ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 807/135/16

адміністративне провадження № К/9901/39427/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (суддя Луцович М.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (головуючий суддя Большакова О.О., судді: Коваль Р.Й., Макарик В.Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" до Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Свалявської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області (яку протокольною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року замінено правонаступниками - Мукачівською ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2016 року №0000062200/3/2200/31859085 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14 723,00 грн. та №0000062200/4/2200/31859085, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 144 130,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення ним положень податкового законодавства при формуванні податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом (ТОВ «Пакко Холдінг»), оскільки такі господарські операції є реальними й економічно доцільними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів); також вказувало на помилковість позиції податкового органу про необхідність збільшення йому об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму вартості послуг з безоплатного використання приміщення, адже таке користування мало місце в рамках договору про спільну діяльність та для досягнення цілей останньої.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку; крім того Інспекцією не доведено, що позивачем занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток; відтак, на думку судів, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, а також неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед податковий орган вказує на те, що надані контрагентом (ТОВ «Пакко Холдінг») логістичні послуги не відносяться до господарської діяльності Товариства; крім того, оскільки Товариство користувалось майном, переданим у спільну діяльність за відповідним договором, а саме - будівлями та приміщеннями, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с.Поляна, вул.Духновича, 104, без укладення договорів та компенсації, то перевіркою правомірно самостійно визначено вартість послуг з безоплатного використання приміщення із врахуванням терміну користування та суми амортизаційних відрахувань, яка мала б місце при звичайних умовах ведення господарської діяльності на момент підписання договору про спільну діяльність.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у період з 30 листопада 2015 року по 18 грудня 2015 року посадовими особами Інспекції проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт №60/12-22-02/31859085 від 25 грудня 2015 року, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем, зокрема:

- підпунктів 14.1.13, 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на прибуток у сумі 11 778,00 грн., в тому числі: за IV квартал 2012 року - 1 463,00 грн., за 2013 рік - 5 297,00 грн., за 2014 рік - 5 018,00 грн.;

- пункту 189.2 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, у зв`язку із чим перевіркою донараховано податок на додану вартість в сумі 117 030,00 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов, вказавши, що податок на прибуток донараховано з огляду на те, що Товариство користувалось майном, переданим у спільну діяльність (будівлями та приміщеннями, розташованими за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с.Поляна, вул.Духновича, 104), без укладення відповідних договорів та компенсації, а тому перевіркою самостійно визначено вартість послуг з безоплатного використання приміщення з врахуванням терміну користування та суми амортизаційних відрахувань; більш того, логістичні послуги, надані позивачу ТОВ «Пакко Холдінг», не пов`язані з його господарською діяльністю і не підлягають включенню до податкового кредиту.

15 січня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000062200/3/2200/31859085, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14 723,00 грн. (11 778,00 грн. - за основним зобов`язанням та 2 945,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0000062200/4/2200/31859085 про донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 144 130,00 грн. (115 302,00 грн. - за основним зобов`язанням та 28 828,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (пункт 198.5 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди з`ясували, що 03 січня 2011 року між Товариством (як замовником) та ТОВ «Пакко Холдінг» (як виконавцем) укладено договір про надання послуг №30111-01/2п, за змістом пункту 1.1 якого під терміном «Продукція» сторони домовились розуміти товари, які закуповуються виконавцем у відповідності до договору поставки №030111-04/1п від 03 січня 2011 року.

При цьому суди врахували, що договір поставки №030111-04/1п від 03 січня 2011 року укладений між тими ж сторонами, тобто Товариством (як постачальником) та ТОВ «Пакко Холдінг» (як покупцем) й на його виконання останньому здійснювався продаж мінеральної води.

Пунктом 1.2 договору про надання послуг №30111-01/2п встановлено, що під терміном «Послуги» сторони домовились розуміти створення виконавцем умов, спрямованих на збільшення обсягів закупівлі та подальшої реалізації продукції кінцевим споживачам в торгівельних закладах.

Згідно ж з пунктом 1.3 договору під терміном «Торгівельні заклади» сторони домовились розуміти торгівельні заклади виконавця, що наведені в додатку №1 до цього договору та в яких виконавець здійснює надання послуг за цим договором.

Аналогічного змісту сторонами укладено й договір №020113-60/2п про надання послуг від 02 січня 2013 року, відповідно до підпунктів 1.3.1-1.3.8 пункту 1.3 якого послугою передпродажної підготовки та мерчандайзингу є створення сприятливих умов для реалізації продукції шляхом мерчандайзингу, тобто спеціальної викладки продукції на торгівельних конструкціях згідно з рекомендаціями, побажаннями та замовленнями замовника, які погоджуються сторонами у планах-схемах, підтримання належного споживчого зовнішнього вигляду продукції, придбання, складування, сортування продукції, забезпечення наявності продукції в обсягах, що є оптимальними для задоволення потреб споживачів-фізичних осіб; послугою розміщення на додаткових місцях продажу є розміщення продукції на спеціальних торгівельних конструкціях чи в спеціальному торгівельному обладнанні (холодильниках, морозильниках тощо) згідно з побажаннями та замовленням замовника, які погоджуються сторонами; послугою систематичності виконання договору є систематичне надання послуг за цим договором протягом всього строку дії договору; послугою забезпечення асортименту є забезпечення наявності повного асортименту продукції в торгівельних закладах, дотримання, шляхом впровадження спеціального програмного забезпечення, оперативності в обробці даних щодо продукції, оперативне доповнення асортиментного ряду за замовленням Замовника, забезпечення своєчасного контролю за дотриманням запасів продукції із якомога більшим терміном придатності; послугою інформаційного забезпечення є надання інформації стосовно попиту на товари, обсягів, продажу, спеціальних спостережень, запасів, темпів оновлення асортименту; послугою проведення спеціальних заходів та реклами є організація проведення спеціальних заходів щодо продажу продукції в мережі торгівельних закладів виконавця шляхом проведення промоцій, акцій, дегустацій, виставок, розпродажів тощо, а також розміщення інформації про продукцію в спеціальних рекламних носіях (буклети, листівки, банери тощо); послугою контролю якості є забезпечення контролю за якістю продукції, а саме систематичних перевірок стану продукції та упаковки продукції, чистоти та цілісності упаковки продукції при реалізації кінцевому споживачу, здійснення приймання, сортування продукції, стан упаковки якого не відповідає вимогам замовника, здійснення спільно з представником замовника системного аналізу продукції, стан упаковки якого не відповідає вимогам замовника; логістичною послугою є організація нейтралізованого постачання товарів до торгівельних закладів шляхом їх приймання від замовника на логістичному центрі виконавця та подальшому систематичному розподілу (доставки) до торгівельних закладів, що сприятиме збільшенню збуту продукції через постійну присутність в торгівельних закладах в оптимальному асортименті із найкращими термінами придатності, посилення лояльності споживачів до продукції замовника, оптимізації транспортного процесу доставки вантажів до місця призначення.

Згідно з пунктом 2.1 договору сторони декларують, що діяльність виконавця не обмежується лише придбанням продукції у замовника, але й зокрема полягає у наданні послуг на користь замовника.

Сторони погоджуються, що послуги потребують від виконавця докладання значних зусиль його персоналу, а отже, мають грошову визначеність; сторони підтверджують, що надання послуг виконавцем здійснюється саме на користь замовника і сприяє збільшенню доходів замовника від його господарської діяльності: послуги сприяють збільшенню збуту продукції замовника; посилюють лояльність споживачів до продукції замовника (в тому числі внаслідок забезпечення наявності в торгівельних закладах повного асортименту продукції, та продукції з довшим строком кінцевої реалізації) (пункти 2.2 - 2.3 договору).

В пункті 2.5 договору сторони домовились, що виконавець надає замовнику послуги та виконує інші свої зобов`язання за цим договором, а замовник - приймає та оплачує надані послуги у розмірі та за процедурою, встановленою договором, а також виконує інші свої зобов`язання за цим договором на користь виконавця.

На підтвердження виконання умов договорів Товариством надано копії рахунків на оплату, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, які, як визначили суди, відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України №996-XIV та пункту 201.1 статті 201 ПК України й в ході проведення перевірки даний факт відповідач не спростував.

Крім того, оплата наданих послуг підтверджується копіями наявних в матеріалах справи платіжних доручень.

При цьому суди відмітили, що господарська діяльність юридичної особи має на меті отримання прибутку, тобто економічний зміст, проте податковим органом не доведено відсутності останнього в господарських відносинах Товариства з ТОВ «Пакко Холдінг» як загалом, так і в частині логістичних послуг.

Відтак, оскільки надані Товариству логістичні послуги спрямовані на реалізацію виготовленої продукції, то вони безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю й направлені на отримання прибутку, у зв`язку із чим суди дійшли переконання про наявність у позивача права на включення до складу податкового кредиту їх документально підтвердженої вартості.

Що ж до податкового повідомлення-рішення Інспекції від 15 січня 2016 року №0000062200/3/2200/31859085 про донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 14 723,00 грн. (11 778,00 грн. - за основним зобов`язанням та 2 945,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), то суди виходили з наступного.

Як вже вказувалось в цій постанові, в акті перевірки податковий орган прийшов до висновку, що Товариство в перевіреному періоді користувалось майном, переданим у спільну діяльність, - будівлею та приміщенням, що розташовані за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с.Поляна, вул.Духновича, 104, без укладення договорів та компенсації, тому перевіркою самостійно визначено вартість послуг з безоплатного використання приміщення з врахуванням терміну користування та сум амортизаційних відрахувань, які мали б місце при звичайних умовах ведення господарської діяльності на момент підписання договору про спільну діяльність.

Так, в акті перевірки зазначено й встановили суди, що 26 липня 2002 року позивачем (далі - підприємство) укладено договір про спільну діяльність №2108080/2002-2 з Дочірнім підприємством «Санаторій «Поляна» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих профспілок «Укрпрофоздоровниця» (далі - санаторій).

Внесок підприємства у спільну діяльність становив 89,9% й складався з грошових коштів та обладнання, а внесок санаторію - 10,1% і здійснений у виді передачі в користування будівель та приміщень.

За змістом пункту 1.1 договору про спільну діяльність сторони дійшли згоди і організували спільну інвестиційну діяльність шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти в сфері проведення реконструкції та модернізації спальних корпусів лікувально - оздоровчого комплексу санаторію «Поляна», виробництва, розливу та реалізації мінеральної води а також інших господарських цілей з метою отримання прибутку.

При реалізації спільної діяльності підприємство в цивільному і торговому обороті виступає від свого імені і за рахунок цієї діяльності (пункт 1.4 договору).

Грошові та інші майнові внески сторін, а також майно створене чи придбане в результаті спільної діяльності, складає їх спільну пайову власність.

Згідно з пунктом 2.1 договору підприємство при реалізації даного договору й у процесі спільної діяльності вправі від імені сторін на підставі доручення володіти, користуватись та розпоряджатись майном, створеним чи придбаним в результаті спільної діяльності у відповідності до його призначення і предмету діяльності.

Водночас, розглядаючи справу, суди вказали, що відповідно до договору про спільну діяльність вона здійснюється у два етапи - до першого етапу відноситься, зокрема, проведення реконструкції приміщення 1-го поверху колишньої клуб-їдальні під розміщення міні заводу по розливу мінеральної води, а також монтаж обладнання та запуск виробництва мінеральної води.

При цьому суди зауважили, що нерухоме майно (частини споруди бювету та будівлі клубу-їдальні) були передані у спільну діяльність 01 квітня 2010 року, а 01 жовтня 2012 року - повернуті з неї відповідно до актів приймання-передачі.

Крім того, суди з`ясували, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 належать будівлі (прибудова цеху, прохідна, склад) загальною площею 307,6 кв.м в селі Поляна по вул.Духновича, 104.

За змістом статті 1130 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство).

Згідно з частиною 1 статті 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду (частини 2, 3 статті 1134 ЦК України).

За результатами розгляду справи суди дійшли переконання, що матеріалами справи не підтверджено, а податковим органом не доведено фактів використання Товариством будівель, переданих у спільну діяльність на підставі відповідного договору, поза цілями останньої, відтак відповідачем безпідставно збільшено йому об`єкт оподаткування податком на прибуток приватних підприємств на суму вартості послуг з безоплатного використання приміщення.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на суть прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва