ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа №810/3394/16
адміністративне провадження № К/9901/3052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (колегія суддів: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі № 810/3394/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи - Кабінет Міністрів України, Бучанська міська рада Київської області, про визнання протиправним та скасування висновку,
УСТАНОВИВ:
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу Держгеокадастру у м. Бучі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування висновку Відділу Держгеокадастру у м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22 серпня 2016 року за №01-8/99-16 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано висновок Відділу Держгеокадастру у м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22 серпня 2016 року за №01-8/99-16 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у судових рішеннях у цивільній справі №367/4187/14-ц зазначено про те, що Бучанська селищна рада, приймаючи рішення від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вказаним рішенням було протиправно віднесено із земель державної власності - землі лісового фонду, площею 890 га, до земель громадської та житлової забудови. Таким чином, землі площею 890 га, є землями лісового фонду державної форми власності. Скасування рішення від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV ставить під сумнів рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року. Відтак підстави для затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність відсутні.
Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2018 відкрито касаційне провадження.
Бучанська міська рада у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що правова оцінка, надана категорії спірної землі в судових рішеннях у справі №367/4187/14-ц, не є обов`язковою для суду у цій справі. Зазначені рішення судів не можуть бути безумовною підставою для висновку пре те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Судовими рішеннями у справі №367/4187/14, перевірялась, окрім іншого, правомірність рішення від 25 червня 2002 року, проте, судами у зазначеній справі не було надане оцінку рішенню Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року №49-3-XXIV, яке є дійсним та має ключове значення при визначенні належності спірної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 04 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулась від імені ОСОБА_1 до Бучанської міської ради Київської області із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою на земельну ділянку (приватизація земельної ділянки, яка перебуває у користуванні громадян) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), орієнтованою площею 0,10 га, що розташована в АДРЕСА_1 .
ХІV сесією 7 скликання Бучанської міської ради Київської області за результатами розгляду вищевказаної заяви було прийнято рішення від 28 липня 2016 року №662-15-VII, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
11 серпня 2016 року позивач звернулася до Товариства ТОВ «Будпром Проект» із заявою про виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах АДРЕСА_1 . На підставі вказаної заяви ТОВ «Будпром Проект» було виготовлено відповідний проект.
Надалі вказаний проект землеустрою був поданий позивачем до Відділу Держгеокадастру у м. Буча Київської області, за результатами розгляду якого було складено висновок від 22 серпня 2016 року №01-8/99-16 «Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 », оскільки проект землеустрою не відповідає вимогам статей 8 27 57 Лісового кодексу України та статей 122 149 Земельного кодексу України, а саме:
- в мотивувальній частині рішення Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року по справі №367/4187/14-ц, яке залишене без змін Апеляційним судом Київської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України встановлено, що землі площею 890 га, які були віднесені до земель житлової та громадської забудови на підставі рішення Бучанської селищної ради №71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» є землями лісового фонду державної форми власності;
- рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року по справі №367/4187/14-ц рішення Бучанської селищної ради №71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної ради які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» визнано недійсним;
- земельна ділянка, яка передбачається до відведення, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться в межах 890 га;
- відповідно до статей 8 27 57 Лісового кодексу України та статей 122 149 Земельного кодексу України землями державної форми власності розпоряджається, надає у власність для несільськогосподарських потреб та вилучає Кабінет Міністрів України.
Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка передбачалась до відведення у власність ОСОБА_1 , знаходиться саме в межах земель лісового фонду площею 890 га, у той час як позивачем належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезазначене та підтверджували належність відповідної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови. Не прийняв до уваги посилання на рішення Ірпінської міської ради Київської області №49-3-ХХІV від 27.06.2002, оскільки з матеріалів справи вбачається, що воно було прийнято саме на підставі рішення Бучанської селищної ради Київської області №71/1-4-ХХІV від 25.06.2002, а тому скасування зазначеного рішення ставить під сумнів легітимність прийняття Ірпінською міською радою Київської області відповідного рішення.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою є неправомірною, відповідачем не враховано, зокрема, рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року, а також спростовується численною містобудівною документацією, такою як: Генеральні плани населеного пункту Буча 1967 та 2015 років, проектом землеустрою 2004 року щодо затвердження меж селища Буча, затвердженого рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року. Вказав, що відсутні докази про віднесення спірної земельної ділянки до лісофого фонду
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність регламентований положеннями ст. 118 ЗК України.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 122 123 ЗК України.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу (ч. 6 ст. 118 ЗК України).
Змістом ч. ч. 7 та 8 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
У свою чергу, ч. 1 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 186-1 ЗК України).
У ч. 6 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.
Частиною 9 ст.118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
У цій справі відповідач відмовив у погодженні проекту землеустрою, мотивуючи це невідповідністю вказаного проекту землеустрою вимогам ст.ст. 8 27 57 ЛК України та ст.122 149 ЗК України з урахуванням обставин, встановлених рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, яке залишене без змін Апеляційним судом Київської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України.
Рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року у справі №367/4187/14-ц, крім іншого, було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».
При розгляді справи №367/4187/14-ц судами досліджувалося рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року №71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної рад, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови», яке стосувалося земельного масиву площею 890 га.
Верховний Суд враховує, що у судових рішеннях у справі №367/4187/14-ц не зазначено про те, що земельна ділянка площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в межах 890 га, а ОСОБА_1 не є третьою особою в цій справі.
На спростування позиції відповідача про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, судами попередніх інстанцій було встановлено таке.
Рішенням від 27 червня 2002 року №49-3-ХХІV «Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», яке є дійсним, Ірпінська міська рада Київської області віднесла землі, вкриті деревною рослинністю (крім наданих у власність чи користування) в межах Ірпінського регіону, до земель житлової та громадської забудови та визначила рахувати їх землями запасу, які обслуговуються Бучанською лісогосподарською установою. Цим рішенням деревну рослинність, зазначену у пункті 1 даного рішення, було віднесено до категорії зелених насаджень у межах населених пунктів регіону, догляд за якими покладено на Бучанську лісогосподарську установу.
Вказане рішення не скасоване, а отже є чинним.
Що ж стосується земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , то дана територія була ще в 1990 році відведена у користування гр. ОСОБА_3 під будівництво індивідуального житлового будинку. У свою чергу, гр. ОСОБА_3 в 1992 році продав об`єкт незавершеного будівництва гр. ОСОБА_4 . Після смерті останнього в 2003 році цей будинок успадкувала його дружина ОСОБА_5 , а після її смерті в 2015 році - їх донька ОСОБА_1 (позивач). Таким чином, ця земельна ділянка ще за 12 років до прийняття визнаного недійсним рішення Бучанської селищної ради знаходилася у користуванні конкретної фізичної особи.
При цьому слід зазначити, що за ОСОБА_1 зареєстровано речове право на об`єкт незавершеного будівництва, а саме житловий будинок за вищевказаною адресою. Дані відомості наявні у власника житлового будинку ОСОБА_1 . Однак, на сьогоднішній день житловий будинок по АДРЕСА_1 не введений в експлуатацію.
Що стосується твердження про належність вищевказаної земельної ділянки до земель лісового фонду, то воно спростовується, зокрема, актом комісійного обстеження садиби по АДРЕСА_1 від 11 грудня 2017 року, складеним представниками Бучанської міської ради. Зокрема, згідно даного акту на території земельної ділянки дійсно розташований недобудований житловий будинок, а також ростуть 4 сосни, одна з яких є сухостійною. Вказані дані зафіксовані також фотографіями з місця обстеження, на яких чітко видно як будинок, так і кількість дерев на ділянці. Крім того, про відсутність лісу на цій території свідчить викопіювання зі стереотопографічної зйомки, згідно якого дана земельна ділянка (виділена жовтим кольором) відноситься саме до земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до земель лісового фонду на підставі того, що територія площею 890 га знаходиться за межами населеного пункту і є лісом, спростовується численною містобудівною документацією, такою як: Генеральні плани населеного пункту Буча 1967 та 2015 років, проект землеустрою 2004 року щодо затвердження меж селища Буча, затверджений рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року, висновки експертних земельно-технічних та наукових установ; листи уповноважених органів державної влади, зокрема, Державного агентства лісових ресурсів та Держгеокадастру України тощо.
При цьому, відділ Держгеокадастру в м. Буча при наданні відмови в погодженні проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 не обґрунтував свою позицію жодними письмовими чи речовими доказами, не надав жодного офіційного картографічного матеріалу, який би підтверджував, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до земель лісового фонду та знаходиться у межах території площею 890 га.
Суди вірно відзначили про те, що Відділ Держгеокадастру у м.Буча при прийнятті негативного висновку керувався виключно судовими рішеннями у справі №367/4187/14-ц, не дослідивши інші документи, чим було порушено право позивача.
Крім того, колегія суддів зазначає, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року у справі №367/4187/14-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року, заяву про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі №367/4187/14-ц підтримав висновки судів про те, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність висновку від 22 серпня 2016 року №01-8/99-16 Відділу Держгеокадастру у м. Бучі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук