ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 808/1081/17

касаційне провадження № К/9901/42105/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 (суддя - Нестеренко Л. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 (головуючий суддя - Шальєва В. А., судді - Білак С. В, Юрко І. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Істейт» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МД Істейт» (далі - позивач, ТОВ «МД Істейт», платник податку) звернулося до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач-1, Офіс ВПП ДФС), Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач-2, Запорізьке управління Офісу ВПП ДФС, податковий орган) із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002244706 від 18.04.2017, яким ТОВ «МД Істейт» визначено штраф у розмірі 10 % у сумі 1158,28 грн за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте Запорізьким управлінням Офісу ВПП ДФС на підставі хибного висновку акту перевірки від 20.03.2017 № 255/28-10-47-06/32040840 «Про результати камеральної перевірки ТОВ «МД Істейт» з питань своєчасності внесення до бюджету задекларованої суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за IV квартал 2016 р.» про порушення позивачем граничного терміну сплати узгодженої суми грошового зобов`язання із вказаного податку із затримкою до 30 календарних днів, натомість ТОВ «Істейт» діяло у відповідності до вимог податкового законодавства та своєчасно сплатило суму обов`язкового платежу за ІV квартал 2016 року за місцем розташування об`єкта оподаткування, у зв`язку із чим податкове повідомлення - рішення № 0002244706 від 18.04.2017 є протиправним та підлягає скасуванню.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 06.06.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0002244706 від 18.04.2017.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була здійснена позивачем своєчасно за місцем розташування об`єкта оподаткування, яким є Ленінський район м. Запоріжжя, кошти фактично надійшли до місцевого бюджету, при цьому місце обліку платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не має правового значення для визначення місця сплати такого податку через імперативне встановлення підпунктом 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) вимоги про сплату податку за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування, відповідно, застосування штрафних санкцій спірним повідомленням - рішенням є протиправним.

Контролюючий орган, вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції прийнятими внаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Офіс ВПП ДФС посилався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили трактування терміну «місце розташування об`єкту оподаткування», який, на думку скаржника, є ключовим чинником при визначенні правомірності застосування штрафних санкцій та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог позивача. Наголошував, що позивачем було сплачено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за IV квартал 2016 року по граничному строку сплати 29.01.2017 тільки 30.01.2017, тобто з порушенням граничного строку сплати узгодженого податкового зобов`язання. При цьому, порушення строку сталося внаслідок фактичної сплати позивачем узгодженої суму грошового зобов`язання на рахунок для сплати такого податку за місцем обліку платника у 2016 році, тоді як позивач листом податкового органу від 05.01.2017 був повідомлений про включення його до реєстру великих платників податків на 2017 рік та переведення на податкове супроводження до Запорізького управління Офісу ВПП ДФС з 01.01.2017 і мав сплатити зазначений податок до 29.01.2017 на рахунки, вказані у додатках до цього листа.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.10.2017 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ТОВ «Істейт» скористалося наданим процесуальним законодавством правом та подало до суду заперечення щодо змісту і вимог касаційної скарги, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.01.2023 прийняв касаційну скаргу Офісу ВПП ДФС до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.01.2023.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником об`єктів нерухомості за адресою: 69006, м. Запоріжжя, вул. В. Лобановського, 6 А, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.10.2007.

До 01.01.2017 позивач перебував за основним місцем обліку у Запорізькій ОДПІ (Дніпровський р-н), проте, листом податкового органу від 05.01.2017 № 1074/10/28-10-47-06 був повідомлений, що з 01.01.2017 він внесений до Реєстру ВПП на 2017 рік та переведений на податкове супроводження до Запорізького управління Офісу ВПП ДФС, що спричинило зміну рахунків для сплати податків.

19.02.2016 позивачем складено та подано до Ленінської ДПІ в м. Запоріжжя (за місцем знаходження об`єкту оподаткування) податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 46331,12 грн (№ 9021112626), в якій задекларовано щоквартальне грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно в сумі 11582,78 грн.

Позивачем щоквартально сплачено до місцевого бюджету м. Запоріжжя авансові внески з податку на нерухоме майно, відображені в річній податковій декларації до 30 числа місяця, що наступає за звітним періодом, а саме:

- 27.04.2016 - в сумі 11 582,78 грн за І квартал 2016 р. (Ленінський р-н м. Запоріжжя);

- 27.07.2016 - в сумі 11 582,78 грн за ІІ квартал 2016 р. (Ленінський р-н м. Запоріжжя);

- 27.10.2016 - в сумі 11 582,78 грн. за ІІІ квартал 2016 р. (Дніпровський р-н м. Запоріжжя);

- 27.01.2017 - в сумі 11 582,78 грн за IV квартал 2016 р. (Дніпровський р-н м. Запоріжжя);

- 30.01.2017 - в сумі 11 582,78 грн за IV квартал 2016 р. (УК у м. Запоріжжя/код платежу СДПІ.

30.01.2017 платіжним дорученням № 16327 позивачем сплачено у бюджет м. Запоріжжя авансовий внесок з податку на нерухоме майно, який є передплатою, та саме як передплата його відображено у інтегрованій картці позивача, яка ведеться у ДФС.

В подальшому, відповідачем-2 проведено камеральну перевірку ТОВ «Істейт» з питань своєчасності внесення до бюджету задекларованої суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за IV квартал 2016 р.

Результати перевірки оформлені актом № 255/28-10-47-06/32040840 від 20.03.2017.

Перевіркою встановлено порушення платником податку абзацу «б» підпункту 266.10.1 пункту 266 ПК України (порушення граничного терміну сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (нежитлової нерухомості) за IV квартал 2016 року згідно податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік № 9021112626 від 19.02.2016 із затримкою до 30 календарних днів).

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що днем граничного строку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ІV квартал 2016 року, є 29.01.2017, проте фактично позивач сплатив грошове зобов`язання в сумі 11582,78 грн 31.01.2017 (п/д № 56 від 31.01.2017), тобто із затримкою на 2 дні.

Акт перевірки підписано ТОВ «Істейт» із запереченнями за вих.№029/118 від 27.03.2017.

У відповіді № 20709/10/28-10-47-06 від 12.04.2017 на заперечення позивача до акту перевірки податковим органом виправлено помилку щодо дати та номеру платіжного доручення: «днем граничного строку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за IV квартал 2016 рік є 29.01.2017, фактично підприємство сплатило грошове зобов`язання в сумі 11582,78 грн 30.01.2017 (п/д 16327 від 30.01.2017)» в іншій частині акт перевірки залишено без змін.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем-2 прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2017 № 0002244706, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання, сплаченого з порушенням строку, у сумі 1158,28 грн.

Не погодившись з висновками податкового органу, ТОВ «Істейт» звернулося із позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої цієї ж у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанції в контексті дотримання контролюючим органом частини другої статті 2 КАС України при прийнятті оскаржуваного індивідуального акту, колегія суддів звертає увагу на таке.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дорівнює календарному року.

Згідно з пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов`язання.

Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, до місцевих бюджетів відповідно до пункту 34 частини першої статті 2 БК України відносяться бюджети Автономної республіки Крим, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Своєю чергою, бюджетом місцевого самоврядування згідно із пунктом 2 частини першої тієї ж статті є бюджети, зокрема міст (у тому числі районів у містах).

Частиною 1 статті 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи.

За встановлених судами обставин сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 27.01.2017 (платіжне доручення № 16287), тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки зазначення рахунку отримувача держбюджету Ленінського району міста Запоріжжя, замість рахунку отримувача УК у м. Запоріжжя, як на тому наполягає скаржник, не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Зазначені дії не спричинили настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету.

Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов`язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126,1 статті 126 ПК України.

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17.01.2018 у справі № 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18), від 01.08.2018 у справі №813/2487/17 (К/9901/4079/17).

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно з підпунктом 266.9. 1 пункту 266. 9 статті 266 ПК України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування та зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями БК України.

Враховуючи вказане, судами попередніх інстанцій цілком об`єктивно визнані необґрунтованими та відхилені доводи податкового органу про зміну місця обліку платника податків з 2017 року, у зв`язку із чим позивач повинен був здійснити оплату цього податку саме за реквізитами Офісу ВПП ДФС, які доведені платнику листом від 05.01.2017, оскільки місце обліку платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не має правового значення для визначення місця сплати такого податку через імперативне встановлення підпунктом 266.9.1 пункту 266 статті 266 ПК України вимоги про сплату податку за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення й задоволення позовних вимог, натомість аналіз змісту касаційної скарги не дає підстав вважати, що відповідач спростовує вказані висновки.

Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податку Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова