ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №808/369/17

адміністративне провадження №К/9901/29534/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 808/369/17

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Центрального об`єднаного районного військового комісаріату міста Запоріжжя про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді

за касаційною скаргою Запорізького обласного військового комісаріату

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року, прийняте в складі головуючого судді Прасова О.О.,

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Чабаненко С.В., суддів Прокопчук Т.С. Шлай А.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У січня 2017 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Центрального об`єднаного районного військового комісаріату міста Запоріжжя (далі відповідач-2, Центральний ОРВК м.Запоріжжя), в якому просила:

1.1 визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Центрального об`єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя №44 від 11 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста командування Центрального ОРВК м. Запоріжжя з 29 березня 2016 року відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у зв`язку зі вступом на військову службу;

1.2 поновити ОСОБА_1 , на посаді провідного спеціаліста командування ОРВК м.Запоріжжя.

2. На обґрунтування позову зазначила, що оскільки на військову службу за контрактом позивача прийнято під час особливого періоду у зв`язку із кризовою ситуацією, що загрожує національній безпеці, то за ним мало зберігатися його місце роботи та посада, а підстави для припинення укладеного з позивачем трудового договору згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України. Отже, звільнення позивача з посади провідного спеціаліста командування Центрального ОРВК м.Запоріжжя здійснено всупереч вимогам КЗпП України.

3. Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував та зазначив, що він жодним чином не порушив інтереси позивача задовольнивши його ж заяву на звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України. У зв`язку із тим, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом тільки 11 квітня 2016 року, тобто після того як сплив термін проведення часткової мобілізації умова щодо оголошення рішення про проведення мобілізації не може застосовуватися по відношенню до позивача. Через те, що на даний час Президентом України рішення про введення воєнного стану не приймалося умова щодо введення воєнного стану також не може застосовуватися по відношенню до позивача.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. З 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 працювала у Центральному об`єднаному військовому комісаріаті м. Запоріжжя.

4. 30 березня 2016 року позивачку прийнято на військову службу за контрактом, відповідно до наказу командира в/ч пп НОМЕР_1 № 80 від 30 березня 2016 року.

5. Наказом Військового комісару Центрального об`єднаного районного військового комісаріату м. Запоріжжя від 11 квітня 2016 року № 44, ОСОБА_1 , провідного спеціаліста командування Центрального об`єднаного військового комісаріату м. Запоріжжя, відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу, звільнено з 29 березня 2016 року. Підставами для прийняття наказу зазначено витяг з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 березня 2016 року № 80, заява ОСОБА_1 ..

6. 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 із заявою, в якій просила просила відновити її порушені права, шляхом скасування наказу № 44 від 11 квітня 2016 року, та поновлення її на займаній посаді.

7. На заяву ОСОБА_1 від 27 грудня 2016 року щодо відновлення її порушених трудових прав Запорізьким обласним військовим комісаріатом 06 січня 2017 року за вих.№28 надано відповідь про відсутність правових підстав для скасування Наказу Військового комісара Центрального об`єднаного районного військового комісаріату міста Запоріжжя (по стройовій частині) від 11 квітня 2016 року за №44 у частині звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста командування Центрального об`єднаного районного військового комісаріату м.Запоріжжя відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

8. Позивач отримала трудову книжку 14 грудня 2016 року, про що свідчить відмітка в особовій картці №251.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено:

9.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Військового комісара Центрального об`єднаного районного військового комісаріату міста Запоріжжя (по стройовій частині) від 11 квітня 2016 року за №44 у частині звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста командування Центрального ОРВК м.Запоріжжя відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

9.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста командування Центрального ОРВК м.Запоріжжя.

10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що оскільки позивач була прийнята на військову службу за контрактом при існуванні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, то за нею, згідно з статті 119 КЗпП України, має бути збережене місце роботи, посада і середній заробіток у Центральному об`єднаному районному військовому комісаріаті м.Запоріжжя, в якому вона працювала на час призову.

10.1. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що наявність заяви ОСОБА_1 про звільнення не може бути причиною для прийняття відповідачем протиправного наказу від 11 квітня 2016 року № 44, оскільки в задоволені зазначеної заяви відповідач мав відмовити.

ІV. Касаційне оскарження

11. Не погодившись з постановою суду першої та апеляційної інстанцій, Запорізьким ОВК подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яка зареєстрована у суді 13 листопада 2017 року.

12. У касаційній скарзі Запорізьке ОВК зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального права, а саме: суди дійшли до помилкового висновку, що «кризова ситуація» та «антитерористична операція» є тотожними поняттями.

12.1. Також заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій статті 99 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), а саме: що позивач отримала трудову книжку 14 грудня 2016 року, а із позовною заявою звернулася до суду 30 січня 2017 року, тобто із пропуском строку визначеного КЗпП України.

12.3. За таких обставин Запорізьке ОВК просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

13. 14 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді Швець В.В. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 808/369/17 із Запорізького окружного адміністративного суду.

20. 06 грудня 2017 року справа № 808/369/17 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

14. На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шарапу В.М. суддів Безвенка В.М., Данилевич Н.А.

16. 31 травня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 549/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

17. Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н.В., суддів : Радишевську О.Р., Уханенка С.А.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

21. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

22. Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

23. За змістом статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

24. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

25. Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами, які застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

26. Відповідно до статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

27. Абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

28. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

29. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

30. Положеннями статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

31. Частинами першою та другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

32. Приписами частини першої статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

33. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби (частина друга статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

34. Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

35. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

36. Частиною четвертою статті 99 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

VІ. Позиція Верховного Суду

37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

38. Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, починаючи з 18 лютого 2014 року по 02 травня 2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06 травня 2014 року № 454/2014, починаючи з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21 липня 2014 року № 607/2014, починаючи з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

39. Верховний Суд наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

40. Разом з тим, зазначені Укази Президента України мали мету звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані Укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

41. Верховний суд зазначає, що станом на 28 листопада 2017 року в Україні діяв особливий період, а його закінчення має оголошуватись окремим Указом Президента України, після якого і буде проводитись звільнення військовослужбовців з військової служби за контрактом.

42. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

43. Позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року строком на три роки.

44. Як випливає зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

47. Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

48. Так, колегія суддів погоджується з тим, що позивач призваний на службу за контрактом у період, коли існувала (і продовжує існувати дотепер) загроза національній безпеці держави, зумовлена збройною агресією з боку Російської Федерації. Захист Вітчизни є конституційним обов`язком позивача як громадянина України, однак, ураховуючи умови (ситуація на сході України), за яких видано Указ Президента України від 17 лютого 2015 року № 88/2015, виконання такого обов`язку має особливо важливе значення для підтримання бойової готовності Збройних Сил України до адекватного реагування на збройне вторгнення країни-агресора.

49. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі №812/204/18 і Верховний Суд не вбачає правових підстав відступити від цього висновку.

50. Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що трудову книжку позивач отримала лише 14 грудня 2016 року. Відповідь на звернення позивача щодо цього спору відповідачем-1 надано 06 січня 2017 року.

51. Частиною четвертою статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

52. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про поновлення позивачу строку звернення із цим позовом до суду.

53. Іншим доводам викладеним у касаційній скарзі вже була надана оцінка судами попередніх інстанцій, Верховний Суд зауважує, що вони не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

54. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

55. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VIІ. Судові витрати

56. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року в справі № 808/369/17 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Шевцова

СуддіС.А. Уханенко

О.Р. Радишевська