ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 807/161/16

адміністративне провадження № К/9901/23869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 (суддя - Луцович М. М.) і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: Ільчишин Н. В., Пліша М. А., Макарика В. Я.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Закарпатської обласної ради, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ужгородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області), правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, про визнання протиправними та скасування розпорядження голови Закарпатської обласної ради від 15.02.2016 № 36/01-50 про її звільнення та повідомлення голови Закарпатської обласної ради без дати про накладення на неї протягом 10 років заборон на зайняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) згідно Закону України «Про очищення влади», поновлення на роботі з 15.02.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваним розпорядженням від 15.02.2016 № 36/0150 її було звільнено з посади начальника відділу організаційної роботи виконавчого апарату Закарпатської обласної ради відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), з накладенням заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» строком на 10 років, на підставі висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 25.08.2015 № 577/9/17-1 та довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади». Позивач вважає, що розпорядження голови Закарпатської обласної ради від 15.02.2016 № 36/0150 є незаконним та підлягає скасуванню з тих підстав, що факт неповного декларування особою наявного майна не тягне за собою правових наслідків згідно з люстраційним законодавством і не може бути підставою для застосування до цієї особи Закону України «Про очищення влади» в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 26.04.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016, адміністративний позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував розпорядження голови Закарпатської обласної ради за № 36/01-50 від 15.02.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційної роботи виконавчого апарату обласної ради за пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України; визнав протиправним та скасував повідомлення голови Закарпатської обласної ради без дати про накладення на ОСОБА_1 протягом 10 років заборон на зайняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) згідно Закону України «Про очищення влади»; поновив ОСОБА_1 з 16.02.2016 на посаді начальника відділу організаційної роботи виконавчого апарату Закарпатської обласної ради; стягнув з Закарпатської обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.02.2016 по 25.04.2016 у розмірі 18 012,89 грн із утриманням обов`язкових податків та зборів до Державного бюджету України. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Судові рішення мотивовано тим, що доходи, отримані позивачем із законних джерел, у відповідній період часу значно перевищують вартість вказаних автомобілів, придбаних нею в спірний період, законність походження цих коштів підтверджується матеріалами справи, відтак суди дійшли висновку, що не зазначення позивачем в декларації за 2014 рік, внаслідок помилки, відомостей про транспортні засоби, не може бути достатньою і законною підставою для застосування відповідачем до неї Закону України «Про очищення влади» в частині звільнення з роботи та накладення на неї заборон, передбачених частиною 3 статті 1 вказаного Закону. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначають, що сама інформація про недостовірність відомостей, щодо наявності майна та/або невідповідність вартості майна, вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов`язкових умов, що таке майно було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманих із законних джерел. Отже, суди дійшли висновку, що не може бути підставою для застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», виявлення у процесі проведення перевірки контролюючим органом лише недостовірних відомостей, стосовно придбаного майна, яке не зазначене у декларації, згідно з люстраційним законодавством. Такі факти перебувають у межах регулювання антикорупційного законодавства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, третя особа подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідач 18.05.2017 надав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без участі їх представника.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.03.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016.

15.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2018 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Желтобрюх І. Л., судді Білоус О. В., Данилевич Н. А. для розгляду судової справи № 807/161/16.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05.06.2019 № 624/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 807/161/16 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 807/161/16.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2020 справу прийнято до провадження, замінено третю особу у справі - Ужгородську ОДПІ ГУ ДФС України її правонаступником - Головним управлінням Державної фіскальної служби у Закарпатській області, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкритому судовому засіданні на 09 год 30 хв 15.09.2020.

Позивачка 14.09.2020 подала клопотання про розгляд касаційної скарги без її участі. У судове засідання 15.09.2020 не з`явилася.

Відповідач та третя особа у судове засіданні 15.09.2020 не з`явилися, причини неявки суду невідомі.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходила публічну службу на посаді начальника відділу організаційної роботи виконавчого апарату Закарпатської обласної ради.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної ради від 15.02.2016 № 36/0150 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України з накладенням заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» строком на 10 років.

Підставою для прийняття вказаного розпорядження став висновок Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 28.08.2015 № 577/9/17-1 «Про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» та довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до висновку Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 28.08.2015 «Про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», орган фіскальної служби встановив, що ОСОБА_1 у рядку 35 розділу IV Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік не вказані автомобілі Opel Astra 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та Hyundai Tucson, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартість та джерело походження коштів на їх придбання у поясненні не зазначено.

За результатами проведеної перевірки з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтвердних документів встановлено, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки та підтвердних документів також встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», не відповідає наявній в податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Абзацом 6 частини першої статті 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України «Про очищення влади».

16.10.2014 набрав чинності Закон України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади».

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини восьмої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Пунктом 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади» особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частиною десятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п`ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов`язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1-11 частини першої статті 2 цього Закону, у деклараціях, за формою, встановленою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», визначено Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 № 1100 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.11.2014 за № 1385/26162 (далі - Порядок № 1100).

Пунктом 3 Порядку № 1100 визначено загальний алгоритм органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові: 1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи; 2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки (послужного списку) особи, стосовно якої проводиться перевірка; 3) проведення перевірки, що фактично полягає в: аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з`ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації; порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з`ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності; порівняльному аналізі наявної інформації з метою з`ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел; 4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей; 5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов`язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку; 6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», за встановленою формою (далі - висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Приписами пунктів 4, 6 Порядку № 1100 встановлено, що при проведенні перевірки використовується наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, інформація, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства), інша інформація, що надійшла до контролюючих органів. При перевірці контролюючим органом використовується інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу, а також інформація, що надходить від суб`єктів інформаційних відносин та платників податків (фізичних та юридичних осіб) в установленому законом порядку.

Отримана та узагальнена податкова інформація порівнюється на предмет її достовірності з даними, вказаними в декларації. За результатами такого порівняння встановлюється відсутність/наявність недостовірностей та/або невідповідностей між податковою інформацією та вказаними в декларації відомостями, а також відсутність/наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо особою, стосовно якої проводиться перевірка, не вказано або вказано неповну інформацію про таке майно (майнові права) у декларації.

Наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо вартість такого майна (майнових прав) перевищує суму доходів, отриманих із законних джерел.

Про встановлення недостовірності відомостей, які підлягали перевірці згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону, вказується у висновку про результати перевірки у разі, якщо вартість майна (майнових прав), набутого (набутих) особою, стосовно якої проводилася перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, перевищує суму доходів, отриманих із законних джерел.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 1100 у розділі ІV декларації перевірці підлягають: достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про транспортні засоби такої особи; відповідність вартості транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1100, у разі встановлення за результатами перевірки недостовірностей та/або невідповідностей у будь-якому з розділів декларації контролюючий орган, крім одержання в межах своїх повноважень від державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації та копій необхідних документів щодо зазначених відомостей, протягом трьох робочих днів з дня виявлення таких недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них таку особу з метою отримання пояснень причин виникнення недостовірностей та/або невідповідностей та копій документів, які підтверджують зазначені у декларації відомості. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п`ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтвердні документи, які є обов`язковими для розгляду та врахування відповідним контролюючим органом при підготовці висновку про результати перевірки.

Статтями 3 60 Сімейного кодексу України визначено коло осіб, що є членами сім`ї та передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Визначення законних джерел існування міститься у статті 1 Закону України «Про громадянство України» та охоплює в собі заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсію, стипендію, аліменти, соціальні виплати та допомогу, власні фінансові заощадження або фінансову допомогу від членів сім`ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила публічну службу на посаді начальника відділу організаційної роботи виконавчого апарату Закарпатської обласної ради.

Підставою для прийняття головою Закарпатської обласної ради розпорядження від 15.02.2016 № 36/0150 «Про звільнення ОСОБА_1 » став висновок Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 28.08.2015 № 577/9/17-1 «Про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», який був надісланий до Закарпатської обласної ради лише 11.02.2016.

Підставою для висновку Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 28.08.2015 № 577/9/17-1 «Про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» було те, що відповідно до відповіді Центру з надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Ужгорода, Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів УДАІ УМВС України в Закарпатській області № 8/Р-779 за громадянкою ОСОБА_1 рахуються транспортні засоби: автомобіль Opel Astra, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль Hyundai Tucson, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , які у рядку 35 розділу IV Декларації про майно та, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру декларантом не вказані, їх вартість та джерело походження коштів на їх придбання у поясненнях не зазначено.

Верховний Суд бере до уваги, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач під час судового засідання не заперечувала, що вона дійсно не вказала вищезазначені транспортні засоби у «Декларації про майно та, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру», внаслідок своєї юридичної необізнаності, оскільки вона вважала, що якщо ці транспортні засоби, передані нею в 2007 та 2011 роках іншим особам на умовах генерального доручення з правом повного розпорядження та їх продажу, не є її власністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на управління та розпорядженнями транспортними засобами.

Крім того, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до довідки, виданої Публічним акціонерним товариством «Закарпаття-Авто», ОСОБА_1 у березні 2006 року придбала у ВАТ «Закарпаття-Авто» автомобіль марки Opel Astra 1.4.16 V, тип ТЗ НОМЕР_3 по вартості 81 000,00 гривень, у том числі ПДВ. Відповідно до договору купівлі-продажу з використанням банківського кредиту № 687 від 03.07.2008 та видаткової накладної ОСОБА_1 придбала автомобіль Hyundai Tucson за ціною 130 800 гривень.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу та проживають однією сім`єю, що підтверджується довідкою про склад сім`ї виданою виконкомом Оноківської сільської ради.

Досліджуючи законність придбання позивачкою майна, суди попередніх інстанцій встановили, що заробітна плата ОСОБА_1 разом з пенсією її чоловіка в період з 2005 по 2008 рік склала дохід у сумі 500 929 гривень 79 копійок. Крім того, позивачкою у 2005 році було відчужено 4-х кімнатну квартиру на АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.05.2005, за 202 000,00 гривень.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сукупний дохід сім`ї позивачки, отриманий із законних джерел в період з 2005 по 2008 рік був достатнім для купівлі автомобілів Opel Astra, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та Hyundai Tucson, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , загальна вартість яких склала 211 800,00 гривень.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що доходи, отримані позивачкою із законних джерел, у відповідній період часу значно перевищують вартість вказаних автомобілів, придбаних нею в спірний період, законність походження цих коштів підтверджується матеріалами справи, відтак не зазначення ОСОБА_1 в декларації за 2014 рік, внаслідок помилки, відомостей про транспортні засоби, не може бути достатньою і законною підставою для застосування до неї відповідачем Закону України «Про очищення влади» в частині звільнення з роботи та накладення на неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 вказаного Закону.

Також, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватися в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі.

Тобто, лише тільки неповне декларування наявного в особи майна не може бути підставою для застосування Закону України «Про очищення влади» в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

Виходячи з системного аналізу нормативно-правових актів, Верховний Суд вважає, що, як правильно наголошено судом першої інстанції вживання у тексті частини восьмої статті 3 Закону України «Про очищення влади» єднального та розділового сполучника «та/або» дозволяє дійти висновку, що вказана заборона застосовується до осіб за наявності одного з двох наступних критеріїв.

За першим критерієм необхідно враховувати, що підставами для звільнення є недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру та невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації (як це має місце у декларації позивача ОСОБА_1 ) не є самостійним критерієм заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця обставина обов`язково повинна бути поєднана із висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманих із законних джерел.

За другим критерієм достатньою підставою для звільнення є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1- 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Таким чином, для вжиття заборони за першим критерієм, як це має місце по ОСОБА_1 необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна, зазначеного у декларації, доходам отриманим із законних джерел.

Отже, слід розмежовувати предмети регулювання частини восьмої статті 3 Закону України «Про очищення влади», яка визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації) та частини п`ятої статті 5 цього Закону, яка регулює предмет перевірки, мета якої виявити вказані в частині восьмій статті 3 Закону складові.

Сама інформація про недостовірність відомостей, щодо наявності майна та/або невідповідність вартості майна, вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов`язкових умов, що таке майно було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманих із законних джерел.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не може бути підставою для застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», виявлення у процесі проведення перевірки контролюючим органом лише недостовірних відомостей, стосовно придбаного майна, яке не зазначене у декларації, згідно з люстраційним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 814/135/16, від 20.12.2019 у справі № 812/1470/15.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України (в чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк