ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року

м. Київ

справа № 804/5714/17

адміністративне провадження № К/9901/51839/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 (суддя - Турлакова Н.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі №804/5714/17.

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) від 10.04.2017р. №481485-1303.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.05.2006 №825, укладеного з Дніпропетровською міською радою, ОСОБА_1 надано в оренду земельну за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості (будівлі та споруди автостоянки, Ѕ частки) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта від 04.08.2008 автостоянка введена в експлуатацію. Термін дії договору від 17.05.2006 №825, закінчився 06.07.2008, однак позивач продовжував користуватися цією земельною ділянкою. За період з 06.07.2008 по 01.01.2016 позивач добросовісно сплачував плату за земельну ділянку у вигляді земельного податку в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки. Проте у зв`язку із внесенням змін до Податкового кодексу України починаючи з 01.01.2015, відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України відсутність зареєстрованого права власності на земельну ділянку фактично звільняє платника податків від обов`язку внесення податку за землю. На думку позивача він є користувачем земельної ділянки державної і комунальної власності, і тому має сплачувати саме орендну плату за землю, а не земельний податок.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018, в позові відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2017, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не були застосовані норми частини 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та статті 288 Податкового кодексу України. Позивач не є власником земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:136:0019, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та не має права постійного користування цією земельною ділянкою. Також вказує, що має сплачувати саме орендну плату за землю, а не земельний податок, у відповідності до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Також посилається на те, що в силу абзацу 4 пункту 297.4 статті 297 Податкового кодексу України він звільнений від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, перебуває з 01.08.2016 на спрощеній системі оподаткування, що виключає необхідність сплати ним земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік, проте такі доводи необґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, 17.05.2006 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), укладено договір оренди землі. Згідно вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:136:0019, загальна площа 0,3021 га, площа частки, за яку повинна була справлятися орендна плата 50% або 0,15105 га строком на 2 роки. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору становила 267771,13 грн. Земельна ділянка по договору була передана в оренду для проектування та будівництва автостоянки (тимчасової).

Згідно копії Акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 04.07.2008, тимчасова автостоянка за адресою АДРЕСА_1 прийнята в експлуатацію. До основних показників об`єкту віднесено: тимчасову автостоянку та сторожку.

Позивач 13.07.2016 вх.№36/3952 звертався до міського голови з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлової будівлі.

10.04.2017 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №481485-1303 яким позивачу ОСОБА_1 визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік на загальну суму 25473,22 грн.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Зазначеними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами, позивач є власником Ѕ частки об`єкту нерухомості - об`єктів та споруд автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , користування в зазначеному розмірі 0,15105 га земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, позивачем після закінчення дії договору оренди 17.05.2008 фактично здійснювалося до 2017 року включно.

А відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Встановлені обставини справи та наведені законодавчі норми свідчать про обґрунтованість нарахування контролюючим органом земельного податку згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів позивача в письмових поясненнях до апеляційної скарги про те, що він є фізичною особою - підприємцем та перебуває з 01.08.2016 на спрощеній системі оподаткування, що виключає необхідність сплати ним земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік, суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що наведена обставина як підстава скасування спірного податкового повідомлення-рішення не була зазначена в позові, не досліджувалася судом першої інстанції при постановленні рішення, не була вказана в апеляційній скарзі. Позивач на час звернення до суду із позовом 07.09.2017 вже перебував на спрощеній системі оподаткування як фізична особа-підприємець, однак не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання до суду першої інстанції інформації про дані обставини з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 у справі №804/5714/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова