ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 808/2042/16

касаційне провадження № К/9901/19516/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016 (суддя Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 (судді: Коршун О.А., Коршун А.В., Ясенова Т.І.) у справі № 808/2042/16 за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - Мелітопольська ОДПІ, Інспекція), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.05.2016 № 186-17,

ВСТАНОВИВ:

02.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Запорізькій області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.05.2016 № 186-17.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, оскаржуваного повідомлення-рішення є передчасним, його направлення не відповідає вимогам ст. 267 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), а його зміст вимогам ст.58 ПК та п.2.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N91236 від 28.11.2012, тому воно є таким, що не відповідає вимогам до правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, та підлягає скасуванню.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016, залишеною без змін Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016, позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними дії Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 транспортного податку у розмірі 15 927, 39 грн та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.05.2016 № 186-17. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності, визначеному в ст. 4 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог Інспекція посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, вважає рішення прийнято без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а саме: відповідно до порядку обчислення транспортного податку з фізичних осіб за період січень - серпень 2015 року (пп.267.6.1 п.267.6 ст.267 ПК України), нарахування громадянину ОСОБА_1 проведено органами державної податкової служби, як фізичній особі - громадянину та на підставі пп. 267.6.2 п.267.6 етапі 267 розділу XII Податкового Кодексу України платникові вручено податкове повідомлення-рішення від 05.05.2016 №186-17 належний позивачу на праві приватної власності транспортний засіб є об`єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 ПК України, й позивач відповідно є платником такого податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийняте ним в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 02.08.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що підставою для нарахування транспортного податку з фізичних осіб на 2015 рік для відповідача стали відомості, отримані від органів внутрішніх справ, згідно з якими за ОСОБА_1 рахувався автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013, об`єм двигуна 3 200 куб.см.

У листопаді 2015 року позивач надав податковому органу копію технічного паспорту на авто, згідно з яким автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 переобладнано та об`єм двигуна якого становить 2 477 куб.см.

Відповідач вважаючи, що за період січень-серпень 2015 року позивач був платником транспортного податку, податковим повідомленням-рішенням від 05.05.2016 №186-17 визначив суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 15 927, 39 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржував його у адміністративному порядку, однак за результатами розгляду рішення залишено без змін.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо прийняття зазначеного акта індивідуальної дії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 ст. 10 ПК України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим, відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно до пункту 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

З огляду на викладене, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про правильність рішень судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку за січень - серпень 2015 року, зважаючи на що, вони підлягають залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк