ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа №806/1169/14

адміністративне провадження № К/9901/24753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Шевчук С.М., судді: Бучик А.Ю., Майор Г.І.) у справі за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» до Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі - Державне підприємство, ДП «ЖЛГЗ», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (яку згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.2014 було замінено на Житомирську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області; далі - Інспекція, податковий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.06.2012 №000044222 і №000045222.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Державне підприємство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом-постачальником (ТОВ «Грант») щодо поставки шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів). Також, на переконання позивача, відповідач не навів аргументів, як б свідчили про порушення ДП «ЖЛГЗ» порядку укладання угод та вчинення дій за такими угодами з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013, адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2014 касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задоволено частково; скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В подальшому, розглядаючи вдруге дану справу по суті, Житомирський окружний адміністративний суд ухвалив постанову від 05.06.2014 про задоволення позову. Вказане рішення суду першої інстанції у справі №806/1169/14 було залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014.

Проте, вже 17.03.2016 Вищий адміністративний суд України за наслідком перегляду в порядку касаційного оскарження зазначених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій прийняв ухвалу про часткове задоволення касаційної скарги податкового органу; скасував постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014; вдруге справу скерував на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України вказав судам попередніх інстанцій, зокрема на необхідність встановлення обставин проведення між позивачем і ТОВ «Грант» взаєморозрахунку, позаяк надана Державним підприємством довідка з цього питання не є належним доказом руху грошових коштів між названими сторонами; перевірки руху товарно-матеріальних цінностей з урахуванням тверджень контролюючого органу про те, що директор ДП «ЖЛГЗ» в один і той самий день приймав товар від ТОВ «Грант» та передавав такий комісіонеру у різних містах України, які значно віддалені один від одного; надання оцінки доводам податкового органу про здійснення ДП «ЖЛГЗ» спірних господарських операцій з поставок товару за відсутності розумної економічної причини (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект від здійснення таких окремих операцій, в той час як дохід від основної діяльності підприємства є значно вищим.

Під час нового розгляду справи Житомирський окружний адміністративний суд замінив відповідача на правонаступника - Житомирську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Житомирській області; допитав в якості свідків директорів ДП «ЖЛГЗ» ОСОБА_1 та ТОВ «Грант» ОСОБА_2 , та з урахуванням дослідження додатково поданих доказів ухвалив постановою від 08.07.2016 задовольнити позовні вимоги.

Разом з тим, 06.12.2016 Житомирський апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою задовільнив апеляційну скаргу контролюючого органу, скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державне підприємство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування процесуальних норм, просило його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі по суті, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції змісту наявних у справі договорів, первинних та інших документів, показань свідків та, як наслідок, про помилковість висновку суду про: необхідність транспортування придбаних товарів та те, що товарно-транспортні документи і сертифікати походження є тими первинними документами, які можуть засвідчити чи спростувати реальність господарської операції з придбання товару, а також визначати право платника на формування податкового кредиту. Водночас вказує на те, що подані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні містять реквізити, зміст яких дає можливість в повній мірі ідентифікувати сторін зобов`язань, предмет і обсяги поставки; ДП «ЖЛГЗ» надало суду відповідні договори, специфікації, рахунки на оплату, видаткові накладні, акти прийому-передачі, податкові накладні, вантажно-митну декларацію, а також платіжні документи на підтвердження обставин як отримання від постачальника товару, так і подальшої реалізації його частини через комісіонера (ТОВ «Хартманс»), при цьому факт неоформлення документів на відрядження директора ОСОБА_1. не є підставою для висновку про безтоварність господарських операцій. Також звертає увагу, що всупереч норм процесуального законодавства, Житомирський апеляційний адміністративний суд розглянув апеляційну скаргу відповідача без залучення до судового процесу третьої особи - ТОВ «Грант».

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

В ході підготовки справи до касаційного розгляду Верховний Суд з урахуванням поданого податковим органом відповідного клопотання вирішив замінити відповідача у цій справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Житомирській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували, що в період з 14 по 18 травня 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби на підставі направлень на перевірку, відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» з питання фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Грант» (код ЄДРПОУ 00375504) за червень 2011 року, за результатами якої складено акт від 25.05.2012 №825/22-2/00375504/0100. Даним актом перевірки, у свою чергу, встановлено такі порушення:

- норм статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недотримання позивачем вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ДП «ЖЛГЗ» при придбанні товарів від контрагента-постачальника TOB «Грант», оскільки за висновком перевіряючих товари по вказаних правочинах в дійсності не були передані позивачу;

- вимог пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України у зв`язку із віднесенням до складу облікованих валових витрат витрати по операціях із ТОВ «Грант» за червень місяць у розмірі 1 768 731,15 грн., в результаті чого Державним підприємством занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету за 2-ий квартал 2011 року, у сумі 406 808,00 грн.;

- приписів пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок формування Державним підприємством податкового кредиту на суму податку на додану вартість 2 962 514,00 грн. за наслідком операцій із контрагентом ТОВ «Грант» на загальну суму 17 775 086,00 грн., в результаті чого першим було занижено податок на додану вартість за звітний період червень 2011 року в сумі 2 962 514,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом 05.06.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 000044222 (форми «Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 406 808,00 грн.;

- № 000045222 (форми «Р»), яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 962 515,00 грн. (з них 2 962 514,00 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ДП «ЖЛГЗ» звернулося до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

При цьому за змістом норм пунктів 44.3 і 44.4 ПК України (у редакції чинній станом на грудень 2016 року) платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України передбачено, що платниками податку на прибуток-резидентами, є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, чинній до 01.01.2015) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За змістом норм пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Поряд з цим, положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій; з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України (підпункти "а", "в").

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 цієї ж статті Закону №996-XIV).

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що 06.06.2005 між ДП «ЖЛГЗ» (як покупцем), в особі генерального директора Герца Віталія Івановича, і ТОВ «Грант» (як постачальника), в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір постачання №06/06/05, за умовами якого ТОВ "Грант" зобов`язувалося поставити і передати у власність позивача товар відповідно до специфікацій (а саме шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» несортований/2 гатунку), а Державне підприємство мало прийняти товар та своєчасно оплатити його на умовах даного договору. Якість товару повинна відповідати ТУ та іншим необхідним умовам діючих норм і стандартів, і підтверджуватись відповідним документом (пункт 2.2). Товар передається покупцю за адресою, вказаною в актах прийому-передачі товару (пункт 4.1). Прийом товару відбувається: за кількістю місць, за кількістю виробів, відповідно до специфікації, та за якістю відповідно до вимог, визначених вище (пункт 4.4). При цьому постачальник зобов`язується надати покупцю разом з товаром наступні документи: рахунок-фактуру, сертифікат відповідності або інший документ, що підтверджує якість товару (пункт 4.8). Розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем у безготівковому порядку, протягом 60-ти днів з моменту постачання товару постачальником, відповідно до наданого рахунку-фактури (пункт 6.1).

На підтвердження реальності здійснення ТОВ «Грант» у червні 2011 року поставок партій зазначеного товару згідно договору поставки від 06.06.2005 та щодо проведення взаєморозрахунку із постачальником позивач подав до суду копії наступних документів: специфікацій товару №69 від 21.06.2011, №70 від 29.06.2011, №71 від 30.06.2011, - як додатків до договору поставки; рахунків-фактур від 21.06.2011 №45, від 29.06.2011 №50, від 30.06.2011 за №№51, 52, 54 - 58, 60; актів прийому-передачі товару від 21.06.2011 №355, від 29.06.2011 за №№356 - 358, від 30.06.2011 за №№359 - 365; видаткових накладних від 21.06.2011 №80, від 29.06.2011 №88, від 30.06.2011 за №№89, 90, 92 - 96, 98, - всього на загальну суму 17 775 085,74 грн. (в тому числі ПДВ - 2 962 514,00 грн.); платіжних доручень №44 від 23.06.2011, №45 від 25.06.2011 і №5950 від 25.06.2011 на загальну суму 4 171 156,84 грн. (в тому числі ПДВ - 695 192,80 грн.); податкових накладних від 21.06.2011 №45, від 29.06.2011 №50, від 30.06.2011 за №№51, 52, 54 - 58,60; оборотно-сальдові відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Всього за період червень 2011 року за рахунок зазначених господарських операцій позивач відніс до валових витрат суму витрат у розмірі 1 768 731,15 грн. та до складу податкового кредиту за вказаний звітний місяць 2011 року всю суму податку на додану вартість по перелічених податкових накладних (тобто, 2 962 514,00 грн.).

Суд першої інстанції в судовому засіданні 07.07.2016, з урахуванням вказівок ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.03.2016, допитав як свідків:

- ОСОБА_2 (директора ТОВ «Грант»), який пояснив, що в червні 2011 року він за договором постачання передав генеральному директору ДП «ЖЛГЗ» ОСОБА_1 шкіряні напівфабрикати «Вет-блу» 2-го ґатунку, що оформлювалось актами прийому-передачі товару та іншими перинними документами; передача товару відбувалась в різних місцях України, де перероблялась на замовлення ТОВ «Грант» шкірсировина у відповідні напівфабрикати, або де ТОВ «Грант» придбавало вже готові напівфабрикати «Вет-блу»; поїздки до пунктів отримання товару здійснювалися на автомобілі та тривали по декілька днів; товар покупцем перевірявся вибірково; постачальниками шкірсировини для ТОВ «Грант» були різні суб`єкти підприємницької діяльності, а не лише ТОВ «Українська паливна компанія»; передані Державному підприємству в червні 2011 року шкіряні напівфабрикати ймовірно були виготовлені в тому числі із шкірсировини, що отримана товариством у період до червня 2011 року; за отриманий в червні 2011 року товар покупець (позивач) на даний час розрахувався.

- ОСОБА_1 (генерального директора ДП «ЖЛГЗ»), який підтвердив показання першого свідка та додатково зазначив, що до місць пунктів передачі-прийому товарів він діставався на автомобілі ОСОБА_2 , і незважаючи на тривалість таких поїздок, ОСОБА_1 наказів на своє відрядження для отримання товару не видавав; отриманий від ТОВ «Грант» товар передавався ТОВ «Хартманс» відповідно до укладеного з останнім договором комісії, а комісіонер у свою чергу експортував вказаний товар.

Також суд з`ясував, що 31.05.2010 між позивачем (як комітентом) і ТОВ «Хартманс» (як комісіонером) був укладений договір комісії №3 на продаж товару, за умовами якого комісіонер зобов`язувався за дорученням і за рахунок комітента за винагороду здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу на експорт товару комітента.

У свою чергу ТОВ «Хартманс» як продавець і комісіонер ДП «ЖЛГЗ» уклав з компанією «EASTMOON INC.» (як покупцем; резидентом США) контракт №К-5, згідно якого ТОВ «Хартманс» зобовязувалося поставити покупцю продукт переробки шкур ВРХ мокросолених українського походження «Вет-блу». У подальшому, у червні 2011 року частина партії шкіряного напівфабрикату «Вет-блу» вартістю 1 784 281,02 грн. була експортована на підставі вантажно-митної декларації №1001900000/2011/717642 від 23.06.2011 (одержувач товару - «BLU POINT S.r.l.»).

Дослідивши вказані первинні та інші документи, заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків, суд першої інстанції визнав такі документи достатніми для підтвердження реальності виконання договорів, укладених Державним підприємством із ТОВ «Грант», а також дійшов висновку про наявність у позивача економічної доцільності на вчинення спірних господарських операцій.

Проте із такими висновками суд апеляційної інстанції не погодився та при прийнятті оскаржуваної постанови від 06.12.2016 виходив з того, що формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за період червень 2011 року за рахунок відображених у бухгалтерському і податковому обліках операцій з контрагентом ТОВ «Грант» не може бути визнано правомірним з огляду на відсутність у ДП «ЖЛГЗ» і ТОВ «Грант» товарно-транспортних накладних або будь-яких документів, які б у даному випадку за обставин справи, з урахуванням положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, могли підтвердити факт перевезення партій товару, а також документів, що підтверджують якість та відповідно походження реалізованого товару (а саме сертифікатів якості), обов`язковість складання яких була передбачена пунктами 2.2 та 4.4 договору постачання №06/06/05 від 06.06.2005; ненадання позивачем документальних доказів перебування директора ДП «ЖЛГЗ» у відрядженнях на дати приймання товару, що вказані у видаткових накладних та актах прийому-передачі товару, в той час як місця передачі-отримання товару знаходилися у різних віддалених один від одного містах України, що з урахуванням визначеного статутом основного виду економічної діяльності Державного підприємства (а саме виробництва та реалізації алкогольних напоїв) унеможливлювало перебування директора ДП «ЖЛГЗ» одночасно за основним місцем роботи та у відповідних містах України.

Також Житомирський апеляційний адміністративний суд визнав непереконливими показання свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по суті вчинених господарських операцій з огляду на відсутність документів щодо залучення транспортних засобів для перевезення товару та/або про понесення будь-ким із сторін договору поставки витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, суд попередньої інстанції, дослідивши надані сторонами первинні та інші документи по фінансово-господарських операціях ДП «ЖЛГЗ» із ТОВ «Грант», ТОВ «Хартманс» дійшов висновків про відсутність можливості встановити взаємозв`язок між такими господарськими операціями та походження переданих ТОВ «Хартманс» на комісію партій товарів саме від ТОВ «Грант»; документального підтвердження наявності економічної доцільності на придбання у ТОВ «Грант» товару.

При цьому суд врахував, що хоча позивачем задекларовано придбання у ТОВ «Грант» напівфабрикату шкір «Вет-блу» на загальну суму 17 775 086,00 грн., разом з тим на підтвердження обставини реалізації такого товару було надано лише звіт комісіонера про реалізацію товарно-матеріальних цінностей всього на суму 1 776 049,00 грн., а доказів подальшого руху продукції на решту суму вартості до суду не пред`явлено.

Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що наявні у справі докази не підтверджують товарність спірних господарських операцій, зв`язок між фактами поставок товару і господарською діяльністю позивача, а відтак, необґрунтованість відображення їх результатів у бухгалтерській та податковій звітності.

Стосовно доводів у касаційній скарзі на допущення Житомирським апеляційним адміністративним судом порушень процесуальних норм - неповідомлення третьої особи, то такі повністю спростовуються наявними у справі матеріалами (рекомендованими повідомленнями про вручення представнику ТОВ «Грант» поштових відправлень разом із судовими повістками).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова