ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 810/165/18

адміністративне провадження № К/9901/411/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Пасічник С.С., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року (суддя Панова Г.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року (головуючий суддя Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі №810/165/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2017 року №98437-10.

Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган, визначаючи суму податкового зобов`язання, не врахував того, що до складу належної їй майнового комплексу входить гуртожиток, будівлі промисловості, зокрема цехи, складські приміщення та споруди для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, які відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 30 червня 2017 року № 98437-10.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлові приміщення, які на праві власності належать позивачу, не є об`єктом, який оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки ним не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Позивач як власник комплексу нежитлових будівель є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році, а тому податковим органом вірно визначено суму грошового зобов`язання з вказаного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанцій, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України та таким, що суперечить Податковому кодексу України. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано положення підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким передбачено, що гуртожитки не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачем 4 лютого 2019 року надано суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Позивачем 11 червня 2020 року до суду надані пояснення, в яких, позивач, посилаючись на недослідженість судами першої та апеляційної інстанцій факту використання будівель промисловості, які належать позивачу, за своїм функціональним призначенням, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8 листопада 2006 року між Київською регіональною спілкою споживчої кооперації та позивачем укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого позивачу було передано у власність комплекс будівель загальною площею 9489,60 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.1. договору, комплекс складається з наступних будівель та споруд: магазин-прохідна (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Я», площею 37,30 кв.м.; адміністративне приміщення (матеріал стін - цегла), позначене літерою «А», площею 189,90 кв.м.; вагова (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Є», площею 20,40 кв.м.; цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «У», площею 703,1 кв.м.; склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Щ», площею 1107,7 кв.м; фруктосховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «П», площею 1514,40 кв.м.; котельня-електропідстанція (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Р», площею 555,70 кв.м.; ангар-склад (матеріал стін - метал), позначений літерою «В», площею 563,00 кв.м.; склад АВМ (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Д», площею 446,50 кв.м.; склад (матеріал стін-шифер), позначений літерою «І», площею 294,00 кв.м.; склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «К», площею 154,80 кв.м.; склад - майстерня (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Г», площею 150,70 кв.м.; майстерня (матеріал стін-цегла), позначена літерою «О», площею 718,80 кв.м.; гуртожиток (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Б», площею 431,70 кв.м.; картоплесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «З/п1», площею 545,80 кв.м.; цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «З», площею 1403, кв.м.; склад солі (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Н», площею 106,50 кв.м.; овочесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «Ч», площею 242,60 кв.м.; корнеплодосховище (матеріал стін - бетон), позначене літерою «З/п2», площею 309,00 кв.м.; дві водонапірні вежі, позначені « 1-2»; дві артсвердловини, позначені « 3-4»; димова труба, позначена « 5»; під`їзний шлях, позначений « 6»; асфальтова дорога, позначена « 7»; площадка, позначена « 7»; вбиральня, позначена «8».

У договорі купівлі-продажу від 08.11.2006 зазначено, що вказаний комплекс знаходиться на земельній ділянці, площею 6,2 га, яка перебуває в постійному користуванні (державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ номер 0813, виданий Рокитнянською селищною радою і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19 жовтня 1995 року за №13).

Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2017 року № 98437-10 форми «Ф», яким позивачу визначено податкове зобов`язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 130 766,69 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 висловив правовий висновок, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Верховний Суд керувався тим, що згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

На думку судової палати, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Судова палата зазначила, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі не досліджено та не визначено чи використовуються позивачем зазначені об`єкти за призначенням.

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено зазначені обставини, на які посилався позивач під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, для доведення або спростування призначення будівлі та її використання, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про безпідставність визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про правомірність визначення позивачу вказаного податкового зобов`язання. Також судом апеляційної інстанції не надано відповідну оцінку доводам позивача, що положенням підпункту «г» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, передбачено, що гуртожитки не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року скасувати, справу №810/165/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко С.С. Пасічник Л.І. Бившева