом оскарження у цій справі. Питання стягнення збитків, спричинених втраченою вигодою, як слушно зауважив суд першої інстанції, може бути розглянуто судом іншої юрисдикції під час вирішення приватно-правового спору та застосування статті 1173 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи немає підстав вважати, що після виправлення оскаржуваних порушень безпосередньо суб`єктом владних повноважень повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання оскаржуваного Указу Президента протиправним.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС підстав для закриття провадження у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги Товариства не спростовують висновків суду та не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції прийняв правильне й законне рішення, апеляційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 лютого 2021 року - без змін.

Керуючись статтями 243 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гісінфо» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков Д. А. ГудимаВ. В. Пророк Ж. М. ЄленінаЛ. І. Рогач Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік В. С. КнязєвІ. В. Ткач Г. Р. КретС. П. Штелик