ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року

м. Київ

справа №808/1491/16

адміністративне провадження №К/9901/19774/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (головуючий суддя - Божко Л. А., судді: Лукманова О. М., Дурасова Ю. В.) у справі № 808/1491/16 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Запорізької області, у якому просив зобов`язати відповідача доплатити належну йому заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокурату» за серпень - грудень 2015 року у розмірі 244 832,07 грн, за січень - березень 2016 року - 138 157,47 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року позов задоволено частково, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період: серпень - грудень 2015 року та за період: січень - березень 2016 року відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, інших виплат та індексації, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 05 січня по 01 лютого 2016 року з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи заяви про перегляд за виключними обставинами

У квітні 2020 року на адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України (встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (незастосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще невиконане).

У заяві ОСОБА_1 зазначив, що оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано неконституційними положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, то прийняте відносно нього рішення суду апеляційної інстанції (про стягнення належної заробітної плати) підлягає перегляду з урахуванням згаданого рішення Конституційного Суду України.

Заявник уважає, що викладені ним обставини є виключними, мають істотне значення для перегляду постанови суду апеляційної інстанції та задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами суд апеляційної інстанцій зазначив про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду під час ухвалення постанови, про перегляд якої просив заявник.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, позивач звернувся з касаційною скаргою про її скасування.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається, що наявні правові висновки Верховного Суду у справах № 814/1274/17, № 820/2462/17, у яких стверджується, що рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивної дії у часі й тому не можуть бути підставами для перегляду судових рішень, є помилковими й від них слід відступати. На думку позивача, така позиція Верховного Суду ігнорує саму суть можливості перегляду рішення за виключними обставинами, фактично робить його неможливим та прямо суперечить положенням пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України. Позивач наголошує, що така ситуація у подальшому призведе до прийняття Європейським судом з прав людини цілого ряду рішень проти України. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах щодо виплати заробітної плати прокурорам, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», у тому числі після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року.

Прокуратура Запорізької області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідач наголошує, що рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивної дії та змінюють законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дня ухвалення рішення. Стверджує, що Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р /2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Як зазначалось, ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 808/1491/16, у якій просив суд змінити це рішення суду, а саме: задовольнити його позов у частині зобов`язання прокуратуру Запорізької області доплатити заборгованість із заробітної плати за період з серпня 2015 року по травень 2016 року у розмірі 200 295,22 грн.

В якості виключної обставини для перегляду постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року позивачем указано ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020. Цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Указаним Рішенням Конституційний Суд України чітко визначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженнями визначати розмір заробітної плати прокурорів суперечить Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Зі змісту наведених норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України (далі також - КСУ) змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 КСУ вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Рішенням КСУ від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення КСУ визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (які наділяли КМУ повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам) втратила чинність 26 березня 2020 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

За таких обставин Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про що правильно вказано судом апеляційної інстанції.

Аналогічного висновку щодо оцінки як виключної обставини Рішень КСУ дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 825/3135/15-а, від 23 грудня 2020 року у справі № 826/20084/14, від 28 жовтня 2020 року у справі № 823/2372/17 і підстави відступлення від нього відсутні.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (пункт 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ухвалення КСУ Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не є підставою для перегляду постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, ухваленої у цій справі, у зв`язку з виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за виключними обставинами суд може відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про перегляд за виключними обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у цій справі.

Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 195 КАС України, а саме суд не прийняв до уваги його клопотання (заяву) про розгляду цієї справи у режимі відеоконференції, відеоконференцію не провів та не повідомив його про результат розгляду заяви (клопотання).

З матеріалів справи слідує, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 17 червня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відмовив.

Відповідно до частини п`ятої статті 195 КАС України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом. Прийняття рішення щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції є правом суду. Указана норма не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції у разі наявності про це клопотання сторони.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції його заяви про розгляд справи у режимі відеоконференції є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Не заслуговують на увагу також аргументи позивача про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім його аргументам всупереч підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 322 КАС України, оскільки суд зобов`язаний належним чином обґрунтувати своє рішення, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, про що зазначає Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Проніна проти України». Водночас в контексті висновків, зроблених Європейським судом з прав людини у цьому рішенні, варто також зауважити, що суди повинні надати належну оцінку доречним, важливим, таким, що мають юридичне значення для правильності вирішення спору аргументам сторін. На переконання Верховного Суду позивачем не зазначено таких доводів, які б могли поставити під сумнів правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Тому, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтею 341, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 808/1491/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк