ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа №809/4373/15

адміністративне провадження № К/9901/41797/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Дашутін.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року (судді: Хобор Р.Б., Шевчук С.М., Шинкар Т.І.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія Екопродукт» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт» (далі - ТОВ «Продовольча компанія «Екопродукт», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2015 №0002332202, №0002342202 та №0002352202.

Справа неодноразово переглядалась судами різних інстанцій.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на ненадання Товариством документів, які б підтверджували факт отримання маркетингових послуг від контрагентів. а також безпосередній зв`язок отриманих послуг з господарською діяльністю платника податку, та неврахування судом під час ухвалення оскаржуваного рішення правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17.07.2020 по справі №826/18738/15, від 06.10.2021 по справі №813/1539/16, від 03.06.2021 по справі №640/7244/19, від 15.04.2021 по справі №804/2949/16, від 25.03.2021 по справі №813/2781/17, від 25.02.2021 по справі №816/2815/14, від 19.03.2021 по справі №825/2073/18, від 11.12.2018 по справі №826/19299/15, від 24.04.2019 по справі №826/22352/15, від 02.07.2019 по справі №826/7836/17, від 23.10.2020 по справі №815/2126/15, від 14.05.2019 по справі №814/814/15, від 10.04.2020 по справі №816/4409/15, від 17.07.2020 по справі №826/18738/15, від 12.11.2020 по справі №826/12255/17 та від 23.10.2020 по справі №815/2126/15.

Також контролюючий орган вважає, що позивач мав включити до складу іншого доходу суми безнадійної кредиторської заборгованості за простими векселями, які обліковувалась за ліквідованими юридичними особами. За вказаним епізодом підставою касаційного оскарження відповідачем вказано відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що фактичною підставою для збільшення сум грошового зобов`язання з податку на прибуток, з авансових внесків із податку на прибуток, з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки від 01.07.2015 №2791/09/-15-22-03/30474971, оформленого за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «ПК «Екопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог:

- пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14 ст.14, пп.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього в сумі 3?368?277 грн;

- п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого підлягають збільшенню авансові платежі з січня 2013 року по червень 2015 року (термін сплати яких настав на дату складання акту перевірки) всього в сумі 2?596?070 грн;

- пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого Товариством занижено ПДВ на загальну суму 3??066?824 грн та завищено від`ємне значення по ПДВ за грудень 2014 року в сумі 113?793 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що ТОВ «ПК Екопродукт» безпідставно збільшено валові витрати за рахунок віднесення до них сум в розмірі 15?858?633 грн за договорами про надання маркетингових послуг, оскільки контрагенти, в тому числі ТОВ «Лінея» та ТОВ «Чайком», не мали можливості їх надавати. У позивача відсутні належні документи, що підтверджують їх фактичне виконання та зв`язок отриманих послуг з господарською діяльністю позивача, надані акти приймання-передачі послуг нематеріального характеру (маркетингових послуг) та звіти про виконання маркетингових послуг, не містять чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обґрунтувань формування вартості таких послуг відповідно до договірних правовідносин.

Також контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне невключення позивачем до складу іншого доходу сум безнадійної кредиторської заборгованості за векселями, які обліковувалась за ліквідованими юридичними особами на суму 1?810?258,90 грн. На думку контролюючого органу, з урахуванням вимог до пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, заборгованість позивача за простими векселями, виданими на адресу ДП «Технотранс» в сумі 712?018,90 грн, ПП Торгівельна фірма «Демус» в сумі 66?480 грн, ТОВ «Капітал-Менеджмент» в сумі 78?960 грн, ТОВ «Аверс МСГ» в сумі 652?800 грн є безнадійною заборгованістю, у зв`язку з ліквідацією зазначених вище юридичних осіб.

16 липня 2015 року на підставі вищеозначеного акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

№ 0002332202 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3?854??571, 25 грн (в тому числі за основним платежем 3?083?657 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 770 914, 25 грн);

№ 0002342202 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3?224?520 грн (в тому числі за основним платежем 2?579?616 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 644?904 грн);

№ 0002352202 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3?324?263, 75 грн (в тому числі за основним платежем 2 659 411 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 664 852, 75 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не містять будь-яких відомостей чи інформації стосовно змісту наданих маркетингових послуг, опису виконаних завдань, інформації про те, яким чином формувалась вартість послуг, відсутній математичний та формально-логічний алгоритм її визначення. Так само суд погодився із висновками контролюючого органу про те, що позивач мав включити до складу іншого доходу суми безнадійної кредиторської заборгованості за векселями, які обліковувались за ліквідованими юридичними особами.

Суд апеляційної інстанції не погодився із такими висновками суду першої інстанції вказавши на те, що позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями (маркетингові послуги) з його контрагентами, з огляду на реальність здійснення таких господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не підтверджені належними доказами. Суд також дійшов висновку, що кредиторська заборгованість позивача за простими векселями, оскільки векселі строк сплати за такими векселями або не настав на час проведення податкової перевірки, або був пролонгований за додатковою угодою сторін. Крім того відповідачем не досліджено та не спростовано за результатами перевірочних заходів можливості їх подальшої участі у господарському обороті позивача як засобів платежу.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійною є заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За правилами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відносини, пов`язані з обігом векселів в Україні, регулюються «Уніфікованим законом про переказний та простий векселі», що ратифікований Законом України від 06 липня 1999 року № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» Цивільним кодексом України, Законами України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» та від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні».

За визначенням, наведеним у частині першій статті 14 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок», векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

Таким чином, вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов`язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

Аналогічна правова позицію була викладена Верховним Судом у постанові від 13.11.2020 у справі № 826/8499/16.

Судом апеляційної інстанції було з`ясовано, що згідно акту перевірки у ТОВ «ПК Екопродукт» станом на 01.01.2015 на бухгалтерському рахунку 511 «Довгострокові векселі видані в національній валюті» обліковується заборгованість за простими векселями на загальну суму 2?962?282,22 грн, в тому числі в сумі 1?810?258,90 грн за 75 векселями, які видані на адресу господарюючих суб`єктів: ДП «Технотранс», ПП Торгівельна фірма «Демус», ТОВ «Капітал-Менеджмент», ТОВ «Аверс МСГ», які наразі ліквідовані, однак строк погашення за якими станом на час проведення перевірки не настав, окрім 8 простих векселів на загальну суму 378549,93 грн, які передані ДП «Технотранс», строк платежу за якими настав 26.12.2010, однак був пролонгований до 2035 року, про що позивач надав відповідні докази, а саме: угоду про зміну платежу від 22 квітня 2010 року укладену між позивачем та ТзОВ «Прикарпатська чайна компанія», як держателем придбаних у ДП «Технотранс» векселів, та витяг з реєстру векселів.

Отже, заборгованість за такими векселями, як слушно зауважив суд апеляційної інстанції, не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та створювати в позивача обов`язок включити її до інших доходів звітного періоду. Будь-яких належних та допустимих доказів відповідачем як суб`єктом владних повноважень на спростування наведених вище обставин надано не було.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що у позивача були відсутні підстави для включення до складу іншого доходу сум кредиторської заборгованості, оскільки така кредиторська заборгованість позивача за простими векселями, виданими суб`єктам господарювання, які припинені шляхом ліквідації, не може вважатися безнадійною з дати реєстрації припинення зазначених суб`єктів (перших векселедержателів), оскільки векселі - як засіб платежу могли бути передані цими суб`єктами шляхом індосаменту іншим особам, які до дати настання платежу можуть пред`явити векселі до оплати, є обґрунтованим та таким, що узгоджується з наведеною вище правовою позицією Верховного Суду.

Щодо формування позивачем валових витрат у загальному розмірі 15858633 грн та податкового кредиту на суму 3180617 грн за рахунок маркетингових послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Склад витрат, засади методологічного формування інформації про витрати підприємства в бухгалтерському обліку та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованим Міністерством юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248.

Відповідно до пункту 7 ПС(Б)О 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для якого вони здійснені.

До маркетингових послуг відносяться, зокрема, але не виключно, послуги: із розміщення продукції в місцях продажу; вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту; унесення продукції (робіт, послуг) до інформаційних баз продажу; збирання та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги).

За положеннями пункту 17 та 19 ПС(Б)О 16 витрати на збут включають серед витрат, пов`язаних з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), витрати на дослідження ринку (маркетинг).

Відтак, лише послуги, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків можуть визнаватися маркетинговими у розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України. При цьому первинні документи, надані платником податків на підтвердження реальності отримання таких послуг повинні відповідати вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди попередніх інстанцій встановили, що протягом 2012-2014 років позивач мав взаємовідносини та здійснював господарські операції щодо отримання маркетингових послуг (просування на ринку України продукції під торговою маркою «Карпатський чай») із такими суб`єктами господарської діяльності: AT «Мономах», ПІІ «Білла Україна», ПП «Верона», ПП «Галка-Микулинці», ПП «Крим-чай», ПП «Світчай», ПП «Чайна компанія Чай-ка-Мономах», ПП «Чако», ТОВ «Борол ЛТД», ТОВ «ВКФ «Мономах», ТОВ «Волинь табак», ТОВ «ВТП «ВІТО», ТОВ «ГалаТеа», ТОВ «Галка Чернігів», ТОВ «ІЛЛА», ТОВ «Клас і К», ТОВ «Компанія Гранд Маркет», ТОВ «Кофіті», ТОВ «Кримська чайна компанія», ТОВ «Лінея», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Оптімал», ТОВ «Реал Гіпермаркет Україна», ТОВ «Сучасний модерн», ТОВ «ТД Любисток», ТОВ «Торгівельний будинок Амстор», ТОВ «Українська фітоаптека», ТОВ «Фонд Поділ-інвест», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Фудмережа», ТОВ «Сай сіті», ТОВ «Чайний дім», ТОВ «Чайний дім», ТОВ «Чайком», ТОВ «Чако», ТОВ ВКФ «Ліа» ЛТД, ТОВ фірма «Мономах КТ» та ФОП СІНГ Бірендра Кумар.

На підтвердження господарських операцій із кожним контрагентом позивач надав договори про надання маркетингових послуг та додаткові угоди до них, звіти про надані послуги, акти приймання наданих послуг, фотографії з полиць магазинів.

Апеляційний суд також зауважив, що у кожному випадку позивачу надавались маркетингові послуги, які зводились до просування продукції позивача на ринку у різних областях України. Спільним у всіх випадках суд визнав, що на підтвердження здійснення господарських операцій надавались документи, які деталізували замовлені позивачем та надані контрагентами послуги (договори та звіти про надані послуги) та узагальнювали надані послуги (акт приймання наданих послуг).

В контексті наведеного слід зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, дійсно, законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. З огляду на специфіку послуг як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Подібний правовий підхід неодноразово було викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 червня 2019 року у справі №826/1453/14, від 10 травня 2018 року у справі № 820/1763/16, від 4 квітня 2018 року у справі №810/4751/13-а, від 28 листопада 2018 року у справі N809/2161/14 та від 15 квітня 2020 року у справі №826/13929/17.

З урахуванням викладеного, оскільки судом встановлена реальність надання маркетингових послуг та їх безпосередній зв`язок з господарською діяльністю Товариства, - висновок контролюючого органу щодо завищення ТОВ «ПК Екопродукт» витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, зокрема, витрат на збут за рахунок віднесення маркетингових послуг, перелік яких наведений у додатку №13 до акту перевірки від 01.07.2015 року, є безпідставним.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення за вказаним епізодом з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків суду апеляційної інстанції цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх повноти (обставин), характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ви суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року - без змін.

Керуючись статтями 343 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України суд

п о с т а н о в и в :

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

І.В. Дашутін