№ 807/176/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 807/176/17

адміністративне провадження № К/9901/53164/18, К/9901/52290/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 807/176/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя С. Є. Гаврилко, судді: Я. М. Калинич, С. І. Рейті) від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. О. Большакова, О. М. Довгополов, М. А. Пліш) від 10 травня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 21 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 18 грудня 2017, просив:

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату по Закарпатській області за жовтень 2017 року у сумі 79569 грн. як заробітну плату;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 за невикористані відпустки за 2014 рік та 2015 рік в сумі 20186 грн;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 грошові кошти за неотриману матеріальну допомогу до відпусток в сумі 26532 грн;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) моральну шкоду в сумі 50000 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що у відповідності до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року було скасовано накази УМВС України в Закарпатській області від 11 вересня 2014 року № 1193 та від 12 вересня 2014 року за № 181 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ позивача та поновлено його із 13 вересня 2014 року. Наказом УМВС України в Закарпатській області від 07 грудня 2015 року за № 62 о/с позивача було поновлено на роботі, тобто була виконана постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року. Цим же наказом 08 грудня 2015 року позивача було звільнено зі служби за скороченням штату. У період з 11 вересня 2014 року по 07 грудня 2015 року відповідачем не було проведено з позивачем повний розрахунок, який з точки зору позивача складається із середнього заробітку за час вимушеного прогулу та індексу інфляції.

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління МВС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року у сумі 16177,01 грн.

У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року в сумі 17922,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 04 червня 2018 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

6. При цьому, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 04 червня 2018 року позивач також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) на користь ОСОБА_1 67451,79 грн в рахунок погашення заборгованості по виплаті заробітної плати та 50000 грн. моральної шкоди.

7. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: В. М. Бевзенко, О. В. Білоус, Т. Г. Стрелець) від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05 липня 2018 року

8. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: В. М. Бевзенко, О. В. Білоус, Т. Г. Стрелець) від 02 липня 2018 року після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 18 липня 2018 року.

9. 26 липня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2020 року № 756/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М. що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

13. Станом на час розгляду справи письмового заперечення/відзиву на касаційну скаргу від відповідача до Вищого адміністративного суду України або до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі № 807/3128/15 та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 1193 від 11 вересня 2014 року про звільнення інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту УМВС України в Закарпатській області старшого лейтенанта ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту «є» статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни).

Поновлено старшого лейтенанта ОСОБА_1 на посаді інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту УМВС України в Закарпатській області (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - 53242985).

15. Ухвалюючи рішення по суті Львівським апеляційним адміністративним судом не було вирішено питання щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також з аналізу постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року не вбачається, що позивач спрямовував до суду вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

16. У відповідності до наказу УМВС України у Закарпатській області від 07 грудня 2015 року за № 62 о/с, відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року, скасовані відповідні пункти наказів УМВС України в Закарпатській області від 11 вересня 2014 року № 1193 та від 12 вересня 2014 року № 181 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ позивача та поновлено його посаді з 13 вересня 2014 року. Цим же наказом звільнено позивача із 08 грудня 2015 року.

17. Відповідач, виконуючи зазначену вище постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року, не виплатив позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу.

18. Таким чином, період вимушеного прогулу тривав з 13 вересня 2014 року до 08 грудня 2015 року.

19. Позивач не погоджуючись із протиправними діями щодо не виплати йому заробітної плати звернувся до суду з цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відповідно до оскаржених наказів відповідача - позивача було звільнено з роботи 11 вересня 2014 року, тобто дата звільнення - 11 вересня 2014 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 12 вересня 2014 року у позивача почався вимушений прогул. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що вимушений прогул позивача тривав у період з 12 вересня 2014 року (оскільки вважається, що 11 вересня 2014 року позивач був на роботі) по 02 листопада 2015 року - день ухвалення Львівським апеляційним адміністративним судом постанови щодо поновлення позивача на службі. Однак, із врахуванням пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, суд вважає, що необхідно із відповідача стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, як різновиду грошового забезпечення, за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року. При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд визначив середній заробіток позивача з урахуванням робочих днів, а також було відраховано суму отриманої позивачем у спірному періоді, а саме з лютого по жовтень 2015 року, допомоги по безробіттю.

21. Також судом зазначено, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» середній заробіток за час вимушеного прогулу не є об`єктом індексації.

22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачено виплату позивачу грошового утримання за час вимушеного прогулу, однак не передбачено можливість оплати йому відпусток та надання матеріальної допомоги за цей період, як про це зазначає позивач.

23. Згідно із пунктом 2.17.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається протягом року, однак коли саме матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може бути надана віднесено до волевиявлення працівника органів внутрішніх справ, яке він, в свою чергу, може висловити у своєму рапорті. Однак, позивач не надав доказів подання ним рапортів про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за час вимушеного прогулу у 2014-2015 роках, а тому відсутні підстави і для виплати такої допомоги. А тому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи про те, що судом не враховано, що відповідачем при поновленні позивача на роботі не було оплачено відпустку за 2014 рік - 2015 рік - 35 календарних дні та не виплачено матеріальну допомогу до відпусток за 2014, 2015 роки на оздоровлення та покращення соціально-побутових умов.

24. Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач не оскаржує правильність розрахунку при звільненні зі служби згідно наказу з 08 грудня 2015 року.

25. Разом з тим, суд вказав, що в даному випадку виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі має разовий характер, не нараховувалася, а підлягає стягненню за судовим рішенням та фактично є сумою, яка обчислюються із середньої заробітної плати, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

26. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково визначив середньоденний заробіток позивача з урахуванням робочих, а не календарних днів. При цьому, оскільки позивач і у позовній заяві і в апеляційній скарзі не зазначав із наведенням доказів, що спір про поновлення на роботі розглядався більше року не з його вини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оплаті підлягає вимушений прогул 365 календарних днів, а тому до відшкодування підлягає сума 24264,72 грн (365х 66,47). Разом з тим, суд вважав, що із нарахованої суми потрібно відрахувати суму отриманої позивачем за час вимушеного прогулу з лютого до вересня 2015 року допомоги по безробіттю.

27. Доводи апелянта в частині необхідності визначення середньоденного розміру його заробітку з урахуванням грошового забезпечення поліцейських в сумі 46125 гривень, суд апеляційної інстанції відхилив, адже така заробітна плата йому не нараховувалася і не виплачувалася.

28. Окрім того, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

29. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

30. Доводи касаційної скарги скаржників є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову, заперечення проти позову та апеляційних скарг, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребує.

31. Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що судами розглянута вимога, яка не була заявлена позивачем, при цьому позивач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги подану заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, у якому просила стягнути середню заробітну плату по Закарпатській області.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

33. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

34. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Частинами першою-четвертою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

36. На думку суду касаційної інстанції, рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідає, з огляду на таке.

37. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

38. Згідно частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

39. Статтею 167 КАС України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви. Так, відповідно до пунктів 4-5 частини 1 статті 167 КАС України, будь-яка письмова заява повинна містити зміст питання, яке має бути розглянуто судом та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення).

40. Відповідно до частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

41. Частиною першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

42. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

43. Частиною першою статті 47 КАС України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

44. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

45. В контексті предмету касаційних скарг стаття 160 КАС України у тому числі (…) передбачає, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

46. Позивач до початку судового розгляду справи по суті реалізував своє право щодо зміни (уточнення) позовних вимог, шляхом подання відповідної заяви, у якому просив:

47. Проте, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не звернув уваги на зміст викладених позовних вимог позивача, внаслідок чого позов було розглянуто судом першої інстанції без урахувань змін позовних вимог, при цьому, жодних позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини третьої статті 235 КЗпП України та пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивачем не заявлялось. Водночас суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апелянта-відповідача щодо вказаних порушень норм процесуального права судом першої інстанції, в результаті чого апеляційний суд порушив вимоги статті 322 КАС України щодо необхідності відхилення кожного аргументу апеляційної скарги.

48. До того ж, Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

49. Разом з тим, порушуючи норми процесуального права, зокрема положень статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядаючи постанову суду першої інстанції за апеляційними скаргами позивача та відповідача, вирішує адміністративний позов з урахуванням його змін, при цьому, так само, як і суд першої інстанції стягує середній заробіток за час вимушеного прогулу, який позивачем не заявлявся.

50. За змістом статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

51. У зв`язку з наведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій розглянули позовні вимоги та підстави позову, які не були заявлені позивачем, чим порушили імперативні норми статті 9 160 308 КАС України, а також вийшов за межі заявлених позовних вимог, доводів позовної заяви та апеляційної скарги, жодним чином не мотивувавши таку дію.

52. З огляду на вказані положення процесуального закону, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, розглянувши позовні вимоги, які не були заявлені позивачем порушили норми процесуального права, а тому такі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

53. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

54. При цьому, згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

55. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

56. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

57. За приписами частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

59. Суд визнає, що порушення норм процесуального права допущені судами першої та апеляційної інстанцій призвели до неправильного вирішення справи, що обумовлює направлення справи на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року скасувати, а справу № 807/176/17 направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов