ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

справа №810/840/18

адміністративне провадження № К/9901/19330/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №810/840/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі №810/840/18 за касаційною скаргою податкового органу на додаткову постанову про стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 11.07.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 12.07.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що вважає оскаржуване судове рішення необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права. Відповідач зауважує, що судом не враховано складність справи, розмір спірних вимог та обсяг наданих адвокатом послуг, та наголошує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати додаткове рішення суду апеляційної інстанції, у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Позивач скористалась процесуальним правом та подала відзив на касаційну скаргу, де вказує, що витрати на правову допомогу у цій справі підтверджуються договором про надання правової допомоги, прибутковим касовим ордером, актом приймання-передачі наданих послуг. У відзиві на касаційну скаргу позивач викладає доводи, з яких слідує непогодження з прийнятим додатковим рішенням, зазначає, що значення справи для неї є вкрай важливим, незважаючи на ціну позову, що також має бути враховано на її користь при визначенні розміру витрат на правову допомогу. З урахуванням вказаного, позивач просить касаційну скаргу податкового органу задовольнити частково, оскаржувану додаткову постанову скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат та ухвалити нове рішення в цій частині на користь позивача, у задоволенні вимог відповідача про відмову у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу - відмовити. Також, у відзиві позивач просить здійснити касаційний розгляд справи без її участі.

На підставі положень статті 345 КАС України касаційний суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Переглядаючи доводи та вимоги відзиву на касаційну скаргу у цій справі, касаційний суд вважає необхідним зауважити, що відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.

У свою чергу, згідно вимог пункту 3 частини другої статті 338 КАС України відзив на касаційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Як передбачено частиною першою статті 336 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, у будь-який час до початку касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.

Суд касаційної інстанції констатує, що позивачем додаткову постанову, якою задоволено в частині заяву позивача про відшкодування судових витрат, у справі, що розглядається, позивачем не оскаржено, заяву від позивача про приєднання до касаційної скарги відповідача, судом не отримано.

Відтак, з урахуванням викладеного, доводи позивача в частині непогодження з оскаржуваним податковим органом судовим рішенням та вимоги про скасування додаткової постанови, з ухваленням нового рішення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом до уваги, оскільки останні не відповідають процесуальному закону.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування вимоги контролюючого органу від 16.01.2018 №654-52 в частині податкового боргу за платежами: транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00грн. та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2125,64грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 16.01.2018 №654-52. Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14704грн. 80коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Позивачем подано заяву про прийняття додаткового судового рішення в частині стягнення судових витрат, з урахуванням підписаного з адвокатом Додатку до Акту приймання-передачі наданих послуг та сплаченої позивачем решти суми у розмірі 25100,00грн.

Додатковим судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2018, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019, у задоволені заяви відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 рішення суду першої інстанції про скасування податкової вимоги та стягнення судових витрат - залишено без змін.

Позивач звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, у якій зазначено про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 30000,00грн. під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 2000,00грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

В оскаржуваному у цій справі рішенні, суд вказав, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову. Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат до 2000,00грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь позивача.

Верховний Суд, переглянувши додаткове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 134 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Апеляційним судом зазначено, що заява позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу обґрунтована тим, що між позивачем та її представником (адвокатом) укладено Договір про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 30000,00грн., під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачем надані наступні докази: прибутковий касовий ордер №1-12-04/19 від 12.04.2019 на суму 30000,00грн., акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 01.04.2019, у якому зазначено, що адвокатом надано клієнту правову допомогу щодо представництва інтересів в суді апеляційної інстанції у справі №810/840/18 під час розгляду апеляційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2018.

Адвокатом на виконання п. 3.1 Договору, надано правову допомогу, загальний обсяг витраченого часу становить 10 годин, вартість 1 години роботи адвоката становить 3000,00 грн., що загалом складає 30000,00грн. (деталізація робіт міститься в акті).

Апеляційний суд зазначив, що під час представництва інтересів позивача при розгляді справи судом апеляційної інстанції, стороною позивача було надано відзив на апеляційну скаргу, який має незначний обсяг та частково відтворює позицію позивача, викладену в позовній заяві, в іншій частині мотивує доводи щодо розподілу судових витрат. Всі вказані в акті приймання-передачі наданих послуг від 12.04.2019 дії адвоката, фактично пов`язані з підготовкою позиції сторони позивача у контексті поданої апеляційної скарги відповідачем, яка знайшла своє відображення тільки у відзиві на апеляційну скаргу, без подання додаткових матеріалів та доказів, а тому, зазначення адвокатом 10 годин витраченого часу є необгрунтованим.

Враховуючи те, що дана справа є незначної складності та була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, як в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги, а ціна позову складає 27125,64грн., з огляду на що, заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 30000,00грн. є неспівмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), суд дійшов висновку зменшити розмір таких витрат до 2000,00грн.

З вказаного касаційний суд вбачає, що судом апеляційної інстанції не наведено обгрунтування щодо розміру присуджених до стягнення судових витрат у визначеній судом сумі.

Слід відзначити, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Водночас, у цій справі вбачається, що позивачем не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73 74 КАС України доказів здійснення з особою, яка надавала правничу допомогу, розрахунку за надані послуги. У якості документу, підтверджуючого сплату витрат на правову допомогу позивачем надано до суду копію прибуткового касового ордеру. Будь-яких інших документів для підтвердження здійснених витрат позивачем не надано.

Відповідно до статей 8 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 73 КАС України).

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом частини четвертої статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

Як слідує, у рішенні наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позивачем підтверджено здійснення нею оплати послуг, які були обумовлені договором, належних доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги, що повинно враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару, суд апеляційної інстанції не вказує.

Відтак, заяву позивача про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції неправомірно задоволено та присуджено стягнути 2000грн. непідтверджених належними доказами судових витрат.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 КАС України).

Крім того, у справі, що розглядається, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з заявою про стягнення судових витрат. Заявник вказує, що ухвалою Верховного Суду від 01.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі №810/840/19 за касаційною скаргою відповідача на додаткову постанову суду апеляційної інстанції. Посилаючись на положення статей 132 134 139 КАС України, позивач просить за результатами розгляду касаційної скарги стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката. На підтвердження викладеного, позивач надає документи в копіях, а саме: договір про надання правової допомоги від 22.08.2019, акт приймання-передачі наданих послуг від 24.11.2020, прибутковий касовий ордер від 24.11.2020, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, докази надіслання копії заяви відповідачу.

Переглядаючи заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що позивачем у заяві не зазначено суму, яку заявник просить відшкодувати.

Разом з тим, з копії акту приймання-передачі наданих послуг від 24.11.2020 до договору про надання правової допомоги від 22.08.2019 слідує, що як погодили сторони, загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалась правова допомога клієнту у формі надання послуг становить 12 годин. Вартість 1 години роботи адвоката становить 3500грн. Розрахунок вартості наданих адвокатом послуг здійснено наступним чином: 12год х 3500грн. = 42000грн. Грошові кошти в сумі 42000грн. сплачуються клієнтом на користь адвоката в такому порядку: 22000грн. сплачуються клієнтом в день підписання цього Акту, решта суми в розмірі 20000грн. - протягом 5-ти днів після прийняття судом касаційної інстанції рішення за касаційною скаргою відповідача на додаткову постанову апеляційного суду (пункти 3-6 Акту). Як вбачається з копії прибуткового касового ордеру від 24.11.2020 адвокатом прийнято від клієнта 22000грн.

Розглянувши заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, не вбачає підстав для її задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення статті 134 КАС України передбачають, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

На підставі аналізу документів, доданих до заяви про стягнення витрати на професійну правничу допомогу, касаційний суд вбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), опис яких викладено у акті приймання-передачі наданих послуг від 24.11.2020.

Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як суд вже вказував, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вищезазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.06.2018 у справі 826/1216/16.

На підставі матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позивачем не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73 74 КАС України доказів здійснення з особою, яка надавала правничу допомогу, розрахунку за надані послуги. У якості документу, підтверджуючого сплату витрат на правову допомогу позивачем надано копію прибуткового касового ордеру. Будь-яких інших документів для підтвердження здійснених витрат позивачем не надано. Квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки до заяви про стягнення судових витрат позивачем не долучено.

З огляду на викладені обставини у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що заява позивача про стягнення судових витрат є необґрунтованою та підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу за цією заявою відсутні.

Керуючись статтями 134 345 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити.

Додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі 810/840/18 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду