№ 803/806/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа №803/806/17

адміністративні провадження № К/9901/520/17, №К/9901/2262/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року (суддя Лозовський О.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя Макарик В.Я., судді: Большакова О.О., Глушко І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 15 травня 2017 року №05/03201301 в частині визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 722,53 грн., №04/03201301 в частині визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 16 665,22 грн., від 24 травня 2017 року №5012646-1301 та №5012649-1301.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків контролюючого органу щодо неналежного виконання ним обов`язку зі сплати орендної плати з фізичних осіб на підставі договорів оренди землі із Володимир-Волинською міською радою Волинської області від 14 листопада 2012 року та 25 жовтня 2013 року. Так, договір від 14 листопада 2012 року оренди земельної ділянки площею 5140 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 був укладений строком на 2 роки й будь-яких угод про продовження строку його дії сторонами не укладалось, а згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 01 січня 2013 року жодних відомостей стосовно державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки не зареєстровано. Крім того, після спливу дворічного терміну дії договору оренди землі від 25 жовтня 2013 року (щодо земельної ділянки площею 454 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 ) сторонами 25 грудня 2015 року підписано додаткову угоду, якою продовжено термін його дії до 26 листопада 2017 року. В той же час, зазначена додаткова угода не пройшла державної реєстрації, а відтак у позивача не виникло права оренди землі і, відповідно, обов`язку зі сплати орендної плати за неї. До того ж, 24 жовтня 2016 року позивачем відчужено майно, що знаходиться на земельній ділянці у АДРЕСА_2 , а тому (в доповнення до наведеної обставини нездійснення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди) у контролюючого органу відсутні правові підстави для визначення грошового зобов`язання з орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою, починаючи з 24 жовтня 2016 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №04/03201301 від 15 травня 2017 року в частині визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 2 031,80 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №5012649-1301 від 24 травня 2017 року про визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 10 348,03 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв`язку з відчуженням платником нерухомого майна право користування земельною ділянкою ( АДРЕСА_2 ), на якій воно розташоване, перейшло до нового власника об`єкта нерухомості, а відтак прийшли до висновку про безпідставне нарахування позивачу з 24 жовтня 2016 року орендної плати з фізичних осіб на зазначену земельну ділянку. Водночас, суди зауважили, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов`язкової ознаки для її кваліфікації як такої, що знаходиться у користуванні особи. Наведене означає і відсутність обов`язкової реєстрації факту розірвання, припинення договору оренди землі для встановлення обставин щодо припинення податкового обов`язку платника. Таким чином, оскільки на орендованій земельній ділянці, розташованій в АДРЕСА_2 , з листопада 2007 року по 23 жовтня 2016 року включно знаходився об`єкт нерухомості, який належав позивачу на праві спільної часткової власності, то у нього існував обов`язок зі сплати орендної плати за її користування. Крім того, суди вказали про правомірність нарахування платнику орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки останній є власником нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, та, відповідно, її користувачем.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи й мотиви, що вже наводились ним у позовній заяві (відсутність (припинення) обов`язку сплачувати орендну плату за користування спірними земельними ділянками внаслідок закінчення строку дії договорів їх оренди та нездійснення державної реєстрації пролонгації таких договорів), просив їх у цій частині скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній ним частині - обґрунтованими та законними.

Також, не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій положень законодавства, що регулює спірні відносини, просив їх у вказаній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що жодних доказів припинення або розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у власність Володимир-Волинської міської ради Волинської області позивачем не надано, а тому ГУ ДФС у Волинській області правомірно нарахувало йому орендну плату згідно податкових повідомлень-рішень №04/03201301 від 15 травня 2017 року та №5012649-1301 від 24 травня 2017 року.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу податкового органу не скористався.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги підлягають розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між Володимир-Волинською міською радою (як орендодавцем) і, в тому числі, ОСОБА_1 (як одним з орендарів) укладено договір оренди землі від 14 листопада 2012 року, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради №21/13 від 19 жовтня 2012 року, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов вказаного договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 5140 кв.м, у тому числі 4406 кв.м - капітальна одноповерхова споруда, 705 кв.м - під проїздами, проходами, площадками, 29 кв.м - споруда; на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - приміщення, які належать орендарям на праві власності; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 546 382 грн.; розмір орендної плати - 3% нормативної грошової оцінки землі, що становить 16 391,46 грн. на рік.

Також, 25 жовтня 2013 року між Володимир-Волинською міською радою (як орендодавцем) і, крім інших, ОСОБА_1 (як одним з орендарів) укладено договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової і громадської забудови для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради №28/14 від 18 жовтня 2013 року, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Як передбачено умовами договору, в оренду передано земельну ділянку загальною площею 454 кв.м; об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці відсутні; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 100 547,38 грн.; розмір орендної плати - 12% нормативної грошової оцінки землі, що становить 12 065,69 грн. на рік.

При цьому, пунктами 8 цих договорів сторони погодили, що договори укладено на два роки й після закінчення стоку їх дії орендар має переважне право поновлення їх на новий строк, для чого він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договорів повідомити письмово орендодавця про намір продовжити договори.

В пунктах же 36 та 42 договорів сторони дійшли згоди, що дія договорів припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який їх було укладено, а також, що договори набирають чинності після їх підписання та державної реєстрації.

Разом з тим, державна реєстрація права оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору оренди землі від 14 листопада 2012 року не здійснювалась, а щодо земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , така реєстрація вчинена 26 листопада 2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17 травня 2017 року №87276659.

Додатковою угодою від 25 грудня 2015 року до договору оренди землі від 25 жовтня 2013 року сторони продовжили строк оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до 26 листопада 2017 року на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради №4/19 від 24 грудня 2015 року.

Однак, державну реєстрацію зазначеної додаткової угоди від 25 грудня 2015 року не проведено.

24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (як один з продавців) уклав з ОСОБА_3 (як покупцем) договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з яким продавці передали належне їм на праві спільної часткової власності (по 1/2 частки) нерухоме майно - контору Я-2, загальною площею 592,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та розташована на земельній ділянці площею 0,0454 га, кадастровий номер: 0710200000:01:005:5649, право власності на яку зареєстроване 22 листопада 2007 року в Комунальному підприємстві «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за №20705517.

ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення, якими визначило ОСОБА_1 податкове зобов`язання з орендної плати фізичних осіб, а саме:

- №05/03201301 від 15 травня 2017 року - на суму 12 113,19 грн. (за 2015 рік, в тому числі по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в розмірі 6 726,09 грн.);

- №04/03201301 від 15 травня 2017 року - на суму 24 384,93 грн (за 2016 рік, в тому числі: по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 - в розмірі 10 797,69 грн.; по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 - в розмірі 5 867,54 грн.);

- №5012646-1301 від 24 травня 2017 року - на суму 6 219,60 грн. (за 2017 рік по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 );

- №5012649-1301 від 24 травня 2017 року - на суму 10 348,03 грн. (за 2017 рік по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ).

Не погоджуючись із прийнятими ГУ ДФС у Волинській області податковими повідомленнями-рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2 - 288.4 статті 288 ПК України).

В свою чергу за приписами частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 9 цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким актом законодавства є Закон України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон №161).

Зокрема згідно зі статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

При цьому, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Як передбачено статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей (до 02 листопада 2016 року - «записів») до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону №1952).

Статтею 4 цього ж Закону чітко визначено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов`язковість його виконання сторонами тощо.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Подібні висновки викладено й в постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року (справа №812/465/17), від 23 квітня 2019 року (справа №812/371/18), від 13 червня 2019 року (справа №812/466/17), від 18 червня 2019 року (справа №812/778/17), від 25 жовтня 2019 року (справа №812/777/17), від 29 листопада 2019 року (справа №360/3442/18), від 08 вересня 2022 року (справа №812/1460/16).

Разом з тим, питання поновлення договору оренди землі врегульовано статтею 33 Закону №161, за змістом якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Як вже вказувалось в цій постанові та з`ясували суди, договори оренди землі від 14 листопада 2012 року (щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) та від 25 жовтня 2013 року (стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ) укладені ОСОБА_1 (як одним з орендарів) та Володимир-Волинською міською радою (як орендодавцем) строком на 2 роки й обставин продовження (поновлення) у передбаченому законодавством порядку строку їх дії судами не встановлено.

З приводу ж додаткової угоди від 25 грудня 2015 року до договору оренди землі від 25 жовтня 2013 року, якою сторони продовжили строк його дії, то беручи до уваги наведені вище законодавчі положення й зважаючи на те, що її державна реєстрація не вчинялась, у сторін цієї додаткової угоди не виникли обумовлені нею права та обов`язки, зокрема, щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Відтак, визначення позивачеві податковим органом згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень грошового зобов`язання з орендної плати за спірні земельні ділянки за 2016 - 2017 роки здійснено поза межами строку дії договорів їх оренди, хоча пунктом 288.1 статті 288 ПК України чітко передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки.

Що ж до орендної плати за 2015 рік, нарахованої ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , то, починаючи з 27 листопада 2015 року також мало місце її безпідставне нарахування оскільки, як свідчать матеріали справи і з`ясували суди, державна реєстрація речового права (права оренди) цієї ділянки відбулась 26 листопада 2013 року, а договір її оренди від 25 жовтня 2013 року, як вже зазначалось, укладався строком на два роки.

В той же час, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, наведену в його постанові від 14 вересня 2021 року у справі №808/2684/15, виходячи з якої у разі набуття права власності на нерухоме майно та неоформлення права користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, у користувача виникає обов`язок зі сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно.

Підсумовуючи наведене вище в сукупності, Верховний Суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень (в оскаржуваних частинах).

При цьому, з приводу висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог Верховний Суд зазначає наступне.

Як передбачено пунктом 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (пункт 287.7 статті 287 ПК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (стаття 120 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 8 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Таким чином, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 08 червня 2016 року (справа №21-804а16) та від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року (справа №819/1365/17), від 18 квітня 2019 року (справа №807/292/18), від 02 липня 2019 року (справа №819/1365/17), від 23 червня 2020 року (справа №817/492/17) та від 28 грудня 2021 року (справа №803/846/17).

Суди попередніх інстанцій встановили, що на земельній ділянці, розташованій в АДРЕСА_2 , знаходиться об`єкт нерухомості, який належав позивачу на праві спільної часткової власності з листопада 2007 року по 23 жовтня 2016 року включно та був відчужений останнім на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24 жовтня 2016 року, укладеного із ОСОБА_3 (як покупцем).

Відтак, проаналізувавши наведені вище законодавчі положення, суди дійшли правильного висновку, що після 24 жовтня 2016 року до покупця перейшов встановлений податковим законом обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_2 , на якій розташоване придбане ним нерухоме майно, а тому податковим органом безпідставно нараховано ОСОБА_1 таке грошове зобов`язання згідно із податковими повідомленнями-рішеннями №04/03201301 від 15 травня 2017 року в сумі 2 031,80 грн. та №5012649-1301 від 24 травня 2017 року в розмірі 10 348,03 грн., у зв`язку із чим останні є протиправними й підлягають скасуванню.

За змістом частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з прийняттям нового - про задоволення цієї частини позовних вимог.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 359 КАС, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 15 травня 2017 року №05/03201301 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 722,53 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 15 травня 2017 року №04/03201301 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 14 633,43 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 24 травня 2017 року №5012646-1301 щодо визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в сумі розмірі 6 219,60 грн.

В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

Т.А. Чумаченко ,

Судді Верховного Суду