ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 804/7559/15

касаційне провадження № К/9901/9454/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 (суддя - Ніколайчук С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 (головуючий суддя - Нагорна Л.М., судді - Круговий О.О., Юхименко О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АФХ ТРЕЙД» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.11.2012 № 0001212302.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство посилалось на правомірність віднесення до складу витрат сум податку на додану вартість, включених у ціну придбаної в Приватного підприємства «Ж.С.А.» та Приватного підприємства «Обрій» кукурудзи. При цьому зазначало, що Товариство не зобов`язано було витребовувати від постачальників будь-які документи, які б підтверджували походження товару, оскільки умовами укладених договорів передбачено гарантію закупівлі товару, який поставляється, саме у виробника сільськогосподарської продукції.

Крім того, Товариство вказувало на господарський характер понесених витрат на страхування за договором від 22.12.2010 №1222/01-14, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України».

Справа розглядалась судами неодноразово.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.07.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 16.11.2012 № 0001212302.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу про невстановлення факту придбання кукурудзи безпосередньо в сільськогосподарських підприємств-виробників або підприємств, що придбали її у виробників сільгосппродукції, не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду. В свою чергу, долучені до матеріалів справи первинні документи в повній мірі підтверджують реальність здійснених господарських операцій між Товариством та його контрагентами.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність включення Товариством суми, сплаченої на страхування, відповідно до договору, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України», до складу витрат у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів визнання цього правочину недійсним або розірваним за ініціативи сторін.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.10.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. При цьому зазначає, що в жодному наданому до перевірки первинному або іншому документі продавцями - Приватним підприємством «Ж.С.А.» та Приватним підприємством «Обрій» не зазначено, в кого саме була придбана кукурудза - безпосередньо у виробників сільськогосподарської продукції або підприємств-посередників.

Також, Інспекція зазначає, що відповідно до умов договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 22.12.2010 №1222/01-14, укладеного між Товариством (страхувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України» (страховик), з урахуванням додаткової угоди від 28.11.2011 № 1, страховим випадком, у тому числі є ненавмисне невиконання зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в частині сплати кредиту та процентів за користування кредитом, що безпосередньо не пов`язано з господарською діяльністю Товариства.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.10.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 13.10.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.06.2012, результати якої оформлені актом від 26.10.2012 № 3555/22-2/33339014, за висновками якого Інспекція дійшла висновку про порушення Товариством підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 860576,00 грн., у тому числі: за четвертий квартал 2011 року в сумі 579818,00 грн., за перший квартал 2012 року в сумі 97917,00 грн. та за другий квартал 2012 року в сумі 182841,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано про: завищення Товариством за період з 01.10.2011 по 30.06.2012 витрат на загальну суму 2757893,00 грн. внаслідок включення до їх складу сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (кукурудзи), придбаного в підприємств, які не є сільськогосподарськими підприємствами-виробниками даного товару, та за відсутності доказів, що ці підприємства придбали товар саме у сільськогосподарських виробників; завищення витрат на загальну суму 1100000,00 грн., з огляду на включення в четвертому кварталі 2011 року до їх складу витрат зі страхування, що не пов`язані з господарською діяльністю Товариства.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001212302 від 16.11.2012, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 860576,00 грн. за основним платежем, 140379,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За правилами підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включається до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об`єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об`єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 15 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001 - 1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами-виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств-виробників.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що включення до складу витрат сум податку на додану вартість, сплачених у ціні зернових культур товарних позицій 1001-1008 згідно з УКТ ЗЕД (товарна позиція 1005 - кукурудза), можливе лише за умови придбання цього товару у сільськогосподарських підприємств-виробників такої продукції або у підприємств, які безпосередньо придбали відповідні зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств-виробників, при обов`язковій наявності документального підтвердження таких господарських операцій.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що протягом 2011 - 2012 років Товариство здійснювало придбання сільськогосподарської продукції (кукурудзи), до ціни якої був включений податок на додану вартість, у Приватного підприємства «Ж.С.А.» та Приватного підприємства «Обрій», які не є сільськогосподарськими виробниками, основним видом діяльності яких є: 51.21.0 - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтвами про реєстрації сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що контрагенти Приватного підприємства «Ж.С.А.» та Приватного підприємства «Обрій», у яких був придбаний товар (кукурудза), в подальшому реалізований Товариству, були належним чином зареєстрованими виробниками сільськогосподарських культур, що свідчить про дотримання Товариством вимог пункту 15 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція не вживала заходів, спрямованих на встановлення або спростування факту придбання спірного товару у виробників сільськогосподарської продукції. Зокрема, судами було встановлено, що безпосередні виробники сільськогосподарської продукції, яка була реалізована Товариству, направляли до Інспекції листи з підтвердженням того, що вони є сільськогосподарськими виробниками, тоді як податковий орган зазначені обставини не спростував та не оспорив.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що Товариство правомірно включило до складу валових витрат суми податку на додану вартість, включені у ціну придбаної в Приватного підприємства «Ж.С.А.» та Приватного підприємства «Обрій» кукурудзи.

Крім того, судами встановлено, що Товариством було укладено кредитний договір № 3077108/01 від 15.08.2008 та додаткову угоду до нього від 13.08.2010 № 3077108/01-02 про надання коштів на поточні потреби, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю Товариства.

В подальшому, між Товариством (страхувальником) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України» (страховиком) укладено договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 22.12.2010 № 1222/01-14 та додаткову угоду до нього від 28.11.2011, згідно з якими Товариство застрахувало кредитні та інші ризики, пов`язані із провадженням господарської діяльності, відповідно до умов яких страховим випадком визнається обґрунтована претензія чи рішення судових органів, що вступило в законну дію в період дії даного договору (з урахуванням додаткової угоди), щодо зобов`язання страхувальника відшкодувати прямий збиток майновим інтересам третьої особи, який виник в процесі підприємницької (господарської) діяльності страхувальника, пов`язаний з виконанням зобов`язань по кредитному договору від 15.08.2008 № 3077108/01 та додаткову угоду № 3077108/01-02 від 13.08.2010 до нього в результаті: ненавмисної помилки (недбалості, недогляду) при виконанні дій, передбачених посадовими інструкціями: ненавмисної помилки при виконанні зобов`язань, передбачених кредитним договором від 15.08.2008 № 3077108/01 та додатковою угодою № 3077108/01-02 від 13.08.2010 до нього; ненавмисної втрати і псування майна (документів, матеріалів і т.п.); ненавмисне розголошення відомостей, документів, що стали відомі страхувальнику в зв`язку з його підприємницькою (господарською) діяльністю, пов`язаною з виконанням кредитного договору від 15.08.2008 № 3077108/01 та додаткової угоди № 3077108/01-02 від 13.08.2010 до нього; ненавмисного невиконання зобов`язань перед кредитором по кредитному договору від 15.08.2008 № 3077108/01 та додатковій угоді № 3077108/01-02 від 13.08.2010 до нього. Претензія вважається обґрунтованою, якщо вона підтверджене погоджувальною комісією у складі представників страховика і страхувальника. Комісія має право залучити незалежних експертів для ухвалення рішення про обґрунтованість претензії, а при недосягненні згоди передати розгляд суперечки в судові органи України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом «д» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Відповідно до підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов`язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об`єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв`язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За визначеннями, наведеними у статті 8 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до частини першої статті 16, частини четвертої статті 18 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Частиною першою статті 979 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями частини першої статті 983 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

У справі, що розглядається, суди встановили, що: витрати на страхування відповідальності перед третіми особами, сплачені Товариством на користь Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України» на виконання своїх зобов`язань за договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 22.12.2010 № 1222/01-14 та додатковою угодою до нього від 28.11.2011, пов`язані з господарською діяльністю Товариства, а саме - зі страхуванням кредитні та інші ризики, пов`язані із провадженням господарської діяльності; договір страхування (в редакції додаткової угоди), укладений між Товариством та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Відродження України», відповідає вимогам оформлення договорів страхування, встановленим статтею 16 Закону України та Главою 67 Цивільного кодексу України.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 та ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова