ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №809/990/18

адміністративне провадження №К/9901/455/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 (суддя Кафарський В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 (головуючий суддя Заверуха О.Б., судді: Багрій В.М., Ніколін В.В.) у справі № 809/990/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 60696-13 та 60698-13 від 31 травня 2017 року, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 23536,24 грн та 847,47 грн відповідно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про наявність у позивача обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, в результаті чого протиправно оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями від 31.05.2017 року за № 59862-13 визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн. та за № 59864-13 визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 23536,24 грн. Також посилався на обчислення сум податку на об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у його власності, за 2016 рік, на підставі рішень рад, прийнятих з порушенням порядку їх оприлюднення та принципу стабільності, закріплених нормами податкового законодавства.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністартивного суду від 27.07.2018 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 60696-13 та № 60698-13 від 31.05.2017.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік, оскільки не можуть мати зворотної дії в часі, а позивачу застосовані вказані положення за податковий період 2016 року.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області № 60698-13 від 31 травня 2017 року та прийнято нове, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено повністю. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині, якою задоволено позов, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач вказує, на відсутність підстав застосування до об`єктів нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, адже вказана норма застосовується виключно до промислових підприємств, які мають статус юридичних осіб.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать наступні об`єкти нерухомого майна: - 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, смт. Лисець, вул. Чорновола, 22, що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16 листопада 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17919783 від 28 лютого 2008 року; - 1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119284 від 04 серпня 2014 року.

Згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області визначено ОСОБА_1 за податковий період 2016 рік суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 847,47 грн згідно податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31 травня 2017 року за №60698-13(а.с.11) та в сумі 23 536,24 грн відповідно до податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31 травня 2017 року за №60696-13.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна - 1/3 виробничого цеху, який належить позивачу на праві власності та щодо якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №60698-13 від 31.05.2017.

Так, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як вже зазначалось, судами встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, смт. Лисець, вул.Чорновола, 22, загальною площею 1126,3 кв.м.

Проте, використання зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) судами попередніх інстанцій не досліджувалось, а відтак не надано належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.

Відтак судами, враховуючи наведені положення матеріального закону та в контексті спірних правовідносин, які є предметом дослідження у справі, не надано правової оцінки всім обставинам, з якими позивач пов`язує порушення відповідачем норм податкового законодавства.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, а саме, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2017 року № 60698-13 та нараховано позивачу, як власнику 1/3 виробничого цеху грошове зобов`язання за 2016 рік на загальну суму 847,47 грн., ухвалив постанову про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 60698-13 від 31 травня 2017 року та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, після закінчення апеляційного перегляду справи до суду надійшов лист, що податковим органом відкликані податкові повідомлення-рішення № 60696-13, № 60698-13.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 скасувати, а справу у цій частині направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду