ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 806/2465/17
адміністративне провадження № К/9901/18505/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 (суддя Черноліхов С.В.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 (головуючий суддя Іваненко Т.В., судді: Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2017, якими визначено зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік: №55932-13 у сумі 2902,07грн., № 55933-13 у сумі 5251,94грн., №55931-13 у сумі 186,86грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірних податкових повідомлень-рішень з тих підстав, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування в силу підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки є будівлями промисловості, які використовуються за цільовим призначенням.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017, позов задоволено.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, виходили з безпідставності нарахувань позивачу зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належний позивачу комплекс нежитлових будівель та споруд з усіма нежитловими приміщеннями, як будівлі промисловості, не є відповідно до приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує, що позивач не належить до кола осіб, на яких поширюються приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки вказана норма може бути застосована лише до юридичних осіб.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач володіє на праві приватної власності:
- нежитловим приміщенням складу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 280,8 кв.м;
- нежитловим приміщенням, комплексом будівель та споруд по обробці деревини загальною площею 508.17 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з частин об`єкта нерухомого майна адмінприміщення (А), приміщення сушки (Б), приміщення сушки (В), теплогенераторної (Г), цеху (Д);
- 1/20 частиною нежитлового приміщення - комплексу нежитлових будівель та споруд загальною площею 361,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та видами його діяльності за КВЕД-16.10 є лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів та інші.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Пунктом 30.1 статті 30 Податкового кодексу України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Під час розгляду справи суди з`ясували, що основу спірних об`єктів нерухомого майна становлять виробничі приміщення (сушка, теплогенераторна, цех по обробці деревини, склад тощо), що в сукупності із адміністративними й допоміжними приміщеннями, становлять єдиний комплекс, призначений для здійснення виробничо - господарської діяльності - лісопильне та стругальне виробництво.
Крім того встановлено, що позивач використовує вказані приміщення для здійснення ним промислової діяльності, спрямованої на виробництво товарів та послуг.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак податкові повідомлення-рішення від 22.06.2017 є протиправними та підлягають скасуванню.
Доводи ж касаційної скарги про розповсюдження встановленої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України податкової пільги виключно на промислові підприємства, які мають статус юридичної особи, є помилковими та не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду