№ 806/2234/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа №806/2234/16

адміністративне провадження №К/9901/21447/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017року (головуючий суддя - Бучик А.Ю., судді Майор Г.І., Шевчук С.М.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України

про визнання дій неправомірними, стягнення суддівської винагороди в розмірі 25329,05 грн. та середнього заробітку за весь час затримки, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області, Державного казначейства України в якому просила:

- визнати дії відповідачів щодо зменшення виплати суддівської винагороди (заробітної плати) за серпень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року неправомірними.

- стягнути з відповідачів на її користь суддівську винагороду (заробітну плату) в розмірі 25 329,05 грн.

- стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за весь час затримки, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення.

В обґрунтування позову позивач вказувала, що наказом Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016 її було звільнено з посади судді, у зв`язку з поданням заяви у відставку. Зазначає, що в порушення ст.116 КЗпП України у день звільнення з нею не проведено розрахунок у повному обсязі, а саме, за період з серпня 2014 по березень 2015 не виплачено суддівську винагороду загальним розміром 25329,05 грн. Звернувшись до Апеляційного суду Житомирської області з проханням виплатити зазначені кошти, їй було відмовлено з посиланням на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та листом ДСА України від 13.08.2014 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди. Крім того, з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Позивач вказує, що відповідачі протиправно не виконали вимоги чинного законодавства щодо забезпечення гарантій незалежності судової влади та безпідставно зменшили затверджені Державним бюджетом України на 2014-2015 рік видатки на виплату заробітної плати суддям. Вважає такі дії протиправними та просить стягнути суму невиплаченої суддівської винагороди.

Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року позовні вимоги було задоволено частково.

Стягнуто з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 25 329,05 грн. (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень п`ять копійок) недоплаченої суддівської винагороди.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області в сумі 25 329,05 грн. (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дев`ять гривень п`ять копійок) для виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди.

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що за приписами Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004 (справа N 1-1/ 2004) не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. Суд вказав, що Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. № 79-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України був доповнений пунктом 26, згідно якого норми і положення статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, суд зазначив, що будь-якого порядку у період січень 2015 - березень 2015 на виконання цього, Кабінетом Міністрів України розроблено та прийнято не було. Крім того, закон про Державний бюджет України, що прийнятий на відповідний рік, діє тільки протягом такого календарного року, на який його прийнято. Тобто, посилання представника відповідача на виплату позивачу суддівської винагороди у 2015 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" є неправомірними. Таким чином, суд вважає, що в період січень-березень 2015 суддівська винагорода підлягала нарахуванню і виплаті в розмірах, визначених, статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", норми якої в даних правовідносинах є спеціальними. Крім того, при вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до вимог ст. 143, 129 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Більш того, в ч.4 ст.142 Закону № 2453-VI зазначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Суд також звернув увагу на те, що невиплата, або зменшення розміру заробітної плати суддів свідчить про звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Додатковою постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року було стягнуто з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 160183,52 грн. (сто шістдесят тисяч сто вісімдесят три гривні п"ятдесят дві копійки) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області для виплати ОСОБА_1 160183,52 грн. (сто шістдесят тисяч сто вісімдесят три гривні п`ятдесят дві копійки) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд вказав, що при винесенні постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року не було вирішено питання щодо однієї з позовних вимог, а саме: про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення. Суд зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем проведений не був, то вимоги щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виплати належних їй при звільненні сум, є обґрунтованими. Таким чином, враховуючи, що кількість робочих днів з дня звільнення позивача по день постановляння судом рішення (22.09.2016-01.03.2017) становить 112 робочих дні, на користь позивача підлягає стягненню з Апеляційного суду Житомирської області середній заробіток за час затримки в сумі 160183,52 грн. (1430,21 грн.х112 робочі дні), відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017року було скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В решті постанову було залишено без змін.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Враховуючи обмеження соціально-економічних прав інших осіб, зокрема, працівників державних органів та інших бюджетних установ, що мали місце у 2014, 2015 роках згідно Законів України №1622-VІІ від 31 липня 2014 року, №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року, суд дійшов висновку, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Суд вказав, що 31 липня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон України №1622-VII). Законом №1622-VII Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 6-4, яким було обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати. Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України №76-VIII) внесені зміни до Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", а саме: у статті 129 у частині першій слова "та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами" виключено. З 1 січня 2015 року частина 1 статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" діяла у наступній редакції: суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України". Отже, Законом України №76-VIII з 1 січня 2015 року були зняті обмеження, встановлені частиною 1 статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", щодо неможливості визначення іншими нормативно-правовими актами суддівської винагороди, з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень ряду нормативних актів України, у тому числі положень статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності недонарахування суддівської винагороди за період з серпня 2014 року по березень 2015 року.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року було скасовано додаткову постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в позові повністю.

Суд зазначив, що судовим рішенням суду апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди. Отже, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, що є похідною, є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

31 липня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, в якій просив їх скасувати та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що Законом України від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014", що набрав чинності з 03.08.2014 було неправомірно встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року, оскільки суддівська винагорода регулюється лише Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Крім того, скаржник вказав, що суд апеляційної інстанції не навів у своєму рішенні коли саме був прийнятий порядок Кабінету Міністрів України на виконання п.9 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", оскільки у січні - березні 2015 року такого Порядку прийнято не було, отже і підстав обмеження виплати суддівської винагороди за вказаний період також не було.

Відповідачами до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не є перешкодою для розгляду касаційної скарги по суті її вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працювала на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області з 05.02.2003 по 21.09.2016.

Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року №1515-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року №189-к її відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області та проведено розрахунок у день звільнення.(а.с.6)

Позивач, вважаючи, що з нею проведений розрахунок не у повному обсязі, звернулася із заявою до Апеляційного суду Житомирської області з проханням нарахувати та виплатити не донараховані при звільненні грошові кошти за період з серпня 2014 року по березень 2015 року у сумі 25329,05 грн.

12 жовтня 2016 року на адресу позивача від Апеляційного суду Житомирської області направлено відповідь №3-665/01-19/71/2016, якою у задоволенні заяви позивача було відмовлено та роз`яснено, що у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", що набрав чинності 03 серпня 2014 року, абзацу 5 пункту 6-4 Прикінцевих положень зазначеного Закону та листа ДСА України від 13 серпня 2014 року №12-4002/14 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року. З 1 січня 2015 року вступив в дію Закон України від 28 грудня 2014року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Обмеження діяло до 31 березня 2015 року, а з 1 квітня 2015 року суддівська винагорода нараховується та виплачується відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-УІІІ). Лист ДСА України від 26 березня 2015 року №11- 5615/15 Щодо суддівської винагороди. Тому, підстав для виплати немає.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Положеннями пункту 14 статті 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Відповідно до чинної у 2014 році частини першої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 129 цього Закону суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

31 липня 2014 року прийнято Закон України № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

У пояснювальній записці до проекту Закону № 1622-VII було зазначено, що задля зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей та відповідно до проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, де як попередній захід для отримання наступного траншу від МВФ є ухвалення нових змін до бюджету, Міністерство фінансів України розробило і подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Економіка України у поточному році знаходиться у надзвичайно складному становищі. Анексія АР Криму, військовий конфлікт у провідних промислових регіонах країни, розбалансування фінансової системи, торгівельні обмеження з боку РФ створюють надзвичайно негативний фон для розвитку. У проекті було заплановано скорочення на 400,1 млн. грн видатків на забезпечення діяльності інших центральних органів виконавчої влади та державних органів, включаючи, зокрема, органи судової влади та прокуратури (близько 7 відсотків п`ятимісячного обсягу поточних видатків на утримання органів, крім видатків на опалення приміщень), що потребуватиме зменшення необов`язкових виплат працівникам. З метою вирішення ряду найнагальніших проблемних питань, зокрема пов`язаних з боєздатністю держави, Кабінет Міністрів подав на розгляд Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Законом № 1622-VII Прикінцеві положення Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 6-4, яким обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, відповідно до частин другої та третьої статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України № 76-VIII) внесені зміни до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», а саме: у статті 129 у частині першій слова «та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами» виключено.

У пояснювальній записці до проекту Закону України № 76-VIII зазначено, що його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

З 1 січня 2015 року частина перша статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» діяла у наступній редакції: суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України».

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З 01 квітня 2015 року Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» почав діяти у новій редакції, викладеній відповідно до Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Виплата суддівської винагороди з 01 квітня 2015 року здійснювалася відповідно до статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»..

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що саме з метою стабілізації економічної ситуації в державі та економного і раціонального використання державних коштів 31 липня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

При цьому, визначене Законом № 1622-VII обмеження максимального розміру суддівської винагороди застосовується не до складових суддівської винагороди, а до її загальної суми, нарахованої відповідно до вимог статті 129 Закону № 2453-VI.

Законом України № 76-VIII з 01 січня 2015 року були зняті обмеження, встановлені частиною першою статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», щодо неможливості визначення іншими нормативно-правовими актами суддівської винагороди, з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень ряду нормативних актів України, у тому числі положень статті 129 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус судді».

Аналізуючи правові норми, Суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що зміни у законодавстві України, що були спрямовані на врегулювання виплати суддівської винагороди у період з 03 серпня 2014 року до 31 березня 2015 року, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації та відновлення боєздатності держави під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив і на тому, що Закон № 1622-VII не суперечить Конституції України. В даному випадку обмеження щодо реалізації прав позивача на отримання суддівської винагороди в повному розмірі у оспорюваний період відповідно до Закону № 1622-VII було зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Отже, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно частини першої статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Разом з тим, Конституційний Суд України сформував сталу правову позицію щодо розгляду справ стосовно перевірки положень закону про Державний бюджет України на відповідність нормам Конституції України: «Відповідно до частини першої статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Таким чином, закони про Державний бюджет України мають визначений Конституцією України строк дії, і після закінчення бюджетного року їх норми втрачають чинність. Правову позицію щодо цього Конституційний Суд України сформулював в ухвалах від 29 квітня 1998 року № 22-у/98, від 13 квітня 2000 року № ЗІ-у/2000, від 27 грудня 2001 року № 39-у/2001, від 21 березня 2002 року № 11-у/2002, від 18 березня 2010 року № 21-уп/2010» (абзац другий пункту 3.2 ухвали Конституційного Суду України від 27 вересня 2011 року № 44-у/2011).

Тому, посилання скаржника на те, що їй неправомірно недонарахована суддівська винагорода за період з серпня 2014 року по березень 2015 року не приймаються Судом, як і решта доводів скаржника, у тому числі з посиланням на частину другу статті 19, статті 92 Конституції України, частини першої статті 129 та статті 130 Конституції України та рішень Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Окремо слід зазначити, що позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 806/2235/16 (К/9901/15822/18).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивачу було відмовлено в задоволенні адміністративного позову про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, що є похідною, не підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349-354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у справі 806/2234/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова