ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 807/554/18

адміністративне провадження № К/9901/34401/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року (головуючий суддя: Рейті), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (головуючий суддя: Ніколін В.В., судді: Заверуха О.Б., Старунський Д.М.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (головуючий суддя: Ільчишин Н.В., судді: Гуляк В.В., Довгополов О.М.) у справі № 807/554/18 за позовом ОСОБА_2 від імені та в інтересах неповнолітньої, як її законний представник виступає ОСОБА_3 до Берегівської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 (від імені та в інтересах неповнолітньої, як її законний представник виступає ОСОБА_3 ) (далі також позивачка) звернулася до суду з позовом до Берегівської міської ради, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії VII скликання Берегівської міської ради від 28.03.2018 № 1088 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;

зобов`язати Берегівську міську раду на підставі заяви ОСОБА_2 від 31.01.2018 затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0399 га (кадастровий номер 2110200000:01:014:0079), для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передати ОСОБА_2 безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність вказану земельну ділянку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Берегівської міської ради № 1088 від 28.03.2018 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Зобов`язано Берегівську міську раду на підставі заяви ОСОБА_2 від 31.01.2018 затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0399 га (кадастровий номер 2110200000:01:014:0079), для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 апеляційну скаргу Берегівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року - без змін.

Не погодившись із рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року його оскаржила ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, проте подала апеляційну скаргу з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року скасувати та прийняти нове, яким закрити провадження у справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 807/554/18 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (надійшла поштою 10 грудня 2019 року), у якій просила скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року, скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

О6 січня 2020 року від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка з метою затвердити розроблений проект землеустрою подала до відповідача заяву разом з проектом землеустрою, витягом з ДЗК, нотаріально посвідченою заявою та копіями особистих документів. Проте рішенням Берегівської міської ради від 28 березня 2018 року № 1088 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю поданих документів вимогам законів, а саме: відсутність погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами. Позивачка вважає таку відмову безпідставною та незаконною, а дії відповідача такими, що порушують її законні права та інтереси в частині реалізації права на землю.

В свою чергу, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість, що полягає в наступному: по-перше, у проекті землеустрою відсутнє погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, що є обов`язковим при проведенні кадастрових зйомок, а саме зі сторони суміжної земельної ділянки, якою користуються мешканці житлового будинку по АДРЕСА_2 . По-друге, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, є малолітньою особою, в розумінні статті 31 Цивільного кодексу України та на вчинення неповнолітньою особою будь-якого правочину необхідна письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. До заяви поданої ОСОБА_2 вищевказані документи додані не були, що і стало однією з причин прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією, зазначеною у копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень. Згідно із цією інформацією будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0399 га.

Рішенням 34 сесії VI скликання Берегівської міської ради від 29 серпня 2014 року № 1964 «Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_4 », з метою передачі земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_4 , орієнтовною площею 0,06 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ТОВ «Центр проектів» виготовлено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність.

Управлінням Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області 04 жовтня 2016 року надано Висновок № 293/41-16 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_4 .

Відділом містобудування та архітектури Берегівської міської ради 11 жовтня 2016 року надано Висновок №154 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). У висновку зазначено, що Відділ містобудування та архітектури Берегівської міської ради не заперечує проти передачі земельної ділянки у приватну власність гр. ОСОБА_2 при умові дотримання вимог чинного законодавства України та використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації 07 листопада 2016 року надано Висновок служби охорони культурної спадщини управління облдержадміністрації № 01-08/47, яким погоджено даний проект із застереженням, що дана земельна ділянка розташована на землях історико-культурного призначення.

31 січня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Берегівського міського голови із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_5 , загальною площею 0,0399 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу цієї земельної ділянки у власність.

Рішенням 31 сесії VII скликання Берегівської міської ради від 28 березня 2018 року № 1088 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», розглянувши заяву громадянки ОСОБА_2 (...) беручи до уваги невідповідність поданих документів вимогам законів, а саме відсутність погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами, Берегівська міська рада вирішила:

1.Відмовити у затвердженні ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0399 га (кадастровий номер 2110200000:01:014:0079), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

2.Відмовити у передачі ОСОБА_2 безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0399 га (кадастровий номер 2110200000:01:014:0079), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивачка звернулася до суду.

ІV.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Берегівська міська рада протиправно відмовила ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою, оскільки позивачкою дотримано вимоги чинного законодавства в частині виготовлення проекту землеустрою та погодження його у відповідності до вимог статті 186-1 Земельного Кодексу України Управлінням Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області, Відділом містобудування та архітектури Берегівської міської ради та Управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Також позивачкою повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру виготовлення та погодження проекту землеустрою, жодних зауважень у вищевказаних органів до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під час його погодження не виникало.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 06 листопада 2019 року додатково встановив, що ОСОБА_1 не оформила права власності на земельну ділянку, що межує із позивачкою, яка на виконання встановлених норм Земельного кодексу України виготовила проект землеустрою та такий поданий до суб`єкта владних повноважень, в якого перебувала земельна ділянка. Щодо доводів та доказів про накладення земельних ділянок суміжних землекористувачів, апелянтом не додано звернення до Берегівської міської ради, до суду щодо межових знаків, земельного спору, а тому в апеляційного суду відсутні будь-які підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що актом погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 06.09.2016 підтверджується, що у ньому є підписи сусідів ОСОБА_4 (кадастровий номер 2110200000:01:014:0044, від А до Б) та ОСОБА_5 (кадастровий номер 2110200000:01:014:0048, від Б до В), а також підпис представника Берегівської міської ради - начальника управління комунального майна Будніка В.Ю, що стосується меж земельної ділянки від В до Г, як вказано в акті - це землі загального користування (кадастровий номер не визначено) та меж земельної ділянки від Г до А, як вказано в акті - кадастровий номер не визначено, тобто земельна ділянка де проживає апелянт не є сформованою, а отже у неї відсутній приватний власник, відсутній користувач земельної ділянки у цілісній формі, а відтак, і не можливо погодити (в зв`язку з відсутністю власника повністю або частково) межі цієї земельної ділянки, тобто скаржниця в своїх обґрунтуваннях посилається на право користування будинком та прибудинковою територією, однак на цій земельній ділянці існуючого речового права судом не встановлено.

V.ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що оскаржуваним позивачем рішенням Берегівської міської ради від 28 березня 2018 року № 1088 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з тим, що межі земельної ділянки не були погоджені із суміжними землекористувачами - співвласниками багатоквартирного будинки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Із посиланням на приписи пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» скаржниця вважає, що в цій ситуації необхідно було розробляти технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а не проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки межі земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 були сформовані ще в 1965 році, а на самій земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна-будинок ОСОБА_2

ОСОБА_1 звертає увагу, що співвласники багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не погодили проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка частково накладається на прибудинкову територію зазначеного багатоквартирного будинку.

За позицією скаржниці, в процесі складання проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 при визначені меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) до її площі було безпідставно зараховано частину земельної ділянки, якою фактично користуються співвласники багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема позивачка.

Звертає увагу, що на межі вищевказаних земельних ділянок з 1965 року стоїть дерев`яний паркан з металевими стовпами, забетонованими в землю, який розподіляє їх. Також стоїть господарська будівля, по стіні якої частково проходить межа між зазначеними земельними ділянками. Отже, з 1965 межа між земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , і земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 проходить частково по паркану і стіні господарської будівлі.

Проте межі спірної ділянки заходять вглиб прибудинкової території зазначеного багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , якою фактично користуються співвласники зазначеного будинку і позивачка. Паркан, який раніше знаходився на прибудинковій території багатоквартирного будинку та господарська будівля, на цей час фактично знаходяться на спірній земельній ділянці.

Вважає, що суди попередніх інстанцій в достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

В свою чергу позивачка у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що наразі предмет спору відсутній, Берегівською міською радою винесено рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 відповідної земельної ділянки та проведена державна реєстрація.

Стверджує, що у земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 відсутній кадастровий номер, така не є сформованою, отже - у неї відсутній приватний власник.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 , не вказує на підставі якої норми закону вона має право на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_7 .

Позивачка наголошує, що ОСОБА_1 не довела факт накладання земельних ділянок. Так, до апеляційної скарги долучено кадастровий план, проте не незрозуміло, що означає закреслена територія та яка земельна ділянка накладається на 0,006 га. Вважає цей доказ неналежним та звертає увагу на відсутності доказів розроблення будь-якої технічної документації на земельну ділянку, яку скаржниця визначає як прибудинкову до будинку по АДРЕСА_2 .

Також зазначає, що чинним законодавством не передбачено право на безкоштовне отримання у власність частини земельної ділянки - прибудинкової території власником окремо взятої квартири багатоквартирного будинку, який прилягає до цієї території.

Посилання ОСОБА_1 на пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» вважає недоречним, оскільки на земельній ділянці, яка відводилася, не зареєстровано право власності на житловий будинок, натомість зареєстровані дві квартири.

VІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; далі - Закон № 460-ІХ) Верховний Суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 22.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Відповідно до статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Так, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України (далі також ЗК

України) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, вирішення земельних спорів.

Частини 1, 2 статті 78 ЗК України вказують, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г). прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України). Порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України).

Частиною восьмою статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо

відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частин дев`ятої - одинадцятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

За приписами вищенаведених норм ЗК України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Отже, передумовою для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними статтею 186-1 ЗК України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 ЗК України.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З аналізу наведеного вище вбачається, що у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що позивачкою виконано вищевказані вимоги Земельного кодексу України, а саме у встановленому законом порядку отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, за її замовленням виготовлено проект землеустрою, який погоджено відповідно до вимог закону Управлінням Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області, Відділом містобудування та архітектури Берегівської міської ради та Управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації та подано необхідні документи до Берегівської міської ради разом із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

За позицією суду апеляційної інстанції, з якою погоджується Верховний Суд, підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідача були відсутні, оскільки позивачкою дотримано вимоги чинного законодавства в частині виготовлення проекту землеустрою та погодження його у відповідності до вимог статті 186-1 Земельного Кодексу України Управлінням Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області, Відділом містобудування та архітектури Берегівської міської ради та Управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Водночас позивачкою повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру виготовлення та погодження проекту землеустрою, жодних зауважень у вищевказаних органів до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під час його погодження не виникало.

Щодо доводів ОСОБА_1 про обов`язок погоджувати з нею межі земельної ділянки, оскільки вона є власницею квартири АДРЕСА_8 , похідним від якого є право на прибудинкову території, Верховний Суд зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що актом погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 06 вересня 2016 року підтверджується, що у ньому є підписи сусідів ОСОБА_4 (кадастровий номер 2110200000:01:014:0044, від А до Б) та ОСОБА_5 (кадастровий номер 2110200000:01:014:0048, від Б до В), а також підпис представника Берегівської міської ради - начальника управління комунального майна Будніка В.Ю, що стосується меж земельної ділянки від В до Г, як вказано в акті - це землі загального користування (кадастровий номер не визначено) та меж земельної ділянки від Г до А, як вказано в акті - кадастровий номер не визначено.

Отже, земельна ділянка, де проживає ОСОБА_1 не є сформованою, а отже у неї відсутній приватний власник, відсутній користувач земельної ділянки у цілісній формі, а відтак, і не можливо погодити (в зв`язку з відсутністю власника повністю або частково) межі цієї земельної ділянки, тобто скаржниця в своїх обґрунтуваннях посилається на право користування будинком та прибудинковою територією, однак на цій земельній ділянці існуючого речового права судом не встановлено.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 не оформила права власності на земельну ділянку, що межує із позивачкою, яка на виконання встановлених норм Земельного кодексу України виготовила проект землеустрою та такий поданий до суб`єкта владних повноважень, в якого перебувала земельна ділянка.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В контексті вимог статей 73 74 75 77 КАС України ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів про наявність права на прибудинкову земельну ділянку та судами не була встановлена достовірність її припущень в цьому контексті.

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі та з урахуванням яких судом вже надавалась оцінка встановленим обставинам справи.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 807/554/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Л.Л. Мороз

В.М. Шарапа