ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 810/4225/18
адміністративне провадження № К/9901/10164/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Калашнікової О.В., Кашпур О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 810/4225/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича, в.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва Циктіча Віталія Михайловича про визнання бездіяльності протиправною, поновлення на посаді судді та зобов`язання видати відповідний наказ, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року (головуючий суддя Журавель В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя Шурко О.І., судді Василенко Я.М., Кузьменко В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького Олега Антоновича, в.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва Циктіча Віталія Михайловича, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. та в.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва Циктіча В.М. щодо не вчинення дій стосовно поновлення в штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та видати відповідний наказ;
1.3. допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
1.4. Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, відповідачами протиправно допущено бездіяльність стосовно поновлення позивача в штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва та не скасовано наказ від 14 березня 2011 року № 15-36к «Про звільнення судді за порушення присяги».
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що твердження позивача про допущення стосовно нього протиправної бездіяльності є помилковими, а відповідачі діяли відповідно до норм чинного законодавства України та дотрималися вимог законодавства, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення його позову повністю.
3.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує доводи, наведені ним у позовній заяві, та зазначає про помилковість, на його думку, висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи щодо відсутності в діях відповідачів протиправної бездіяльності щодо його поновлення на посаді судді. Зазначає, що з 21 червня 2018 року, дня набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року щодо нього, постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року №2865-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги є скасованою судом. Водночас, наказ про звільнення позивача прийнято у зв`язку з прийняттям Парламентом вказаної постанови. Відповідачі були обізнані про скасування цієї постанови, а тому повинні були скасувати наказ про його звільнення.
4. Голова Шевченківського районного суду м. Києва Савицький Олег Антонович подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення цього позову, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва.
6. 08 листопада 2005 року позивач прийняв присягу судді.
7. Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 2010 року № 2635-VI ОСОБА_1 обрано суддею цього ж суду безстроково.
8. 06 грудня 2010 року Вища рада юстиції, розглянувши пропозиції членів Вищої ради юстиції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 13 вересня 2010 року, постановила рішення № 1342/0/15-10 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги.
9. У подальшому Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 з посади, у зв`язку з порушенням присяги.
10. 23 грудня 2010 року на пленарному засіданні Верховної Ради України прийнято постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнено, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
11. У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовною заявою, у якій просив визнати незаконними рішення Вищої ради юстиції від 06.12.2010 р. (№1341/0/15-10 та №1342/0/15-10)
12. 06 квітня 2011 року постановою Вищого адміністративного суду України у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
13. Позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі Конвенція), посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.
14. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Європейського суду з прав людини громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
15. 19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою позивача № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції, у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Це рішення набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
16. 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення про задоволення позову.
17. За наслідками розгляду справи за заявою позивача Верховний Суд України з огляду на зазначені вище висновки Європейського суду з прав людини 03 липня 2017 року ухвалив постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.
18. Під час нового розгляду справи позивач подав суду письмові доповнення до свого адміністративного позову, в яких, окрім того, що підтримує заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві та раніше поданих доповненнях до неї, зазначив ще й про те, що на дату розгляду цієї справи Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі Закон №192-VIII), передбачає трирічний строк для накладення дисциплінарного стягнення. Зазначену обставину позивач просив врахувати при новому розгляді цієї справи.
19. 02 березня 2018 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
19.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 06 грудня 2010 року №1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги».
19.2. Визнано протиправним та скасовано подання Вищої ради юстиції від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 до Верховної Ради України «Про звільнення судді з посади», за яким Вища рада юстиції пропонує Верховній Раді України звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва, у зв`язку з порушенням присяги.
19.3. Визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року №2865-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва, у зв`язку з порушенням присяги судді.
19.4. Крім того, зазначеним рішенням Верховного Суду передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів Вищої ради юстиції ОСОБА_4 від 13.09.2010 р. та ОСОБА_3 від 18.09.2010 року. У решті позову відмовлено.
20. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення про передачу на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів Вищої ради юстиції ОСОБА_4 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_3 від 18 вересня 2010 року.
21. 21.06.2018 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищої ради правосуддя залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 року без змін.
22. 22.06.2018 року голова Шевченківського районного суду м. Києва Савицький О.А. звернувся до Вищої ради правосуддя з листом, в якому вказав, що 15.03.2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло рішення Верховного Суду від 02.03.2018 року №800/320/17. В цьому листі висловлено прохання роз`яснити наявність чи відсутність підстав для винесення головою суду Савицьким О.А. наказу для зарахування судді ОСОБА_1 до штату Шевченківського районного суду міста Києва чи поновлення його на посаді судді цього суду, згідно з п. 4 ч.1 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якщо так, то з якого числа має бути винесено відповідний наказ. До листа було додано копію рішення Верховного Суду від 02.03.2018 року.
23. 26.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. із заявою про поновлення на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та скасування попереднього наказу про виключення його зі штату суддів цього суду. У заяві зазначалося, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2018 року судове рішення набрало законної сили, а зазначення у ньому про передачу питання про його дисциплінарну відповідальність на повторний розгляд до Вищої ради правосуддя не перешкоджає вирішенню питання про поновлення в посаді судді.
24. Листом від 11.07.2018 року Вища рада правосуддя надала відповідь на звернення голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А., в якому зазначила, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді судді не було предметом цього судового провадження, а надання роз`яснень стосовно порушених у листі голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. питань не відноситься до повноважень Вищої ради правосуддя. Зазначено, що Вищою радою правосуддя жодних рішень стосовно ОСОБА_1 наразі не приймалося.
25. 23.07.2018 року голова Шевченківського районного суду м. Києва Савицький О.А. повторно звернувся до Вищої ради правосуддя з листом, в якому вказав, що з відповіді Вищої ради правосуддя від 11.07.2018 року залишилося незрозумілим як саме діяти голові суду. Наполегливо просив роз`яснити чи повинен голова Шевченківського районного суду м. Києва вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді шляхом, зазначеним в заяві позивача, а саме: виданням наказу про скасування попереднього наказу від 14.03.2011 року про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів та виданням наказу про поновлення його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва. Якщо так, то з якого числа ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді судді, якщо ні, то яким чином голова суду повинен обґрунтувати свою відмову.
26. Листом від 27.07.2018 року голова Шевченківського районного суду м. Києва Савицький О.А. повідомив ОСОБА_1 про повторне звернення до Вищої ради правосуддя за додатковим роз`ясненням щодо вирішення питання про поновлення останнього на посаді судді.
27. Листом від 02.08.2018 року Вищою радою правосуддя надано відповідь на звернення голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. від 23.07.2018 року, в якій зазначено, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді судді не було предметом цього судового провадження.
28. Також зазначено, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Куликов та інші проти України», відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, вказав на впровадження в Україні станом на сьогодні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження primafacie даремними і безрезультатними. Відтак, Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»). Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutioinintegrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
29. Зазначено також, що повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2018 року, який надійшов на адресу Вищої ради правосуддя 09.07.2018 року, було розподілено між членами Вищої ради правосуддя. Наразі Вищою радою правосуддя рішення стосовно ОСОБА_1 не прийнято.
30. Листом від 09.08.2018 року в.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва Циктіч В.М. повідомив позивача, що за наслідками повторного звернення до Вищої ради правосуддя отримано відповідь про відсутність на даний час підстав для видання наказу про поновлення його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва.
31. Крім цього, 24.07.2018 року головою Шевченківського районного суду м. Києва Савицьким О.А. направлено лист до Державної судової адміністрації України, в якому зазначалося про звернення ОСОБА_1 із заявою про поновлення на посаді судді після рішення Великої Палати Верховного Суду та запитувалося надання роз`яснення можливим діям голови суду: чи повинен голова Шевченківського районного суду м. Києва вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді шляхом видання наказу про скасування попереднього наказу від 14.03.2011 року про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів та видання наказу про поновлення його в посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва. Якщо так, то з якого числа ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді судді, якщо ні, то яким чином голова суду повинен обґрунтувати свою відмову. До листа додано копії відповідних документів.
32. 10.08.2018 року Державною судовою адміністрацією України надано відповідь на лист голови Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. від 24 липня 2018 року, в якому наведено стислий зміст рішення Верховного Суду у справі позивача та посилання на висновки Європейського суду з прав людини, які викладені в рішенні «Куликов та інші проти України». Також зазначено, що у резолютивній частині рішення Верховного Суду відсутнє зобов`язання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва.
33. Указано, що згідно зі ст. 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. У зв`язку з зазначеним Державна судова адміністрації України вважає, що на сьогодні, до винесення рішення Вищою радою правосуддя, підстави стосовно поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва відсутні.
34. Вважаючи, що відповідачами протиправно допущено бездіяльність щодо не вчинення дій стосовно поновлення позивача в штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва, чим порушено його права та охоронювані законом інтереси, останній звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
35. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
37. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
38. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
39. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та іншими законодавчими актами України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
40. Згідно із статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.
41. Статтею 127 Конституції України передбачено, зокрема, вимоги щодо осіб, які обіймають посаду судді.
42. Відповідно до статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
43. Приписами статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності, ухвалює рішення про звільнення судді з посади, здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
44. Згідно із частиною першою статті 80 Закону №1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
45. Статтею 80 Закону № 1798-VIII обумовлено, що будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.
46. Повноваження голови місцевого суду визначено статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
47. Так, частиною 1 цієї статті передбачено, що голова місцевого суду, зокрема:
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;
3) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
48. Частинами 2-3 статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. У разі відсутності голови місцевого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.
49. Статтею 25 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що заступник голови місцевого суду здійснює адміністративні повноваження, визначені головою суду.
50. Статус судді визначено статтею 52 цього ж Закону: суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
51. Відповідно до статті 53 цього Закону визначено, що судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
52. Порядок зайняття посади судді визначено розділом IV Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
VI. Позиція Верховного Суду
53. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
54. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
55. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
56. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, відповідачі вчинили протиправну бездіяльність стосовно нього, яка виразилась у не вчиненні дій щодо поновлення його у штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва та щодо видання відповідного наказу.
57. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
58. У контексті спірних правовідносин, що склалися за участю позивача, починаючи з часу ухвалення Вищою радою юстиції рішень від 06 грудня 2010 року №1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги» та подання Вищої ради юстиції від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 до Верховної Ради України «Про звільнення судді з посади», а також прийняття Верховною Радою України Постанови від 23 грудня 2010 року №2865-VІ «Про звільнення суддів», судами встановлено таке.
59. У справах за позовами ОСОБА_1 означені рішення Вищої ради юстиції та Постанова Верховної Ради України скасовані рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2018 року у справі №П/9901/237/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2018 року.
60. Крім того, зазначеним рішенням Верховного Суду передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів Вищої ради юстиції ОСОБА_4 від 13.09.2010 р. та ОСОБА_3 від 18.09.2010 року. У решті позову відмовлено.
61. Як зазначено в указаному рішенні Суду, на дату розгляду цієї справи правове регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало у період їх виникнення. На цю ж обставину звернув увагу Суд, обґрунтовуючи відмінність правової ситуації у справах «Куликов та інші проти України» та «Олександр Волков проти України», за яким Уряду було надано вказівку поновити заявника ( ОСОБА_5 ) на посаді, і вказав, що на сьогодні конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є Вища рада правосуддя.
62. Вирішуючи спір у справі, рішення в якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що на теперішній час система організації правосуддя в Україні, зокрема обсяг компетенції державних органів у межах цієї системи, зазнав істотних змін і має інше правове регулювання, ніж те, яке мало місце на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
63. Так, конституційно-правовий статус Вищої ради правосуддя, як органу, у якому більшість членів з числа суддів, і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган наділений правом давати оцінку діям/вчинкам/поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, але й на предмет відповідності цих дій/вчинків/поведінки загальним морально-етичним нормам.
64. Окрім того, завданням Вищої ради правосуддя є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення Вищої ради правосуддя щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення.
65. Верховний Суд вважає ці мотиви судів попередніх інстанцій, з яких вони виходили, розглядаючи цю справу, обгрунтованими та наголошує на такому.
66. Утворення Вищої ради правосуддя і надання їй таких повноважень щодо професійних суддів є одним із результатів інституційних змін, впроваджених у процесі судової реформи в Україні.
67. Отже, на теперішній час, крім Вищої ради правосуддя, жоден інший державний орган, в тому числі й суд, не може давати офіційної оцінки діям судді при здійсненні правосуддя й відповідно приймати у зв`язку з цим остаточні рішення, а також не наділений повноваженнями на прийняття рішень щодо призначення на посаду судді.
68. Разом з цим, Верховний Суд бере до уваги, що у рішенні Верховного Суду від 02 березня 2018 року у справі №П/9901/237/18 Суд, крім іншого, зазначив, що законним буде передати на об`єктивний і неупереджений розгляд ВРП з`ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя та прийняття у зв`язку з цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо його призначення на посаду судді.
69. Отже, Верховний Суд підсумовує, що аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, та обставин справи дають підстави для висновку, що питання про поновлення позивача на посаді має бути вирішене у спосіб, встановлений чинним законодавством на час розгляду справи, Вищою радою правосуддя, як єдиним компетентним органом приймати рішення щодо призначення суддів на посадах, оскільки за відсутності спеціально передбаченого механізму поновлення судді на посаді саме Вища рада правосуддя має його визначити.
70. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №2а-12876/09/2670.
71. Крім цього, Верховний Суд бере до уваги, що на виконання рішення Верховного Суду у справі №П/9901/237/18 Вища рада правосуддя ухвалила рішення від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 про звільнення позивача з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
72. Втім, рішенням Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №9901/136/20 це рішення Вищої ради правосуддя скасоване, Вищу раду правосуддя зобов`язано розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .
73. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року рішення Верховного Суду від 19.08.2020 залишене без змін.
74. Оцінюючи аргументи учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядалось, Велика Палата Верховного Суду у контексті питання відновлення прав позивача на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» зазначила, що законним способом відновлення порушених прав позивача як захід індивідуального характеру є передання на повторний розгляд до ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 .
75. Водночас, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до пунктів 1,4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону №1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
76. Ці обставини стосовно позивача відповідно до правил статті 78 КАС України Верховний Суд вважає такими, що встановлені рішенням суду і не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій бере участь ОСОБА_1 .
77. Виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 в цій справі щодо бездіяльності відповідачів, Верховний Суд зазначає таке.
78. Суди попередніх інстанцій встановили, що, на думку останнього, до компетенції голови Шевченківського районного суду міста Києва належить вирішення питання про поновлення його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом видання відповідного наказу та скасування попереднього наказу від 14.03.2011 року про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів цього суду. Протиправна бездіяльність відповідачів полягала у тому, що за наявності повноважень на вчинення таких дій відповідачі протиправно їх не вчиняли упродовж тривалого часу.
79. Верховний Суд, враховуючи викладені висновки щодо повноважень ВРП, вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені обставини спростовують твердження ОСОБА_1 про вчинення відповідачами бездіяльності.
80. Щодо наявності компетенції та повноважень голови Шевченківського районного суду міста Києва на вирішення питання про поновлення позивача на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом видання відповідного наказу та скасування попереднього наказу від 14.03.2011 та виключення його зі штату суддів цього суду, Верховний Суд звертає увагу на наступне.
81. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
82. Отже, голова суду має повноваження видати наказ про зарахування судді до штату суду, однак (!) виключно за умови наявності передбаченого законом акта про призначення судді на посаду.
83. У спірних правовідносинах надане позивачем рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 року та Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2018 року не містять приписів щодо його поновлення на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва.
84. За цих обставин Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що отримані головою Шевченківського районного суду міста Києва копії рішень суду касаційної інстанції не містили зобов`язання щодо поновлення позивача на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва, а тому не могли бути підставою для винесення головою Шевченківського районного суду м. Києва відповідного наказу як про поновлення позивача на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва, так і для скасування попереднього наказу від 14.03.2011 року про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів цього суду.
85. Крім того, Верховний Суд погоджується з зауваженням судів попередніх інстанцій про те, що до повноважень голови Шевченківського районного суду міста Києва не входить перевірка відповідності особи, яка підлягає зарахуванню до штату суду як суддя, встановленим законом вимогам, оскільки таку перевірку має бути здійснено відповідними органами та ними ж видано акт про призначення судді, а саме: прийняття остаточних рішень щодо призначення на посаду судді входить до повноважень Вищої ради правосуддя, за поданням якої Президент України видає відповідний указ.
86. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність повноважень відповідачів на видання наказу про поновлення позивача на посаді судді, що свідчить про відсутність з їхнього боку бездіяльності у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим цей адміністративний позов не підлягає задоволенню.
87. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
88. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
89. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
90. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VIІ. Судові витрати
91. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишити без задоволення.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді О.В. Калашнікова
О.В. Кашпур