ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 807/1293/17
адміністративне провадження № К/9901/50646/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №807/1293/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Обрізко І.М., Онишкевич Т.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 адміністративний позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №807/1293/17.
Ухвалою суду від 27.05.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 30.05.2022.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до пункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків або змін до них офіційно оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду в якому планується застосування встановлених податків або змін. В іншому випадку відповідні рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевого податку або змін до нього є нормативно-правовим актом, який набирає чинності з урахуванням строків передбачених пунктом 12.3.4. цього Кодексу.
У свою чергу, міською радою прийнято рішення від 16.01.2015 про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста. Рішенням міської ради від 09.07.2015 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, де визначені інші необхідні елементи податку. Дане рішення було оприлюднено в газеті 22.08.2015 і згідно приписів пункту 12.3.4 Податкового кодексу України набрало чинності з 01.01.2017.
Таким чином, визначення усіх необхідних елементів податку, що є необхідною умовою для встановлення податку, було встановлено двома рішеннями міської ради, які набирають чинності в порядку визначеному статтею 12 Податкового кодексу України.
Як вважає позивач, станом на 01.01.2016 не було чинного рішення міської ради про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з визначеними усіма необхідними елементами податку, отже, податок за 2016 рік не встановлений. Позивач вказує. що у такому випадку контролюючі органи при обчисленні податку за 2016 рік повинні керуватися нормами підпункту 12.3.5 Податкового кодексу України і застосовувати мінімальні ставки податку, встановлені нормами статті 266 цього Кодексу, тобто ставку 0%.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі №807/1293/17 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Податковий орган скористався правом заперечити проти доводів і вимог касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено на підставі норм діючого податкового законодавства, а отже вони є законним та не підлягають скасуванню. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім того, податковий орган звернувся до суду з клопотанням про заміну сторони її правонаступником.
З урахуванням положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає, що клопотання представника відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.06.2017 Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було прийнято податкові повідомлення-рішення, відповідно до яких позивачу визначено суми податкових зобов`язань за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2016 рік (податковий період) №33130-13 в сумі 204,63грн., №33131-13 в сумі 342,86грн., № 33132-13 в сумі 319,67грн., №33134-13 в сумі 274,65грн., №33135-13 в сумі 130,51грн. та № 33136-13 в сумі 286,48грн. (а.с.8-10).
Суми податкових зобов`язань визначено згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та у відповідності до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.
Вважаючи прийняті податковим органом рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що ставки податку на нерухомість, які встановлені рішенням Ужгородської міської ради №1618 від 16.01.2015 Про місцеві податки і збори , не можуть підлягати застосуванню у 2016 році, так як приймаючи рішення таке рішення Ужгородська міська рада не дотримала умов, передбачених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів. З приводу рішення Ужгородської міської ради №1747 від 09.07.2015 року Про справляння у м.Ужгород місцевих податків і зборів , то таке рішення опубліковане в газеті Ужгород після 15.07.2015, тому не може застосовуватися при обчисленні податку на нерухомість за 2016 рік. Також, суд першої інстанції посилався на підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, яким визначено, що податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності. Вищевказана норма означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції, вважав його таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції зауважив, що пунктом 4 розділу II Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році № 909-VIII від 24.12.2015 року, установлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Таким чином, оскільки рішення Ужгородської міської ради є офіційно оприлюдненими і до них не застосовуються у 2016 році вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, то вони підлягають застосуванню на території міста Ужгород у 2016 році.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.4.1 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.
Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Згідно з пунктом 7 «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).
Суд визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.
Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в касаційній скарзі, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.
В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Касаційний суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури.
Верховний Суд зауважує, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами КАС України.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що апеляційний суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надав належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 52 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити. Замінити Головне управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області правонаступником - Відокремленим підрозділом Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (код ЄДРПОУ ВП 44106694).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі №807/1293/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду