ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 804/2313/17

адміністративне провадження № К/9901/23064/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (колегія суддів: Лукманова О.М., Божко Л.А., Круговий О.О.) у справі за позовом Вищого навчального закладу «Університет імені Альфреда Нобеля» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування припису та постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач або Управління), в якому просив скасувати припис № 29/4.1-12-25 від 27.01.2017 та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 29/4.1-12/113 від 15.02.2017.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 року в задоволенні позовних вимог ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2017. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що працівник ОСОБА_1 погодився з отриманим розрахунком при звільненні, оскільки вказане стало предметом звернення зі скаргою до Управління Держпраці в Дніпропетровській області. Вказує, що позивача притягнуто до відповідальності не лише за неврахування оплати за роботу у святкові дні, нічні та надурочні години в розрахунок при звільненні, а й за невірне обрахування оплати праці без врахування вказаних годин, що є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.09.2017 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, 05.01.2017 до Головного управління Держпраці звернувся ОСОБА_1 , який працював охоронцем у ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля», та якому, під час звільнення через скорочення не були сплачені кошти за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні, звернення безпосередньо до ректора університету були проігноровані.

Встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 20.01.2017 №120-П за згодою Держпраці та на підставі направлення на перевірку №16/4.1-12 від 23.01.2017, в період з 23.01.2017 по 27.01.2017 була проведена позапланова перевірка «Університет імені Альфреда Нобеля» з питань додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за зверненням ОСОБА_1 , за результатами якої був складений акт перевірки №29/4.1-12 від 27.01.2017.

Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді охоронця у ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» з 04.08.2011 по 05.08.2016 згідно наказів «Про прийняття» №316-К від 04.08.2011 та «Про звільнення» №106-К від 05.08.2016.

Трудова книжка ОСОБА_1 була видана йому 05.08.2016 в день звільнення, що підтверджується копіями відповідних сторінок книги обліку руху трудових книжок і вкладишів з підписом ОСОБА_1 в графі розписка працівника в отриманні трудової книжки. У день звільнення ОСОБА_1 було проведено розрахунок відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, перераховано до банківської установи кошти, що належать до виплати.

Відповідачем при проведенні перевірки встановлено, що за відпрацьований час протягом майже всього періоду роботи з 04.08.2011 по 05.08.2016 гр. ОСОБА_1 не донараховано сум заробітної плати за відпрацьовані години у нічний час, святкові дні та за надурочні роботи, що є порушенням статей 106, 107, 108, 72, частини 1 статті 50, частини 2 статті 65 Кодексу законів про працю України.

За результатами перевірки Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено припис №29/4.1-12-25 від 27.01.2017 щодо усунення порушень та забезпечення виконання вимог статті 106, статті 107, статті 108, статті 72, частини 1 статті 50, частини 2 статті 65, частини 1 статті 44, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117, частини 1 статті 47 КЗпП України, встановлено строк виконання припису по 27.02.2017.

Також за результатами перевірки винесено постанову №29/4.1-12/113 від 15.02.2017 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 32000 грн. на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Підставою для прийняття постанови було невиконання позивачем трудового законодавства про оплату праці, а саме нездійснення у повному обсязі оплати ОСОБА_1 за роботу в нічний час у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки за кожну годину роботи у нічний час, оплати у святкові та неробочі дні у подвійному розмірі

Не погодившись із приписом та постановою, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підвищена оплата праці за роботу у нічний, надурочний часи, святкові дні за погодинною системою в подвійному розмірі годинної ставки відносяться до державних норм з оплати праці, кожна з яких є самостійною окремою виплатою, які є обов`язковими для застосування підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та фізичними особами, які використовують найману працю та невиплата при звільненні яких стала підставою для невірного розрахунку університетом сум які підлягають виплаті ОСОБА_1 при припиненні трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи повинні були бути нараховані та виплачені всі суми заробітної плати за роботу у надурочний, нічний часи, святкові і неробочі дні за період з серпня 2011 рок по серпень 2016 року, на позивача, як роботодавця, покладався обов`язок вірно здійснити розрахунок та донарахувати суми середньої заробітної плати, розмір вихідної допомоги і виплатити вказані суми у встановлені терміни.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не звертався до ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» з заявою про виплату йому недоплачених сум за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні. Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області необґрунтовано прийшло до висновку про порушення університетом термінів розрахунку зі звільненим працівником, оскільки відсутня вина університету щодо невиплати ОСОБА_1 під час звільнення неоспорюваних доплат за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні. Матеріалами справи встановлено відсутність спору між ОСОБА_1 та ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» щодо не повного розрахунку з ним під час звільнення, станом на день звільнення. 05.08.2016 позивач розрахувався зі звільненим працівником в обсязі, що вважав повним та ОСОБА_1 погодився з цим розрахунком.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Частина перша цієї статті передбачає норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Статтею 106 Кодексу законів про працю України визначено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Відповідно до статті 107 Кодексу законів про працю України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Згідно статті 108 Кодексу законів про працю України робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

На підставі статті 72 Кодексу законів про працю України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Статтею 50 Кодексу законів про працю України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Відповідно статті 65 Кодексу законів про працю України надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Отже, підвищена оплата праці за роботу у нічний, надурочний часи, святкові дні за погодинною системою в подвійному розмірі годинної ставки відносяться до державних норм з оплати праці, кожна з яких є самостійною окремою виплатою, які є обов`язковими для застосування підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції встановив, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечувалось, що за відпрацьований час протягом майже всього періоду роботи з 04.08.2011 по 05.08.2016 гр. ОСОБА_1 не донараховано сум заробітної плати за відпрацьовані години у нічний час, святкові дні та за надурочні роботи, що є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Вказані суми не були сплачені і при звільненні ОСОБА_1 з роботи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на позивача, як роботодавця, покладений обов`язок вірно здійснити розрахунок та донарахувати суми середньої заробітної плати, розмір вихідної допомоги і виплатити вказані суми у встановлені терміни.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем проведено розрахунок в день звільнення позивача, розмір якого останнім не заперечувався, а відтак роботодавець виконав вимоги, встановлені ст.116 117 КЗпП України, оскільки санкція абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачена за порушення у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, що є ширшим поняттям, ніж порушення розрахунку при звільненні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 не донараховано сум заробітної плати за відпрацьовані години у нічний час, святкові дні та за надурочні роботи, що є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці та призвело до застосування санкцій та винесення оскаржуваного припису.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 352 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук