№ 803/39/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 803/39/21

провадження № 61-7194ав22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченка В. М.,

представника приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» - адвоката Рабко Т. О. (в режимі відеоконференції),

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі судді Лаченкової О. В. у справі за заявою приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст заявлених вимог

Рішенням Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року по справі № 14/115К-20 позовні вимоги ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задоволені в повному обсязі та стягнено з боржника ОСОБА_1 25 351,39 грн, в тому числі заборгованість з орендної плати за договором оперативної оренди № 1034 від 01 травня 2017 року в розмірі 23 000,00 грн за період з 01 грудня 2019 року по 30 листопада 2020 року, пеню в розмірі 1 441,50 грн, інфляційні втрати в розмірі 583,02 грн, 3 % річних у розмірі 326,87 грн, а також стягнено 2 460,61 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 850,00 грн витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом.

У липні 2021 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року по справі № 14/115К-20.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і мотиви його прийняття

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року закрито провадження за заявою ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року по справі за позовом ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що між ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_1 виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором оперативної оренди, однією із сторін якого є юридична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року по справі № 14/115К-20.

Заявник зазначає, що Дніпровський апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про належність спору до господарської юрисдикції, оскільки відповідач не здійснював господарської діяльності.

Ні в матеріалах справи, ні в публічних реєстрах відсутня інформація щодо здійснення відповідачем господарської діяльності.

Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які послався апеляційний суд, стосуються спорів з відмінним суб`єктним складом, а саме в усіх справах до складу відповідачів входили юридичні особи, а підставою для стягнення з фізичних осіб був договір поруки, укладений на забезпечення кредитного договору з юридичною особою.

Крім того, ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» вже звертався до Дніпровського апеляційного суду з аналогічною заявою, яка була повністю задоволена (ухвала від 20 липня 2020 року у справі № 803/25/20, провадження № 22вк/803/23/22).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Провадження у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року задоволено клопотання ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису.

В судовому засіданні представник приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» - адвокат Рабко Т. О. (в режимі відеоконференції) підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 01 травня 2017 року між ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оперативної оренди № 1034, за умовами якого орендодавець передає орендарю за плату на визначений строк у користування нерухоме майно - частину комплексу будівель і споруд «Гараж центральний» із цільовим призначенням - сільськогосподарське.

Через неналежне виконання вказаного договору, а саме порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо внесення орендної плати за користування об`єктом оренди, утворилася заборгованість.

Рішення третейського суду набуло чинності 30 квітня 2021 року.

Строк для добровільного виконання рішення становить 30 днів з моменту набрання чинності.

Боржник не виконав добровільно рішення третейського суду, тому заявник вимушений звернутися до суду.

Позиція суду апеляційної інстанції, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

На вирішення Верховного Суду як суду апеляційної інстанції постало питання про те, до якої юрисдикції належить розгляд заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у справі за позовом юридичної особи про стягнення заборгованості за договором оренди, укладеним з фізичною особою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

У частині другій статті 24, частині другій статті 351 ЦПК України встановлено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами першою та другою статті 483 ЦПК України передбачено, що питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Частиною першою статті 56 Закону України «Про третейські суди» визначено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про третейські суди» компетентний суд - це місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

З наведених положень Закону України «Про третейські суди» вбачається, що вирішуючи питання про визначення компетентного суду в розумінні цього Закону, необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Г ПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно із положеннями частини другої статті 4 Г ПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Г ПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Г ПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

У цій справі третейський суд розглядав спір щодо стягнення заборгованості за основним договором оренди, а не щодо правочину, укладеного на забезпечення цього основного зобов`язання, тому посилання апеляційного суду, як суду першої інстанції, на вищевказані постанови Великої Палати Верховного Суду не є релевантним.

Оскаржувану ухвалу Дніпровський апеляційний суд обґрунтовував також висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 876/59/20, від 08 квітня 2021 року у справі № 876/79/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/73/20 та від 09 червня 2021 року у справі № 876/29/21. Проте у цих справах спір стосувався стягнення заборгованості з фізичних осіб за договорами поруки, укладеними на забезпечення кредитів, отриманих юридичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Отже, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданої заяви, ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося до третейського суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оперативної оренди від 01 травня 2017 року № 1034, сторонами якого є юридична та фізична особи.

Зокрема, укладаючи цей договір відповідач орендар діяв на підставі паспорта громадянина України із зазначенням в договорі домашньої адреси.

В матеріалах цивільної справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований чи був зареєстрований як фізична особа - підприємець.

У підпункті 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення оперативного лізингу (оренди) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом.

Чинним законодавством України не передбачено заборони отримувати в оренду основні засоби фізичною особою без статусу підприємця, як і не передбачено, що для зайняття сільськогосподарською діяльністю особа має обов`язково бути зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Більше того, у пункті 1 частини першої статті 20 Г ПК України передбачено виняток із загального правила щодо належності до господарської юрисдикції спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, якщо стороною такого правочину є фізична особа, яка не є підприємцем.

Отже, до юрисдикції господарського суду не належить спір щодо виконання правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, за винятком прямо передбачених Г ПК України випадків, зокрема щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, закриваючи провадження за заявою ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Регіонального третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група» від 30 квітня 2021 року Дніпровський апеляційний суд на вказане вище уваги не звернув.

Враховуючи викладене, Дніпровський апеляційний суд належним чином не дослідив питання юрисдикційності цього спору та зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 19, 24, 351, 367, 368, 374, 379, 381-384, 483 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до Дніпровського апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови суду складено 14 жовтня 2022 року.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров