ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 809/128/17
адміністративне провадження № К/9901/20059/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (Остап`юк С.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (колегія суддів: Шавель Р.М., Бруновська Н.В., Костів М.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Прикарпатський експрес" до Управління Державної служби України з питань праці в Івано-Франківській області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання незаконною перевірки, визнання незаконним та скасування припису та постанови,
УСТАНОВИВ:
В січні 2017 року Приватне підприємство «Прикарпатський експрес» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем - Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області припис № 09-01-0055/647-549 від 06.12.2016, постанови про накладення штрафів за порушення законодавства про працю і загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 09-01-021-363 від 22.12.2016, № 09-01-021-364 від 22.12.2016; стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 4800 грн.
Не погодившись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що на підставі інформації ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій» встановлено допуск позивачем у 2015 - 2016 роках осіб до роботи без оформлення трудових договорів, позивачем не проведено загальнообов`язкове державне соціальне страхування цих осіб, не проведено індексацію заробітної плати. Крім того вказує на безпідставне стягнення судового збору з відповідача, оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин Законом України «Про судовий збір» органи Держпраці звільнені від сплати судового збору.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що з 28.11.2016 по 06.12.2016 посадовими особами Управління Держпраці в Івано-Франківській області здійснено позапланову перевірку ПП «Прикарпатський експрес», за наслідками якої складено Акт перевірки № 09-04-0055/647 від 06.12.2016 додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Згідно з висновками перевірки допуск позивачем у 2015-2016 роках працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 до роботи без оформлення трудових договорів. Також працівникам підприємства в межах прожиткового мінімуму не проводилась індексація заробітної плати. Окрім цього, вищевказані працівники не підлягали загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню протягом періоду, коли з ними не були укладені трудові договори.
Такі висновки ґрунтуються на інформації, отриманої від ТзДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій», на підставі якої відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 під час стажування здійснював пасажирські перевезення 03.01.2015р., 08.01.2015р., 18.01.2015р., 28.01.2015р., 02.02.2015р., 07.02.2015р. по маршруту Чернівці-Вроцлав та 24.01.2015 по маршруту Чернівці-Прага, без оформлення трудового договору. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в січні 2015 року здійснювали пасажирські перевезення пасажирів по маршруту Чернівці-Вроцлав, а трудові відносини з ними оформлені 10.02.2015 ОСОБА_5 здійснював пасажирські перевезення по цьому ж маршруту 10.01.2015, однак трудові відносини з ним оформлені 10.02.2015. Водій ОСОБА_6 здійснював перевезення пасажирів по маршруту Чернівці-Краків-Пязень 01.02.2015, трудові відносини з ним оформлені 11.02.2015. Водій ОСОБА_7 здійснював перевезення пасажирів по маршруту Чернівці-Щецин 14.03.2016, трудові відносини з ним оформлені 27.04.2016р. ОСОБА_8 здійснював перевезення пасажирів по маршруту Чернівці-Щецин 05.01.2016, трудові відносини з ним оформлені 23.02.2016 Водій ОСОБА_9 здійснював перевезення пасажирів по маршруту Чернівці-Краків-Пязань 12.03.2016, а трудові відносини з ним оформлені 17.03.2016. В 2015 році водії позивача ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 здійснювали перевезення пасажирів по Івано-Франківській області за відсутності відомостей про працевлаштування.
Також позивач не здійснив загальнообов`язкове державне соціальне страхування вказаних осіб; працівникам позивача не проводиться індексація заробітної плати в межах прожиткового мінімуму.
06.12.2016 відповідачем внесено ПП «Прикарпатський експрес» припис № 09-01-0055/647-549, яким зобов`язано позивача усунути порушення та дотримуватись вимог ч.ч.1, 3 ст.24, ч.6 ст.95, ст.253 КЗпП України, ст.33 Закону України «Про оплату праці».
22.12.2016 відповідачем Управлінням Держпраці в Івано-Франківській обл. винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №09-01-021/364, згідно якої за допуск позивачем працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до роботи без оформлення трудових договорів та не проведення загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за порушення позивачем вимог ст.ст. 24 253 КЗпП України застосовано до позивача штраф в розмірі 432000 грн.
Також 22.12.2016 відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 09-01-021/363, відповідно до якої на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за порушення позивачем вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» застосовано до позивача штраф в розмірі 1600 грн.
Не погоджуючись з постановами про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів щодо наявності трудових відносин у позивача з переліченими працівниками. Оцінка правовідносин з ОСОБА_1 надана в межах розгляду справи № 809/1060/16.
Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі про те, що акт інспекційного відвідування є безпосереднім доказом встановлених порушень, однак такий не був врахований судами під час прийняття оскаржуваних рішень, колегія судів зазначає наступне.
Акт інспекційного відвідування є службовим документом, в якому відображено узагальнений опис виявлених під час проведення інспекційного відвідування порушень законодавства, тобто такий є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства.
Висновки акта інспекційного відвідування не є остаточними, оскільки у відповідності до положень пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування, об`єкт відвідування має право надати свої зауваження, які в подальшому мають бути враховані інспектором праці під час аналізу матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого останній вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. З огляду на викладене, акт є носієм доказової інформації про виявлені уповноваженим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Разом із тим, зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 допущено до виконання роботи без укладення трудового договору. Відсутні будь - які пояснення, маршрутні листи, договори, відомості про будь - яку оплату вказаним особам тощо.
Єдиним доказом, на який посилається відповідач при застосуванні штрафної санкції є інформація ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій».
Крім того відповідно до відповіді ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій» № 01-129 від 23.02.2017 щоденно не проводиться звірка осіб, що зазначені в супровідних документах по кожному рейсу, з особами, які фактично виконують рейс. Відповідальність за достовірність даних, зазначених у маршрутній документації та контрольному (білетно-обліковому) листі щодо даних водія несе перевізник.
За твердженнями позивача під час надання послуг перевезення пасажирів на відповідних маршрутах такі особи як ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 здійснювали поїздки як пасажири, з метою вивчення маршруту.
Крім цього, наказом ПП «Прикарпатський експрес» № 6 від 18.03.2012 «Про вивчення маршруту» встановлено обов`язковість для всіх майбутніх водіїв безоплатного вивчення маршруту слідування всіх рейсів, які обслуговує підприємство, в якості пасажирів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відповідачем не встановлено та не доведено факту допуску позивачем осіб до роботи без оформлення трудових договорів, що вказує на протиправне накладення штрафних санкцій за статтею 265 КЗпП України.
Також колегія суддів не приймає доводи відповідача про протиправність стажування, оскільки стосовно проходження стажування вказаними особами взагалі докази відсутні.
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративній справі № 809/1060/16 предметом спору була постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-04-105/130 від 21.07.2017, якою було накладено на позивача штраф за фактичний допуск ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудового договору з 03.01.2015 до 10.02.2015. Відтак правовідносинам, які склалися між ОСОБА_1 та позивачем надана оцінка, та повторно не може бути застосована штрафна санкція за одне й те ж порушення.
Щодо посилань в касаційній скарзі на помилкове стягнення з відповідача судового збору, оскільки він звільнений від його сплати, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
Проте звільнення від сплати судового збору органів Держпраці не звільняє його від обов`язку відшкодувати судові витрати у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №750/108/17, від 13.06.2018 у справі №520/1841/17 та від 19.12.2018 у справі №748/2378/16-а.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук