ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2020 року
Київ
справа №808/7968/14
адміністративне провадження №К/9901/5468/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення недоотриманих коштів
за касаційною скаргою Державного підприємства «Макіїввугілля» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2015 (прийняту у складі головуючого судді Шари І.В., суддів Киселя Р.В., Семененко М.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді - Малиш Н.І., Щербак А.А.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2015 року Державне підприємство «Макіїввугілля» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення недоотриманих коштів, в якому просило суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з фінансування державної підтримки на часткове покриття витрат вугледобувним підприємствам, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції, за червень-жовтень 2014 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік»;
- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо неперерахування державної підтримки на часткове покриття витрат вугледобувним підприємствам, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції, за червень-жовтень 2014 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік»;
- стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державної казначейської служби України державну підтримку на часткове покриття витрат вугледобувним підприємствам, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції, за червень-жовтень 2014 року у розмірі 206 215 000 грн;
- зобов`язати Міністерство фінансів України профінансувати виплату Державному підприємству «Макіїввугілля» державної підтримки на часткове покриття витрат вугледобувним підприємствам, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції за червень-жовтень 2014 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» у розмірі 206 215 000 грн.
2. Позов обґрунтований тим, що суб`єкти владних повноважень в порушення вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік», починаючи з червня 2014 року не в повному обсязі виконують свої обов`язки, передбачені п.10 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки вугледобувним підприємствам (включаючи підприємства з видобутку бурого вугілля) на часткове покриття витрат із собівартості продукції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 23.02.2011, в частині перерахування бюджетних коштів на окремі рахунки ДП «Макіїввугілля», відкриті в органах Державної казначейської служби. Позивач зазначає, що обсяг державної підтримки, необхідної на 2014 рік, складав 1 967 139 тис. грн, що підтверджується Додатком 1 («Розрахунок витрат собівартості готової вугільної продукції та результату від виробництва товарної продукції до Програми економічного розвитку на 2014 рік по ДП «Макіїввугілля»), а фактично первинно доведено згідно Додатку 2 - 1 552 831 тис. грн, через що, на думку позивача, ДП «Макіїввугілля» у період з червня по жовтень 2014 року недоотримало державної підтримки на покриття собівартості у загальному розмірі 206 215 000 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ДП «Макіїввугілля» зареєстровано та проводить свою діяльність на території, яка не контролюється українською владою, та переміщення позивача на контрольовану територію не відбулось. Враховуючи п. 7 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від №595 07.11.2014 (далі - Тимчасовий порядок №595), відповідно до якого державна підтримка вугільної галузі надається лише підприємствам, які зареєстровані та провадять свою діяльність на контрольованій території, суд дійшов до висновку про відсутність у відповідачів на даний час підстав для здійснення фінансування виплат позивачу державної підтримки за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції», у зв`язку з чим позовні вимоги залишив без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
5. 12.11.2015 Державним підприємством «Макіїввугілля» подано касаційну скаргу на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015.
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
7. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправомірно було застосовано Тимчасовий порядок №595, оскільки зазначений порядок був прийнятий 07.11.2014, а предметом позову є визнання неправомірною бездіяльності відповідачів в період з червня по жовтень 2014 року, тобто до дати прийняття зазначеного Порядку.
8. Позивач вказує на те, що наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №841 від 25.11.2014, відповідно до якого з 28.11.2014 припинено виробничу та фінансово-господарську діяльність в тому числі позивача, та який прийнято судами до уваги, не може бути підставою для визнання правомірною бездіяльності відповідачів у період з червня по жовтень 2014 року та відсутності перерахування державної підтримки у зазначений період.
9. Міністерство фінансів України у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає, що вимоги касаційної скарги до відповідача-2 є необґрунтованими і безпідставними, та зазначає, що у зв`язку з проведенням антитерористичної операції призупинено казначейське обслуговування одержувачів бюджетних коштів, які розташовані на території, де здійснювалася антитерористична операція. Відповідач-2 також посилається на п. 7 зазначеного вище Тимчасового порядку та на наказ відповідача-1 №841 від 25.11.2014, яким припинено виробничу та фінансово-господарську діяльність державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, які знаходяться у зоні здійснення антитерористичної операції, до переліку яких включено і позивача.
10. Від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державної казначейської служби України відзивів на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/5468/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ «Перехідні положення» цього кодексу.
13. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2018 для розгляду справи № 808/7968/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Васильєва І.А., судді: Пасічник С.С., Юрченко В.П.
14. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №96/0/78-20 від 20.01.2020 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до складу іншої судової палати судді-доповідача Васильєвої І.А.
15. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2020 для розгляду справи №808/7968/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
16. Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2020 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Макіїввугілля» засновано на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Основним видом діяльності позивача є добування кам`яного вугілля.
18. Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» були передбачені видатки за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової вугільної товарної продукції» у сумі 109 879 802 тис. грн (додаток №3 до Державного бюджету України на 2014 рік, код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 1101110). Головним розпорядником зазначеної бюджетної програми визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
19. Місцезнаходженням позивача, на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, було: Донецька область, місто Макіївка, площа Радянська, буд. 2. Рішення про переміщення підприємства на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території органом вищого рівня на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій не прийнято.
20. Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», місто обласного значення Макіївка Донецької області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
21. Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях» №841 від 25.11.2014, з 28.11.2014 припинено виробничу та фінансово-господарську діяльність державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави, які знаходяться у зоні здійснення антитерористичної операції. До переліку державних підприємств, відносно яких прийнято рішення про припинення їх виробничої та фінансово-господарської діяльності, включено і позивача.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
22.1. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Бюджетний Кодекс України
23.1. Частиною 5 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу; розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
24. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №153 від 23.02.2011
24.1. Відповідно до п. 1 Порядку №153 цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції».
24.2. У відповідності до п. 2 Порядку №153 Головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міненерговугілля. Одержувачами бюджетних коштів є, зокрема, державні підприємства та господарські товариства, 100 відсотків акцій яких належать державі.
24.3. Пунктом 3 Порядку №153 передбачено, що бюджетні кошти використовуються для фінансового оздоровлення вугледобувних підприємств шляхом часткового покриття витрат, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції (далі - продукція), з метою задоволення потреби галузей економіки у відповідному обсязі високоякісної продукції і спрямовуються на:
- оплату праці та внесення обов`язкових платежів, пов`язаних з виплатою заробітної плати;
- оплату спожитої електроенергії.
24.4. Згідно з п. 5 Порядку №153 Міненерговугілля розподіляє бюджетні кошти між вугледобувними підприємствами, якщо вартість продукції за прогнозованими цінами не покриває прогнозованих витрат, що включаються до її собівартості; визначає для кожного вугледобувного підприємства прогнозовану вартість продукції та прогнозовані витрати, що включаються до собівартості продукції, без урахування суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби, що придбані за рахунок бюджетних коштів; затверджує в установленому порядку обсяг бюджетних коштів у розрізі вугледобувних підприємств з урахуванням того, що він не може перевищувати стовідсоткового покриття прогнозованих збитків вугледобувного підприємства.
24.5. Відповідно до п. 10 Порядку №153 Міністерство енергетики та вугільної промисловості:
- перераховує бюджетні кошти вугледобувним підприємствам на окремі рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби, із зазначенням напрямів їх використання, у тому числі у платіжних дорученнях;
- подає щомісяця до 25 числа Мінфіну звіт про використання бюджетних коштів за формою, встановленою Мінфіном, на підставі звітів, поданих вугледобувними підприємствами;
- складає та подає щокварталу до 25 числа місяця, що настає за звітним періодом, звіт про використання бюджетних коштів у розрізі напрямів їх використання та вугледобувних підприємств.
25. Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014
25.1. Відповідно до п. 1 цей Порядок визначає процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям (далі - установи), здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.
25.2. Пунктом 7 Порядку №595 визначено, що державна підтримка вугільної галузі надається підприємствам, які зареєстровані та провадять свою діяльність на контрольованій території.
IV. Позиція Верховного Суду
26. Згідно зі ст. 327 КАС України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
27. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Макіїввугілля» засновано на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Основним видом діяльності позивача є добування кам`яного вугілля.
30. Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» були передбачені видатки за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової вугільної товарної продукції» у сумі 109 879 802 тис. грн. (додаток №3 до Державного бюджету України на 2014 рік, код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 1101110). Головним розпорядником зазначеної бюджетної програми визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
31. Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 23.02.2011 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції, який визначав механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції».
32. Позивач стверджує, що фактично державна підтримка, відповідно до зазначеної бюджетної програми, перераховується до підприємств щомісяця на підставі розпоряджень Державного казначейства України за умови, якщо у попередньому місяці вугледобувне підприємство фактично отримало позитивний результат з видобутку вугілля.
33. Предметом доказування у даній справі є правомірність припинення перерахування позивачу коштів в якості зазначеної державної підтримки за період з червня по жовтень 2014 року.
34. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на п. 7 Тимчасового порядку №595, який був прийнятий 04.11.2014, вказували, що державна підтримка вугільної галузі надається підприємствам, які зареєстровані та провадять свою діяльність на контрольованій території, в той час як ДП «Макіїввугілля» зареєстровано та проводить свою діяльність на території, яка не контролюється українською владою. На підставі зазначеного судами зроблено висновок те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» не підлягають задоволенню.
35. Також, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій посилалися на наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №841 від 25.11.2014, відповідно до якого з 28.11.2014 припинено виробничу та фінансово-господарську діяльність державних підприємств, установ, організацій та об`єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля та які знаходяться у зоні здійснення антитерористичної операції, зокрема припинено діяльність позивача.
36. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що вказані підзаконні нормативні акти прийняті вже після закінчення періоду, за який позивач просить визнати бездіяльність позивачів протиправною та стягнути грошові кошти за вказаною вище бюджетною програмою.
37. Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
38. Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій з посиланням на п. 7 Тимчасового порядку №595 прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції».
39. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не навели обґрунтування, чи застосовуються вказані положення Тимчасового порядку №595 до правовідносин, які існували впродовж безпосередньо червня - жовтня 2014 року та не надали оцінку наявності чи відсутності бездіяльності відповідачів у нездійсненні фінансування за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» у вказаний період.
40. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вважали доведеними обставини того, що позивач провадив свою діяльність на території, яка не контролювалася українською владою. Водночас, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що встановлення вказаної обставини здійснювалося судами на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014, яке також було прийнято після закінчення періоду, за який позивач просить визнати бездіяльність відповідачів протиправною.
41. Судами не досліджено та не встановлено на підставі належних і допустимих доказів, чи здійснював позивач свою діяльність на території, яка не контролювалася українською владою, саме в період з червня по жовтень 2014 року, та чи було віднесено місто Макіївка Донецької області до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснювали або здійснювали не в повному обсязі свої повноваження у зазначений проміжок часу. Колегія суддів зауважує, що встановлення зазначених обставин є істотним для правильного вирішення спору.
42. Таким чином, судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, що мають істотне значення для справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.
43. Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
44. Відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
45. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, що мають істотне значення для вирішення спору.
46. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
47. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, та застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.
48. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято необґрунтовані рішення, ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
49. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити фактичні обставини того, чи перебував та чи здійснював свою діяльність позивач в період з червня по жовтень 2014 року на території, що не контролювалася українською владою, та чи вплинули вказані обставини на обов`язок відповідачів здійснювати у зазначений період фінансування позивача за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік». Також суду слід дослідити, чи існували правові підстави для зупинення фінансування позивача за вказаною програмою саме у період з червня по жовтень 2014 року, при цьому враховуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
50. У випадку, якщо суд на підставі встановлених обставин та досліджених у справі доказів дійде висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідачів протиправною, з метою з`ясування, чи підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення на користь позивача коштів в заявленому розмірі, суду першої інстанції належить з`ясувати, чи існують правові підстави та правовий механізм стягнення з відповідача-1 коштів відповідно до заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля» задовольнити частково.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду