ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 809/3896/13-a

касаційне провадження № К/9901/27616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Транскомавто» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 (суддя Гундяк В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 (судді: Судова-Хомюк Н.М., Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі за позовом Приватного підприємства «Транскомавто» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ПП «Транскомавто» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2013 № 0017981503 про визначення грошового зобов`язання з податку за землю в сумі 120639,47 грн за основним платежем та в сумі 25877 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що власники та землекористувачі землі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Позивач не має обов`язку сплачувати земельний податок за всю земельну ділянку, оскільки у державному земельному кадастрі відсутні дані про державну реєстрацію права власності або права постійного користування, позивач не має державних актів на право власності або постійного користування, цивільно-правових угод щодо придбання вищевказаної земельної ділянки чи отримання її в оренду. Тому, донарахування податковим органом земельного податку та штрафних санкцій є протиправним.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 02.03.2015 відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.06.2016 залишив без змін постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2015.

ПП «Транскомавто» подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначаючи, що відповідач вже нараховував за податковим повідомленням-рішенням від 14.03.2012 № 0000872302 податкове зобов`язання із земельного податку за 2011 рік ДКП «Реконстурктор», в якого позивач придбав нежитлові приміщення, розташовані на цій земельній ділянці. Контролюючий орган безпідставно застосував розмір нормативної грошової оцінки земель міста Івана-Франківська, визначений у рішенні Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008, оскільки Івано-Франківський міський суд постановою від 14.12.2014, яку залишив без змін Вищий адміністративний суд України, визнав незаконним пункт 2 цього рішення міської ради. Окрім того, позивач не має обов`язку сплачувати земельний податок за всю земельну ділянку, оскільки право власності чи право користування не було зареєстровано.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.07.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 13.07.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 14.07.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 19.09.2013 № 0017981503 грошового зобов`язання з податку за землю в сумі 120639,47 грн за основним платежем та в сумі 25877 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної невиїзної перевірки від 02.08.2013 № 833/1503/36732883, про порушення вимог пунктів 49.1, 49.2 статті 49, пункту 271.1 статті 271, пункту 286.2 статті 286, пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.

Контролюючий орган виходив з того, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 14.02.2011, який зареєстрований у державному реєстрі правочинів 14.02.2011 за № 4333330, придбав у ДКП «Реконструктор» нежитлові приміщення, які розміщені на земельній ділянці загальної площею 1,5295 га, що знаходиться у м. Івано-Франківську по вул. Василишина, 20, а тому з 14.02.2011 є платником земельного податку, який зобов`язаний подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік та сплачувати земельний податок. Позивач не виконав такі обов`язки за 2011 (з 14.02.2011), 2012 та 2013 роки.

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Абзацом 1 пункту 49.2 статті 49 ПК визначено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 ПК платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК:

земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73);

земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74);

плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Абзацом 1 пункту 286.1 статті 286 ПК визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК).

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 125 ЗК визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 ЗК у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз зазначених норм законів свідчить, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Водночас у власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому землекористувач має сплачувати земельний податок за фактичний період використання землі у поточному році.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, про те, що він не є платником земельного податку через відсутність зареєстрованого права власності або права користування земельною ділянкою, а також про те, що платником земельного податку було ДКП «Реконструктор», в якого позивач придбав нежитлові приміщення, які розміщені на земельні ділянці загальної площею 1,5295 га.

Щодо доводів позивача про неможливість застосування при нарахуванні податку на землю рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івана-Франківська», суд апеляційної інстанції установив, що Івано-Франківський міський суд постановою від 14.12.2014 у справі № 2а-1965/09/0907, яку залишив без змін Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.12.2010, визнав незаконним пункт 2 цього рішення міської ради. При цьому суд касаційної інстанції зазначив про те, що рішення сесії Івано-Франківської міської ради п`ятого демократичного скликання від 10.07.2008 не відповідає законодавчим вимогам лише в процедурі набрання цим рішенням чинності, визначеної у пункті 2 цього рішення. Зазначений пункт має разове застосування та не тягне недійсності вказаного рішення в цілому. За наслідками визнання недійсним пункту 2 вказаного рішення є застосування загального порядку щодо набрання законної сили нормативно - правовим актом.

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано наголосив на тому, що позивач не врахував змісту рішення Івано-Франківської міської ради шостого демократичного скликання від 25.06.2011 № 248-Х/1 «Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 10.07.2008 «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івана-Франківська», яким визначено скасування нормативної грошової оцінки землі за розрахунками 1999 року з моменту затвердження нової грошової оцінки та визначено вартість одиниці виміру земель міста, чинність яких набирає з 01.01.2012.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування до установлених ними на підставі безпосередньо досліджених доказів обставин.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359, 375, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Транскомавто» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Т.М. Шипуліна В.В. Хохуляк