ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 802/2079/17-а

адміністративне провадження № К/9901/56972/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року (Суддя: Дончик В.В.),

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (Судді: Залімський І.Г., Смілянець Е.С., Сушко О.О.),

у справі № 802/2079/17-а

за позовом Міського комунального підприємства «Аварійно-диспетчерська служба»

до Головного управління ДФС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року Міське комунальне підприємство «Аварійно-диспетчерська служба» (далі - позивач МКП «АДС») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки від 11.09.2017 року № 2492 та податкових повідомлень-рішень (т.1 а.с. 1-20).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №0009701415, № 0009721415, №0009711415 від 01.11.2017 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено (т. 2 а.с. 23-26).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на неправомірне формування позивачем витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з контрагентом ТОВ «Автокомфорт плюс», адже господарські операції МКП «АДС» з ТОВ «Автокомфорт плюс» з придбання будівельних робіт та подальшого їх списання до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних витрат в періоді з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року в частині первинних документів (актів виконаних робіт, договорів, податкових накладних), засвідчених директором ТОВ «Автокомфорт плюс» не мали реального характеру, з огляду на відсутність в останнього основних фондів, виробничих засобів та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, в тому й числі для виконання робіт на замовлення позивача, враховуючи надані контролюючому органу для проведення перевірки листом СУ ФР ДФС у Вінницькій області від 27.06.2017 року № 285/23-03 матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №42016020110000096 від 21.07.2016 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс» (ч. 1 ст. 205 КК України). Крім того, в доводах касаційної скарги скаржник посилається на наявність вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2018 року у справі №127/6834/18, яким визнано винним ОСОБА_1 директора ТОВ «Автокомфорт плюс» у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Враховуючи викладене, за доводами скаржника будівельні роботи одержані не від ТОВ «Автокомфорт плюс», що свідчить про те, що позивачем сформовано актив за рахунок надходження послуг з джерела невідомого походження, за рахунок використання документів контрагента, який фактично за доводами скаржника не міг і не здійснював постачання, тому дане насіння соняшника є безоплатно отриманим.

Враховуючи вищенаведені доводи скаржник, посилаючись на не врахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 2а-1870/5800/2012, від 16.01.2018 року у справі № 2а-7075/12/2670, від 17.01.2018 року у справах № 826/1244/13, № 805/6031/13, № 804/8943/13, в яких наголошено, що статус нелегального фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю (т. 2 а.с. 146-155).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи надіслані на адресу Суду заперечення на касаційну скаргу, позивач, з посиланням на документальне підтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Автокомфорт плюс», просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін (т. 2 а.с. 185-190).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 12.09.2017 по 05.10.2017 посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області у відповідності до ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 статті 78, п. 82. 2 ст. 82 ПК України, на підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 11.09.2017 року № 2492, прийнятого на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2017 року (враховуючи терміни перенесення), проведено документальну позапланову виїзну перевірку МКП «АДС» (код ЄДРПОУ 13328305) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Автокомфорт плюс» (код ЄДРПОУ 38963435), за період з 04.11.2013 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт перевірки №1951/1415/13328305 від 12.10.2017 з висновками порушення позивачем вимог:

- п. п. 134.1.1 п. 143.1 ст. 134 ПК України, у зв`язку з чим занижено податок на прибуток за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на загальну суму 43 812,00 грн, в тому числі за 2015 рік на 43 812 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, у зв`язку з чим занижено суму податку на додану вартість за період з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року на 48 680,00 грн, у тому числі за листопад 2015 року на 48 680 грн (т. 1 а.с. 27-42).

За висновками судів попередніх інстанцій, зафіксовані актом перевірки порушення обґрунтовані відсутністю реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Автокомфорт плюс», оскільки документування таких операцій відбулось лише з метою отримання податкової вигоди у вигляді збільшення розміру витрат та податкового кредиту. Обґрунтовуючи неправомірність формування МКП «АДС» витрат та податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Автокомфорт плюс» податковий орган посилається на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 (кримінальне провадження №42016020110000096 від 21.07.2016, прийняту за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс»), а також на відсутність у ТОВ «Автокомфорт плюс» основних фондів, виробничих засобів та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, що свідчить про неможливість здійснення основного виду діяльності.

01.11.2017 на підставі висновків акту перевірки №1951/1415/13328305 від 12.10.2017 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0009701415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 54 765 грн (43 812 грн - за основним платежем, 10 953 грн - штрафні (фінансові) санкції) (т. 1 а.с. 21);

- №0009721415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 60 850 грн (48 680 грн - за основним платежем, 12 170 грн - штрафні (фінансові) санкції) (т.1 а.с. 23);

- №0009711415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку з частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до бюджету на загальну суму 30 425 грн (24 340 грн - за основним платежем, 6 085 грн - штрафні (фінансові) санкції) (т. 1 а.с. 25).

Cкасовуючи вищенаведені податкові повідомлення-рішення та частково задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій посилались на підтвердження реальності господарських операцій позивача із ТОВ «Автокомфорт плюс» по отриманим будівельним послугам первинними документами, які, за результатами їх оцінки судами попередніх інстанцій, відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Судами за результатами розгляду справи встановлено і наявність зв`язку будівельних робіт виконаних ТОВ «Автокомфорт плюс» із господарською діяльністю позивача, а також наявність ділової мети та розумних економічних причин для здійснення таких господарських операцій. До того ж, за наслідками розгляду справи суди встановили, що як на момент здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Автокомфорт плюс», так і станом на день розгляду даної справи судом першої інстанції і подання апеляційної скарги, ТОВ «Автокомфорт плюс» не визнане банкрутом, знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Крім цього, доводи відповідача в частині відсутності трудових ресурсів контрагента та інше, відхилені судами попередніх інстанцій із посиланням на те, що податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів/надання послуг постачальником або перевізником.

Також, судом першої інстанції визнані необґрунтованими посилання відповідача на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 у кримінальному провадженні №42016020110000096 від 21.07.2016 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс», внаслідок не надання судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності саме у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення, а також не надання в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань, що може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому під час апеляційного перегляду справи, судом апеляційної інстанції відхилені посилання контролюючого органу на вирок від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс» (ч. 1 ст. 205 КК України), з посиланням на те, що на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи (як в суді першої так і під час подання апеляційної скарги), вказаний вирок був відсутній та не набрав законної сили.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, позивач з касаційною скаргою не звертався.

Отже колегія суддів, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до вимог пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (підпункт 201.10. статті 201 ПК України).

До того ж, пунктом 44.1 статті Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21).

Досліджуючи реальність господарських операцій, судами попередніх встановлено, що 08.10.2015 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - замовник) та МКП «АДС» укладено договір підряду №414 (т. 1 а.с. 69-71). Відповідно до п.1 договору № 414 замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до умов договору виконання робіт. Відповідно до п.2 Договору №414 об`єкт будівництва: капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна систем опалення, водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів) (надалі - будівельні роботи). Адреса розташування об`єкта Вінницька обл. м. Гайсин в/м №100. Відповідно до п.13-14 договору №414, забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням здійснює підрядник, а підрядник має право залучати до виконання робіт субпідрядників.

Судами встановлено, що ремонтні роботи виконувались відповідно до робочого проекту «Капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, військового містечка №100 (59 омбр) м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна системи опалення, водопостачання та ведення, ремонт санвузлів)», локальних кошторисів на будівельні роботи, відомостей ресурсів до локальних кошторисів.

Відповідно до Додаткової угоди до договору №414 від 08 жовтня 2015 року «Капітальний ремонт казарми, буд. №100/1, військового містечка №100 (59 омбр) м. Гайсин (заміна покрівлі, посилення міжповерхового перекриття, заміна системи опалення, водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів)» від 23.11.2015 пункт 8 Договору №414 викладено у наступній редакції: договірна ціна робіт визначається на основі актів виконаних робіт і складає 1 042 828,08 грн, у тому числі ПДВ 20% 173 804,68 грн. Всі пункти договору залишаються без змін (т. 1 а.с. 73).

09.10.2015 між МКП «АДС» та TOB «Автокомфорт плюс» укладено договір субпідряду №74/1 (т. 1 а.с. 75-77). Відповідно до п.1.1. Договору №74/1 субпідрядник зобов`язується виконати роботи по капітальному ремонту казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), м. Гайсин, (а саме: заміна систем водопостачання та водовідведення, ремонт санвузлів) в установлений цим Договором строк та відповідно до проектно-кошторисної документації. Відповідно до п.1.2. Договору №74/1, генпідрядник зобов`язується надати субпідрядникові фронт робіт, прийняти роботи та оплатити їх вартість. Відповідно до 2.1. Договору № 74/1 будівельні роботи виконуються з матеріалів та устаткування генпідрядника.

Згідно п.2.1.1. Договору № 74/1, у випадку постачання матеріалів та устаткування субпідрядником, субпідрядник зобов`язаний погоджувати з генпідрядником вартість таких матеріалів та устаткування. Відповідно до п.3.2. Договору №74/1, вартість фактично виконаних робіт визначається на підставі Актів приймання виконаних робіт та Довідок про вартість виконаних робіт, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно п.3.5 Договору №74/1 загальна вартість робіт по Договору дорівнює сумарній вартості робіт, що виконувались субпідрядником по кожному окремому об`єкту та прийняті генпідрядником актами здачі приймання робіт, у термін дії даного договору.

Згідно п.3.7 Договору №74/1 генпідрядник розраховується з субпідрядником після підписання Акта приймання виконаних робіт, протягом 5-ти банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок генпідрядника коштів на оплату даних робіт (т. 1 а.с. 75-77).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані будівельні роботи були виконані субпідрядником щодо заміни системи водопостачання та водовідведення, ремонту санвузлів у належній якості та кількості та прийняті без зауважень генпідрядником та замовником, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2015 року до договору №74/1 від 09.10.2015 відповідно до якої вартість виконаних будівельних робіт всього становить - 292080,00 грн (т. 1 а.с. 78); актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року, згідно якого вартість робіт згідно локального кошторису 2-1-1 на водопостачання та локального кошторису 2-1-2 на каналізацію, інші роботи - загалом становить - 292080,00 грн, у тому числі ПДВ - 48680 грн; винагорода за генпідряд - 2458,60 грн. (т. 1 а.с. 79-85). Відповідно до платіжного доручення № 2132 від 30.11.2015 року МКП "АДС" перерахувало на користь TOB «Автокомфорт плюс» - 292080 грн, призначення платежу кап. ремонт казарми м. Гайсин (зам. сис. водопост. водовідвед. рем. санвузлів) в т.ч. ПДВ - 48680 грн (т. 1 а.с. 93), а також виписана податкова накладна №123 від 30.11.2015, що зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 292080 грн (т. 1 а.с. 93).

Отже за висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ «Автокомфорт плюс», як субпідрядник виконав свої договірні зобов`язання перед МКП «АДС» на виконання договору №74/1, здійснивши заміну системи водопостачання та водовідведення, ремонту санвузлів казарми, буд. №100/1, в/м №100 (59 омбр), Вінницька область, м. Гайсин, а МКП "АДС" оплатило такі роботи в розмірі 292080 грн, що підтверджується первинними документами, оцінку яким було надано судами попередніх інстанцій, що не спростовано доводами касаційної скарги. При цьому судами попередніх інстанцій під час розгляду справи також встановлено і наявність зв`язку будівельних робіт виконаних ТОВ «Автокомфорт плюс» із господарською діяльністю позивача та підтверджено економічну мету таких господарських операцій.

До того ж, не спростовано і доводами касаційної скарги встановлені судами попередніх інстанцій обставини в частині того, що ТОВ «Автокомфорт плюс» станом на час розгляду даної справи судом першої інстанції та подання апеляційної скарги не визнане банкрутом, знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і не мало дефектів у правовому статусі.

Колегія суддів звертає увагу, що в доводах касаційної скарги скаржник взагалі посилається на те, що контрагент позивача не здійснював постачання товару позивачу, тому насіння соняшника є безоплатно отриманим. Однак, такі доводи скаржника є необґрунтованими в розрізі отриманих позивачем послуг, якими в межах спірних господарських операцій є будівельні роботи.

Крім цього, в доводах касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи неправомірність формування податкового кредиту позивачем по господарським операціям з ТОВ "Автокомфорт плюс" посилається на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 року у кримінальному провадженню №42016020110000096 від 21.07.2016 року, попередньо винесену за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Автокомфорт плюс", а також на прийнятий в подальшому вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 (кримінальне провадження №42016020110000096), яким визнано винним ОСОБА_1 директора ТОВ «Автокомфорт плюс» у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Також, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що вказаним вироком звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді штрафу на підставі п. «в» ст. 1 закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

При цьому відповідач вказує, що згідно даного вироку, ОСОБА_1 оформив на себе фіктивну фірму ТОВ «Автокомфорт плюс», не маючи при цьому наміру займатись підприємницькою діяльністю, установчі документи на яку за винагороду передав невідомій йому особі. Отримавши контроль над ТОВ «Автокомфорт плюс» невстановлені особи впродовж 2015-2017 років документально оформлювали неіснуючі операції з надання послуг, робіт, поставкою товарів, які фактично не мали місце, а відображались лише документально з метою незаконного формування витрат та податкового кредиту з ПДВ підприємствами реального сектору економіки з метою ухилення від сплати податків.

При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції відхилені посилання відповідача на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 10.01.2017 у кримінальному провадженні №42016020110000096 від 21.07.2016 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс», внаслідок не надання судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності саме у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення, а також не надання в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань, що може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

При цьому під час апеляційного перегляду справи, судом апеляційної інстанції відхилені посилання контролюючого органу на вирок від 05.06.2018 у справі №127/6834/18 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Автокомфорт плюс» (ч. 1 ст. 205 КК України), оскільки на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи (як в суді першої так і під час подання апеляційної скарги), вказаний вирок був відсутній та не набрав законної сили.

В доводах касаційної скарги контролюючий орган не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій в цій частині, а лише посилається на те, що після набрання законної сили вироком суду, контролюючий орган не позбавлений права вживати заходів для дотримання податкового законодавства суб`єктами господарювання та приведення у відповідність їх податковій звітності, з урахуванням нових фактів та обставин, що будуть у розпорядженні контролюючих органів.

Однак, колегія суддів не приймає такі посилання скаржника, оскільки як вірно зауважено судом апеляційної інстанції на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи (як в суді першої так і під час подання апеляційної скарги), вказаний вирок був відсутній і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не набрав законної сили, а отже не міг бути врахований судами в розрізі вимог процесуального закону (ч.6 ст.78 КАС України) станом на час прийняття судових рішень.

При цьому посилання скаржника в доводах касаційної скарги не те, що він не позбавлений права посилатись на нові докази в подальшому (як-то вирок, який, як вбачається із загальнодоступних відомостей з єдиного державного реєстру судових рішень набрав законної сили 05.06.2018 року), судова колегія не приймає з огляду на вимоги частини 2 статті 341 КАС України, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Послідовно, у цій постанові, Велика Палата підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, яка зводиться до того, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові зазначила, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності

Наявність таких обставин не була предметом оцінки судами попередніх інстанцій, отже доводи касаційної скарги фактично свідчать про переоцінку судом касаційної інстанції доказів у справі, що відповідно до положень частини 2 статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Тоді, як під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій надали належну й вичерпну правову оцінку всім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним, з`ясували характер та зміст спірних операцій позивача з кожним із контрагентів, дослідили договори, а також усі складені на його реалізацію первинні документи, пов`язані з їх виконанням, та які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушили норми процесуального права. Отже касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі № 802/2079/17-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк