№ 808/1486/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 808/1486/16

адміністративне провадження № К/9901/23983/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Смоковича М.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 808/1486/16

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Нестеренко Л.O.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Сафронової С.В. Мельника В.В.

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. 06 травня 2016 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-1), Головного управління Національної гвардії України (далі ГУ НГУ, відповідач-2), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1 визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо виконання вимог статті 11 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі закон № 2011-ХІІ) та частини другої статті 21 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про національну гвардію України» (далі Закон № 876-VII);

1.2 стягнути з відповідачів (солідарно) витрати на лікування позивача в період проходження військової служби у сумі 30 204 грн 00 коп;

1.3 стягнути з відповідачів (солідарно) моральну шкоду у сумі 1000 грн 00 коп.

2. Позовні вимог ОСОБА_1 обґрунтував тим, що захворювання в нього виникло під час проходження військової служби, а отже, на нього розповсюджується норми Закону № 2011-ХІІ, згідно з якими медична допомога надається військовослужбовцям, які захворіли у період несення служби, медичними закладами держави за рахунок Міністерства оборони України. Позивач зазначив, що витратив свої кошти у розмірі 29 811, 83 грн. на купівлю ліків та необхідних медичних матеріалів, що підтверджується копіями чеків та квитанціями, однак відповідачі більше двох років ігнорують його вимоги відшкодувати понесені витрати по лікуванню.

3. Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та зазначили, що позивачу було виплачено суму відшкодування при встановленні інвалідності 3 групи і тому інших виплат не передбачено законом, а безоплатна медична допомога буда надана йому при лікуванні його у лікарні військової частини та Комунарській ЦРЛ.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

4. Позивач був мобілізований на військову службу 03 квітня 2014 року, яку проходив на посаді командира 3-го взводу 11-ї стрілецької роти військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України. 03 квітня 2014 року він пройшов військово-лікарську комісію Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя, згідно висновку якої він був визнаний здоровим та придатним до військової служби.

5. 10 квітня 2014 року під час проходження військової служби після сильного переохолодження позивач звернувся до медичної частини із скаргами на підвищену температуру тіла та кашіль. В лазареті в/ч йому діагностували ГРВІ та гострий бронхіт, було призначено антибіотики. Не зважаючи на це, стан здоров`я позивача погіршився, і 16 квітня 2014 року він був госпіталізований до Комунарської районної лікарні м. Запоріжжя з діагнозом «інфекційна сихикардія». Після проходження обстеження ЕХО-КО було встановлено аномалію розвитку задньої втулки мітрального клапану, виявлено серцеву недостатність та госпіталізовано до кардіологічного відділення Запорізької обласної лікарні, де позивач перебував на лікуванні з 17 квітня по 29 травня 2014 року. За цей період 12 травня 2014 року йому зробили операцію на серці з протезуванням мітрального клапану, а з 13 травня по 29 травня 2014 року він знаходився на післяопераційному лікуванні.

6. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач був направлений медичним пунктом військової частини НОМЕР_1 до Запорізької центральної лікарні Комунарського району у зв`язку з тим, що поліклініка (з лікарнею) ГУ МВС України в Запорізькій області та Запорізька обласна клінічна лікарня були переповнені та військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на лікування тимчасово не приймали.

7. Медична допомога надана позивачу в період з 17 квітня 2014 року по 29 травня 2014 року за його кошти, сума яких у відповідності до наявних в матеріалах справи чеків становить 29811 грн 83 коп.

8. 18 липня 2014 року позивач був визнаний лікарською комісією непридатним для подальшої військової служби з виключенням з військового обліку та встановленням третьої групу інвалідності.

9. 15 серпня 2014 року згідно з наказом командувача Національної гвардії України № 70 о/с позивач був звільнений у відставку Збройних сил України. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 29 серпня 2014 року № 188 він був виключений із списків військової частини.

10. Згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0283321 від 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 було встановлено 3-ю групу інвалідності безстроково.

11. У липні 2015 року позивач звертався із заявами до командира військової частини № НОМЕР_1 та Міністерства оборони України про виплату йому одноразової грошової допомоги по інвалідності, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка була йому виплачена 21 січня 2016 року у розмірі 85260 грн.

12. 30 березня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини № НОМЕР_1 із заявою про виплату йому компенсації за придбані за свої кошти медикаменти під час проведення йому операції на серці та післяопераційного періоду у розмірі 30205 грн, в задоволенні якої йому було відмовлено.

13. Не погоджуючись з такою відмовою відповідачів у сплаті зазначеної компенсації за витрачені на лікування медичні препарати, призначені лікарями Запорізької обласної лікарні, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, частково задоволено позовні вимоги:

14.1 визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиконання вимог статті 11 Закону № 2011-ХІІ та частини другої статті 21 Закону № 876-VII;

14.2 стягнуто солідарно з Національної гвардії України та ВЧ НОМЕР_1 витрати на лікування ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби у загальному розмірі 29 811 грн 83 коп; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

15. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що одноразова грошова допомога була виплачена позивачу у зв`язку з отриманою ним в період проходження військової, за призовом під час мобілізації служби інвалідності ІІІ групи. Виплата такої одноразової грошової допомоги та відшкодування витрат на лікування позивача мають різне правове підґрунтя, а отже відповідачі у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» повинні були відшкодувати позивачу і витрати на лікування.

ІV. Касаційне оскарження

16. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ВЧ НОМЕР_1 подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, яку зареєстровано 31 серпня 2017 року.

17. В обґрунтування касаційної скарги представник відповідача-2 зазначає, що суди попередніх інстанцій постановили стягнути кошти на придбання ліків та медичних препаратів, посилаючись на приписи статті 11 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте не звернули увагу, що нормами вказаної статті передбачено визначання «медична допомога», а не «ліки», «медпрепарати» та «лікарські засоби».

17.1. Додатково ВЧ НОМЕР_1 зауважує, що абзацом 4 пункту 1 статті 11 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

17.2. Проте, Запорізька обласна клінічна лікарня на адресу ВЧ НОМЕР_1 та ГУ НГ із актами виконаних робіт не зверталася.

17.3. Також, ВЧ НОМЕР_1 звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не враховано того, що відповідно до пункту 7 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

17.4.1. Так, позивачу у січні 2016 року вже була виплачена одноразову грошову допомогу за шкоду заподіяну здоров`ю, а отже вказану обставину, на думку заявника касаційної скарги, суди повинні були врахувати при постановленні рішення в цій справі.

18. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову, в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

19. 06 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді Рецебуринського Ю.Й. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 808/1486/16 з Запорізького окружного адміністративного суду.

20. 04 жовтня 2017 року справа № 808/1486/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

21. До Вищого адміністративного суду України 04 жовтня 2017 року надійшло заперечення позивача на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

22. 16 лютого 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

23. 16 лютого 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого судді Гриців М.І., суддів Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.

24. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 № 781/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №13), що унеможливлює його участь у розгляді даної справи.

25. Протоколом повторного розподілу справи від 20 червня 2019 року визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І. головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Стеценко С.Г.

26. Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року прийнято зазначену справу до провадження.

27. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Рибачука А.І., суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г. задоволено заяву суддів Рибачука А.І., Бучик А.Ю. та Стеценка С.Г. про самовідвід. Відведено суддів Рибачука А.І., Бучик А.Ю. та Стеценка С.Г. від участі у розгляді касаційної скарги ВЧ НОМЕР_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 808/1486/16.

28. Передано матеріали касаційних скарг разом із справою до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

29. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2020 № 175/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями.

30. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н.В., судді Данилевич Н.А., Смоковича М.І.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

31. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

32. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції на момент виникнення правовідносин, далі Закон № 2011-XII), охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

34.1. Турбота про збереження та зміцнення здоров`я військовослужбовців - обов`язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов`язків військової служби.

34.2. Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

34.3. За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

35. Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

36. Згідно зі статтею 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

37. Згідно з пунктом 10 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (у редакції на момент виникнення правовідносин, далі Закон № 876-VII), військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України

38. Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства (частина друга статті 21 Закону № 876-VII).

39. У відповідності до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (у редакції на момент виникнення правовідносин, далі Постанова № 975), одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

2) військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

VІ. Позиція Верховного Суду

40. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

41. Право військовослужбовців на соціальний і правовий захист та медичну допомогу регулюється Законами № 2011-XII та № 876-VII).

42. Згідно з пунктом 10 статті 21 Закону № 876-VII, військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.

43. Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства (частина друга статті 21 Закону № 876-VII).

44. Відповідно до статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

44.1. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 квітня 2014 року під час проходження військової служби після сильного переохолодження позивач звернувся до медичної частини із скаргами на підвищену температуру тіла та кашіль. В лазареті в/ч йому діагностували ГРВІ та гострий бронхіт, було призначено антибіотики. Не зважаючи на це, стан здоров`я позивача погіршився, і 16 квітня 2014 року він був госпіталізований до Комунарської районної лікарні м. Запоріжжя з діагнозом «інфекційна сихикардія». Після проходження обстеження ЕХО-КО було встановлено аномалію розвитку задньої втулки мітрального клапану, виявлено серцеву недостатність та госпіталізовано до кардіологічного відділення Запорізької обласної лікарні, де позивач перебував на лікуванні з 17 квітня по 29 травня 2014 року.

45.1. Медична допомога надавалася позивачу у вказаний період за його кошти сума яких у відповідності до наявних в матеріалах справи чеків становить 29811 грн 83 коп.

46. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач був направлений медичним пунктом військової частини НОМЕР_1 до Запорізької центральної лікарні Комунарського району у зв`язку з тим, що поліклініка (з лікарнею) ГУ МВС України в Запорізькій області та Запорізька обласна клінічна лікарня були переповнені та військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на лікування тимчасово не приймали.

47. Верховний Суд зауважує, що до повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права.

48. Так, встановивши, що проходження позивачем лікування в медичному закладі, який не входить до структури Міністерства оборони України, відбулось з незалежних від позивача обставин та саме за направленням медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивач має право на отримання компенсації витрат на лікування, гарантованих статтею 11 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

49. Аналогічна правова позиція щодо права отримання компенсації витрат на лікування, гарантованих статтею 11 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 808/887/17 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

50. Щодо доводів касаційної скарги стосовно не застосування, на думку відповідача-1, судами попередніх інстанцій приписів пункту 7 статті 16-3 Закону № 2011-XII, Верховний Суд зауважує, наступне.

51. Відповідно до пункту 7 статті 16-3 Закону № 2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

52. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у січні 2016 року позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у зв`язку з отриманою ним в період проходження військової служби інвалідності ІІІ групи, яка передбачена Постановою № 975, а не відшкодування витрат на лікування, що в свою чергу має різне правове підґрунтя.

53. Також Верховний Суд наголошує, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

54. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

55. У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

56. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 234/8701/17.

57. На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії" ["C. G. and Others v. Bulgaria"], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, § 170).

58. Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ["Cantoni v. France"], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65).

59. У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

60. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

61. Верховний Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

62. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

63. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачі у відповідності до вимог статті 11 Закону № 2011-XII та статті 21 Закону № 876-VII повинні були відшкодувати позивачу витрати на лікування.

64. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

65. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи ВЧ НОМЕР_1 , наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.

66. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

67. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, в справі № 808/1486/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:Н.В. Шевцова

Судді:Н.А. Данилевич

М.І. Смокович