ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року

м. Київ

справа №804/5491/16

касаційне провадження № К/9901/32028/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 (головуючий суддя - Іванов С.М., судді - Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі за ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2016 № 19237-1303.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 26.06.2013 № 103/36 середню (базову) вартість земель м. Дніпропетровська, розраховану на територію в межах міста - 306,35 грн за 1 кв.м., а згідно з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.12.2012, що видавалась попередньому власнику нежитлового приміщення, були визначені наступні коефіцієнти: зональний коефіцієнт (3,04), сукупний зональний коефіцієнт (1,01), коефіцієнт функціонального використання (1,2), з огляду на що сума нарахованого позивачу земельного податку за землю за 2016 рік повинна була складати 10176,95 грн., а не 30485,17 грн., як визначено у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні; розрахунок земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення був здійснений на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65, яке було скасоване з моменту його прийняття постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2016 у справі № 2а/200/444/15 (200/26369/15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016; спірне податкове повідомлення-рішення не містило розрахунку, а також даних про земельну ділянку під будівлею, де розташоване належне позивачу нерухоме майно.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 15.11.2016 у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником ј частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.05.2012, відповідно до пункту 1.5 якого майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,2015 га (кадастровий номер 1210100000:01:068:0078), яка знаходиться у користуванні продавця на підставі договору оренди землі. Таким чином, у користуванні позивача знаходиться 0,050375 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що він повинен сплачувати земельний податок з моменту переходу права власності на нерухоме майно в силу положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.04.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 09.06.2016 № 19237-1303.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач повинен сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об`єкти нерухомості, проте земельний податок згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення був нарахований Інспекцією з урахуванням рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65, яке було скасоване з моменту його прийняття постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2016 у справі № 2а/200/444/15 (200/26369/15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016, що підтверджується розрахунком, на підставі якого було здійснено нарахування земельного податку, наданим Інспекцією, та не заперечувалось податковим органом, що, в свою чергу, є підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.08.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що: на дату прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65 ще не було скасоване; позивач у позовній заяві зазначив, що він погоджується сплачувати 1% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, з огляду на що Інспекцією був здійснений розрахунок земельного податку, який повинен сплатити позивач з урахуванням чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради від 13.07.2016 № 7/11, а також зважаючи на те, що рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65 було скасоване, відповідно до якого земельний податок, який підлягає сплаті позивачем, становить 18657,66 грн., проте суд апеляційної інстанції скасував оспорюване податкове повідомлення-рішення у повному обсязі.

ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 06.12.2021 - призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 07.12.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.05.2012 позивач є набувачем 1/4 частини нежитлової будівлі площею 463,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці загальною площею 0,2015 га (кадастровий номер 1210100000:01:068:0078), яка знаходиться у користуванні продавця на підставі договору оренди землі.

09.06.2016 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення №19237-1303, яким визначила ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 30485,17 грн.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Стаття 270 ПК України закріплює, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

На підставі викладених норм суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на викладені норми суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким від відповідач нарахував земельний податок, обов`язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1 статті 271 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Згідно з частиною 1 статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що Інспекцією при розрахунку податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3% відповідно до пункту 1.6 рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65, яким передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу прав власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 1.3-1.5 цього додатка.

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що вказані обставини Інспекцією не заперечувались та знайшли своє підтвердження у розрахунку, на підставі якого було здійснено нарахування земельного податку позивачу.

Разом з тим, рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65, було скасоване з моменту його прийняття постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2016 у справі № 2а/200/444/15 (200/26369/15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016.

Крім того, у поданому Інспекцією розрахунку, на підставі якого було здійснено нарахування земельного податку позивачу, вказано, що базова вартість землі за 1 кв.м. становить 548,31 грн., тоді як згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 № 4/65 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Дніпропетровська» (копія якого наявна в матеріалах справи) з 01.01.2016 введено в дію нормативну грошову оцінку земель м. Дніпропетровська базовою вартістю 1 кв.м. - 306,35 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач неправильно розрахував суму податкового зобов`язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника щодо обов`язку суду апеляційної інстанції скасувати податкове повідомлення-рішення у сумі, визначеній Інспекцією у іншому розрахунку (на суму 18657,66 грн.), оскільки вказаний розрахунок не був підставою для нарахування позивачу податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, тобто він не може вважатися визначеною в установленому законом порядку необхідною до сплати позивачем сумою земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік. В протилежному випадку буде мати місце порушення конституційної вимоги про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених Законом (стаття 67 Конституції України).

За таких обставин, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає правомірними доводи суду апеляційної інстанції про те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню не через відсутність у позивача податкового обов`язку зі сплати земельного податку, а через неправильний розрахунок контролюючим органом суми податкового зобов`язання.

Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 05.02.2021 у справ № 826/16051/16 та у постанові від 06.02.2018 у справі № 826/15139/16.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова