ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2020 року
Київ
справа №809/171/18
адміністративне провадження №К/9901/57603/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (суддя Матуляк Я.П.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (судді: Попко Я.С., Хобор Р. Б., Обрізко І. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"; стягнення недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року в сумі 279455,90 грн, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення та заробітної плати за час відпустки за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за час відпустки за період січень-грудень 2017 року із застосуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений у розмірі 1600,00 грн. допущено бездіяльність, що полягає у нездійсненні нарахування такої виплати ОСОБА_1 , як судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, що обумовлює необхідність нарахування посадового окладу судді як складової суддівської винагороди з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, який з 01 січня 2017 року, із врахуванням положень статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", становить 32000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року в позові відмовлено.
Суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 825/933/17 зазначили, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" № 1801-VІІІ від 21 грудня 2016 року видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці. Також суди вказали, що позовна вимога в частині зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення за час відпустки за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року не підлягає задоволенню, оскільки допомога на оздоровлення є складової системи оплати праці судді та у відповідності до приписів статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року, що регламентує забезпечення суддів, виплачується у розмірі посадового окладу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Свою касаційну скаргу позивач мотивує тим, що застосування, при виплаті їм суддівської винагороди Закону №1774-VIII не має належних правових підстав оскільки розмір винагороди судді не може визначатися цим Законом. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Позиція інших учасників справи
У відзиві ТУ ДСА України в Дніпропетровській області просить залишити касаційну скаргу позивачів без задоволення, а рішення судів - без змін, оскільки вважає, що скарга позивача не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відповідач вказує, що положення Закону № 1774-VIII не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при призначенні її величини.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Стрелець Т.Г., судді: Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 656/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 31 липня 2000 року за № 936/2000 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Наказом в.о. начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції Хоминець М.М. від 09 серпня 2000 року за № 03-01/69 вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до роботи на посаді судді з 10 серпня 2000 року з встановленням йому посадового окладу згідно штатного розпису.
Згідно з постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 08 липня 2005 року за № 2788-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області безстроково.
Наказом в.о. начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області Лісового Ю.В. від 29 липня 2005 року за № 03-03/67 "Про обрання суддів області безстроково", ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису та вирішено вважати таким, що приступив до роботи з 22 серпня 2005 року (в зв`язку з виходом з відпустки).
На час розгляду цієї справи судами, ОСОБА_1 був працюючим суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, який не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року за № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року за № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів».
За період з січня по грудень 2017 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000,00 грн., що підтверджується довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 18 січня 2018 року за № 17. Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 нараховано і виплачено суддівську винагороду в загальному 279455,90 грн, в тому числі за січень 2017 року - 22400,00 грн, за лютий 2017 року - 22400,00 грн, за березень 2017 року - 22176,49 грн, за квітень 2017 року - 22400,00 грн, за травень 2017 року - 22400,00 грн, за червень 2017 року - 23884,79 грн, за липень 2017 року - 24062,56 грн, за серпень 2017 року - 24008,96 грн, за вересень 2017 року - 24065,68 грн, за жовтень 2017 року - 23213,05 грн, за листопад 2017 року - 24131,35 грн, за грудень 2017 року - 24313,02 грн.
Позивач вважаючи, що відповідач безпідставно не здійснив перерахунок та виплату недоплачених сум матеріальної допомоги на оздоровлення та заробітної плати за час відпустки за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", звернувся до суду з цим позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Частинами першою, другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 Розділу ХІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 наведеного Розділу ХІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI.
Частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, позивач вважаЄ, що його суддівська винагорода у період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року має обраховуватися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом №1801-VIII з посадового окладу 32 000,00 грн.
Водночас, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (тобто у розмірі 1600,00 грн).
Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, колегія суддів зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на час розгляду цієї справи не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Дана обставина не спростована відповідачем по справі.
Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI встановлювлює розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII.
Натомість Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отже, з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI.
Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
Водночас, саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3 200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
Цим пунктом законодавець встановив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.
З викладеного слідує, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600,00 грн, а не 3 200,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
Крім того, варто зазначити, що відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 грудня 2016 року становив 1600,00 грн, як і розмір мінімальної заробітної плати, який також становив 1600,00 грн.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200,00 грн.
З викладеного випливає, що до 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000,00 грн (10 х 1600,00 грн мінімальної заробітної плати), з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становив 16000,00 грн (10 х 1600,00 грн).
Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
Слід наголосити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що з внесенням змін Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що допомога на оздоровлення є складовою системи оплати праці судді та у відповідності до приписів статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-УІІІ від 02 червня 2016 року, що регламентує забезпечення суддів, виплачується у розмірі посадового окладу. Відтак, позовна вимога в частині зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення за час відпустки за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року не підлягає задоволенню.
За частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи, якими позивач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в даній справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов