ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 807/2404/15
адміністративне провадження № К/9901/21242/18, К/9901/21236/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 807/2404/15
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, третя особа, без самостійних вимог: Мукачівський МВ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання нечинним та скасування наказу №246 о/с від 06 листопада 2015 року,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: О. М. Шешеня) від 09 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Н. В. Ільчишин, М. А. Пліш, Т. І. Шинкар) від 05 грудня 2016 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:
- визнати нечинним та скасувати наказ №246 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення позивача з посади начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
- зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - УМВС України в Закарпатській області) та Головне управління Національної поліції у Закарпатській області (далі - ГУ НП в Закарпатській області) поновити позивача на службі і видати наказ про прийняття на службу до Мукачівського міського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на попередню посаду або рівнозначну тій, яку позивач обіймав проходячи службу в міліції;
- зобов`язати УМВС України в Закарпатській області та Мукачівський МВ (з обслуговування міста Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу;
- зобов`язати УМВС України в Закарпатській області виплатити 45000,00 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.
2. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідачами у встановленому законом порядку не доведено факт законності звільнення позивача з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) у зв`язку з скороченням штатів. Не аргументовано неможливості прийняття на службу до поліції, а також не вказано якими критеріями керувався начальник УМВС України в Закарпатській області звільняючи одних працівників міліції, у тому числі і ОСОБА_1 , а інших залишаючи для служби в поліції.
3. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 246 о/с від 06 листопада 2015 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на підставі пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Зобов`язано УМВС України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року.
Зобов`язано Мукачівський МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по 09 червня 2016 року в сумі 348,44 грн. з відрахуванням податків та зборів.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 348,44 грн. підлягало до негайного виконання.
В решті позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ № 246 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на підставі пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України,
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.
Стягнуто з Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14841,44 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 03 січня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
6. Також, не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 04 січня 2017 року УМВС України в Закарпатській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача; встановлено строк для подачі заперечень на касаційну скаргу до 03 лютого 2017 року.
8. Після усунень недоліків касаційної скарги, ухвалами Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою УМВС України в Закарпатській області; встановлено строк для подачі заперечень на касаційну скаргу до 17 березня 2017 року; відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року.
9. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12. 13 лютого 2018 року касаційні скарги позивача та УМВС України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 807/2404/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.).
13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 559/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.
14. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
15. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та УМВС України в Закарпатській області; закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивача 01 лютого 1999 року було прийнято на службу в органи внутрішніх справ.
17. Наказом УМВС України в Закарпатській області «По особовому складу» від 06 листопада 2015 року № 246 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача було звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з посади начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб.
18. Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ» ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.
19. У відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, що додається. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в УМВС України в Закарпатській області скасовуються всі штати, скорочуються всі посади
20. Згідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УМВС України в Закарпатській області з 06 листопада 2015 року перебуває в стані припинення, однак, відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
21. Водночас, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, а саме: книгою нарядів від 07 листопада 2015 року (а.с. 74-76) книгою перевірки служби та інструктажів чергових нарядів ІТТ за 07 листопада 2015 року - 08 листопада 2015 року (а.с. 82-84), книгою перевірки несення служби чергового ІТТ за 07 листопада 2015 року - 08 листопада 2015 року (а.с. 77-81), що позивач у період з 09:00 год. 07 листопада 2015 року по 09:00 год. 08 листопада 2015 року знаходився на добовому чергуванні, тобто після винесення наказу від 06 листопада 2015 року № 246 о/с про звільнення позивача з 06 листопада 2015 року.
22. Відповідно до розписки позивача від 07 вересня 2015 року, ОСОБА_1 повідомлений про те, що він підлягає скороченню з 07 листопада 2015 року, що засвідчується підписом позивача на даній розписці. Разом з тим, згідно листа Прокуратури Закарпатської області від 25 травня 2016 року № 17/1-060-16 вбачається, що у кримінальному провадженні № 42016070000000060, яке розпочато за заявою позивача, було проведено судово-почеркознавчу експертизу та згідно висновку експерта від 19 травня 2016 року встановлено, що підпис на розписці від 07 вересня 2015 року виконаний не позивачем, а іншою особою.
23. Також судами зазначено, що згідно акта від 06 листопада 2015 року про відмову від надання згоди на подальше проходження служби в лавах Національної поліції України вбачається, що позивачеві було запропоновано вакантну посаду старшого інспектора Свалявського відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, однак від такої відмовився. Водночас, в цьому акті про відмову від надання згоди на подальше проходження служби в лавах Національної поліції на посаді старшого інспектора Свалявського відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, який складено в одному примірнику, відсутній підпис позивача, та з нього не вбачається, що позивачеві було запропоновано ознайомитися з даним актом та засвідчити відмову своїм підписом. При цьому, в матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували, що позивачеві було запропоновано в письмовій формі вакантну посаду старшого інспектора Свалявського відділення поліції Мукачівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області або іншу вакантну посаду.
24. Вважаючи вищевказаний наказ незаконним та таким, що був прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
25. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що державна реєстрація ГУ НП в Закарпатській області була проведена 07 листопада 2015 року, номер запису: 13241020000009371, тобто на наступний день після звільнення позивача. За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний позивачем наказ від 06 листопада 2015 року № 246 о/с про його звільнення прийнятий передчасно. При цьому, на переконання суду, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень не було надано до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Враховуючи те, що станом на день винесення судового рішення відповідач перебував в процесі припинення з 06 листопада 2015 року, однак, відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, відтак, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача суд першої інстанції вважав за необхідне поновити останнього на займаній на час звільнення посаді начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб або на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року по день ухвалення судовим рішенням (постанови) у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого 08 лютого 1995 року № 100 та при визначені середньоденного розміру грошового забезпечення виходив із розрахунку робочих днів. Отже, відповідно до довідки середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 6116,00 грн., а середньоденний заробіток складає 100,27 грн. Період вимушеного прогулу позивача з 06 листопада 2015 року по 08 червня 2016 року складає 148 днів. Відтак, загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача становить 14839,96 грн., а саме: 148 (днів) х 100,27 грн. (розмір середньоденної заробітної плати). Суд першої інстанцій вважав, що від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати отримані позивачем виплати в Мукачівському міському центрі зайнятості у розмірі 14491,52 грн., у відповідності до Довідки № 2021 від 01 червня 2016 року, тому сума необхідна для відшкодування позивачеві за час вимушеного прогулу за мінусом коштів відшкодованих останньому за рахунок Мукачівського міського центру зайнятості по безробіттю становило: 14839,96 грн. - 14491,52 грн. = 348,44 грн.
Щодо стягнення з УМВС України в Закарпатській області моральної шкоди у розмірі 45000,000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, щодо підтвердження наявності моральної шкоди та обґрунтованості визначення розміру такої шкоди в сумі 45000,00 грн., не доведено в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а отже у такому разі були відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.
26. Львівський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що наказом Міністерством внутрішніх справ України від 18 грудня 2014 року № 2639 о/с було нагороджено позивача відомчою заохочувальною відзнакою - медаллю « 15 років сумлінної служби», тому вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, УМВС України в Закарпатській області зобов`язане було розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють, а також не було надано до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року за № 246 о/с та надання обґрунтування поданої розписки від 07 вересня 2015 року, щодо якої порушено кримінальну справу.
При цьому, зазначено, що УМВС України в Закарпатській області не доведено правомірність оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), у відповідності до законних вимог, також відповідач, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення. Також не обґрунтовано неможливість подальшого використання позивача на службі, не врахував наявність наміру позивача проходити службу в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції прийшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним відповідно до пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України (у редакції, чинною до 15 грудня 2017 року) та скасування наказу УМВС України в Закарпатській області за № 246 о/с від 06 листопада 2015 року.
Оскільки станом на день прийняття судового рішення УМВС України в Закарпатській області перебував в процесі припинення з 06 листопада 2015 року, однак, відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, відтак, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача суд апеляційної інстанції вважав за необхідне поновити останнього на займаній на час звільнення посаді начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб з 06 листопада 2015 року.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року по день ухвалення судовим рішенням суду першої інстанції у цій справі, суд апеляційної інстанції також зазначив, що середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого 08 лютого 1995 року № 100 та при визначені середньоденного розміру грошового забезпечення та виходив із розрахунку робочих днів, який склав 148 днів. Але, у зв`язку з наданням уточненої довідки наданої на вимогу апеляційного суду від 18 листопада 2016 року, відповідно до якої, середньомісячне грошове забезпечення позивача є 6116,73 грн., а середньоденний заробіток - 200,55 грн. Відтак, суд апеляційної інстанції, з урахуванням уточненої довідки, обрахував загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача, який склав 29681,40 грн., а саме: 148 (днів) х 200,55 грн. (розмір середньоденної заробітної плати). При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати отримані позивачем виплати в Мукачівському міському центрі зайнятості у розмірі 14491,52 грн., у відповідності до Довідки № 2021 від 01 червня 2016 року. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за мінусом коштів відшкодованих останньому за рахунок Мукачівського міського центру зайнятості по безробіттю становить: 29681,41 грн. - 14491,52 грн. = 15189,88 грн. З урахуванням виплати позивачу 348,44 грн. сума яка підлягає йому до виплати складала 14841, 44 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 45000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, щодо підтвердження наявності моральної шкоди та обґрунтованості визначення розміру такої шкоди в сумі 45000,00 грн., не доведено в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.
27. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
28. Зокрема, скаржники наводять доводи аналогічні доводам адміністративного позову, апеляційних скарг, здійснюють виклад обставин та надають їм відповідну оцінку, цитують норми процесуального та матеріального права, а також висловлюють свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
29. Письмового заперечення або відзиву на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України/Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшому розгляду по суті.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
31. Суд зазначає, що предметом касаційного оскарження в цій справі є лише постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року, оскільки постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року.
32. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
34. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення № 114).
35. Відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення № 114, покладеного в основу оспорюваного наказу про звільнення позивача зі служби, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
36. 02 липня 2015 року прийнято Закон № 580-VIІI.
37. Відповідно до пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIІI, останній набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
38. Закон № 580-VIІI опубліковано в газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року, відтак він набрав чинності з 07 листопада 2015 року, а пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону набрали чинності з 07 серпня 2015 року.
39. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, та створено новий орган - Головне управління Національної поліції у Закарпатській області.
40. Відповідно до пунктів 8, 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
41. Згідно з пунктом 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
42. Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків.
43. Як встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач 01 лютого 1999 року було прийнято на службу в органи внутрішніх справ, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області «По особовому складу» від 06 листопада 2015 року № 246 о/с, згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення № 114, ОСОБА_1 було звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з посади начальника ізолятору тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб.
44. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС, що додається. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в УМВС України в Закарпатській області скасовуються всі штати, скорочуються всі посади.
45. Отже, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.
46. В той же час за змістом пункту 64 «г» Положення № 114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
47. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
48. У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
49. Суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції щодо ненадання відповідачем достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року за № 246 о/с та надання обґрунтування поданої розписки від 07 вересня 2015 року, щодо якої порушено кримінальну справу.
50. Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
51. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
52. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
53. Пункт 24 Положення № 114 визначає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків.
54. За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності наказу від 06 листопада 2015 року №246 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 і наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на попередній посаді та виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
55. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції невірно визначив період та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню.
56. Насамперед слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, а так само суд першої інстанції, не врахували ту обставину, що, у відповідності до норм чинного законодавства України, відповідно до частин 2, 3 статті 77 Закону № 580-VІІІ, день звільнення зі служби в поліції є останнім робочим днем (днем служби), який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 06 листопада 2015 року є помилковим. При цьому необхідно додатково звернути увагу на встановлені судами обставини щодо виконання позивачем своїх обов`язків за період 07 листопада 2015 року - 08 листопада 2015 року знаходячись на добовому чергуванні, тобто після винесення наказу від 06 листопада 2015 року № 246 о/с про звільнення позивача з 06 листопада 2015 року.
57. Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.
58. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок № 100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
59. Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, згідно з яким в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
60. Пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
61. Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період".
62. При цьому, Суд зазначає, що вже висловлював висновок в аналогічних правовідносинах, за яким при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку № 100 (постанова Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 826/16716/14).
63. Отже, судом апеляційної інстанції правомірно розраховано середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу виходячи з кількості робочих днів відповідно до приписів Порядку № 100.
64. Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає стягненню на користь позивача, у зв`язку із отриманням ним допомоги по безробіттю у розмірі 144491,52 грн., виходячи з такого.
65. За приписами пункту 24 Положення № 114, яка регулює спірні правовідносини, поновлення осіб рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ на попередній посаді відбувається з одночасною виплатою грошового забезпечення за увесь час вимушеного прогулу та чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та ін.).
66. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).
67. Проте, суд апеляційної інстанції на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.
68. Вищевказані помилки призвели до здійснення судом апеляційної інстанції невірного розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.
69. Щодо, стягнення моральної шкоди в сумі 45000,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів, які підтверджують наявністю моральної шкоди та обґрунтованості визначення розміру такої шкоди в сумі 45000,00 грн., а також не доведено в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.
70. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині щодо скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, однак не може погодитись з висновком суду в частині періоду та суми нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
71. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
72. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції..
73. Переглянувши оскаржене рішення суду апеляційної інстанції колегія суддів вирішила, що за встановлених обставин справи і правового регулювання спірних відносин висновки суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є помилковими, тож з урахуванням положень частин другої, четвертої, п`ятої статті 353 КАС України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 3 341 343 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та направити в цій частині справу до Восьмого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов