ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 812/139/16

адміністративне провадження № К/9901/16253/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини - польової пошти НОМЕР_1 , Військової частини - польової пошти НОМЕР_2 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , , провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року (головуючий суддя Чиркін С.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В.).

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просив (з урахуванням уточнень) визнати неправомірною бездіяльність військової частини - ПП НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 ) з не зарахування до списку військовослужбовців військової частини у період з 15.05.2014 по 06.08.2015; зобов`язати військову частину-польову пошту НОМЕР_2 зарахувати до штату військової частини-польової пошти НОМЕР_1 у період з 15.05.2014 по 06.08.2015 як військовослужбовця на посаді солдата в званні рядовий; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити грошове забезпечення з 15.05.2014 по 06.08.2015.

На обґрунтування позовних вимог указує, що за власним бажанням з 15 травня 2014 року знаходився на військово-польових зборах у військовій частині ПП 0624, яка також має назву «24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». 06.08.2014 був мобілізований на підставі Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію». Проходив військову службу солдатом приблизно по 06 серпня 2015 року. На даний час анульоване умовне найменування та поштова адреса ПП В0624 і надано нове найменування і поштова адреса військової частини - « НОМЕР_1 ». За час знаходження Позивача у в/ч ПП 0624 (В 2950) він отримував зброю, військову форму, харчове забезпечення, приймав участь у несенні військової служби на блок-постах. Позивач звернувся з рапортом до командира в/ч НОМЕР_4 ОШБ «Айдар» капітана ОСОБА_2 , в якому просив провести службове розслідування і передати його до штабу батальйону військової частини. Усно Позивачу пояснювали та обіцяли оформити документально виконання ним обов`язку із захисту Вітчизни, але до тепер він не отримав жодних відомостей із військової частини про будь-яке оформлення служби.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, у справі № 812/139/16 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.

Відмовляючи в позовних вимогах, суди виходили з того, що на законодавчому рівні проведено розмежування проходження військової служби, служби в інших військових формуваннях та участь у територіальній обороні. З урахуванням викладеного суд не ототожнював зазначені поняття. При цьому, суд враховував підпорядкування усіх зазначених формувань генеральному штабу та не ототожнював проходження служби у військовому формування з участю у формуваннях територіальної самооборони. Суд вказав, що свідки допитані за ініціативою Позивача не лише не підтвердили обставини, на які посилається Позивач, а фактично їх спростували, зазначивши, що останній не отримував грошового та майнового забезпечення на рівні з особами зарахованими до штату військової частини. Суди вказали, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів проходження служби, а судом не встановлені порушення з боку Відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

03 квітня 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, в якій просив скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року та направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судом було підтверджено, що він виконував накази командирів військової частини, отримував зброю, військову форму, іншу амуніцію, разом зі свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими бійцями батальйону «Айдар» приймав участь у бойових завданнях у складі військового формування створеного відповідно до законів України. Зазначає, що відповідачами не спростовано того факту, що він перебував на військово-польових зборах та з травня 2014 року до липня 2015 року залишався в м. Старобільськ при штабі військової частини, коли саму військову частину було передислоковано. Скаржник зауважив, що під час судового розгляду було встановлено наявність правовідносин з приводу проходження військової служби між ним та військової частиною ПП 0624 (2950) і військовою частиною ПП НОМЕР_2 в період з 15.05.2014 року по 06.08.2015 року. Вказане давало суду підстави для висновків щодо порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через незарахування його до списку військовослужбовців військової частини ПП НОМЕР_3 (В 2950). Скаржник надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Третьою особою, ІНФОРМАЦІЯ_2 , були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано, що до комісаріату не надходили накази про проходження позивачем військової служби і роздавальні відомості щодо нього не надходили. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Інші сторони по справі до Суду не надали заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, народився в м. Старобільськ, Старобільського району, Луганської області проживає в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 2).

Як вбачається з пояснень, наданих Позивачем в судовому засіданні, він прибув до військової частини за власним бажанням, так як вважав, що не може бути осторонь подій які сталися в Україні, в Луганській області в 2014 році та бажав захищати Вітчизну Україну.

Позивач вважає, що є військовозобов`язаним, про що надав військовий квиток серії НОМЕР_5 із записом про зарахування 06.08.2014 його на військову службу на підставі Наказу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію» (т.1 а.с. 9).

Згідно із інформацією наявною в довідці від 01.02.2016 № 171 Позивач - ОСОБА_1 , 06.08.2020 призваний Сватівським районним військовим комісаріатом Луганської області у Збройні сили України за мобілізацією в в/ч пп НОМЕР_3 (т.1 а.с. 15).

24.12.2014 Позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 , який було повернуто, як невірно оформлений, згідно резолюцій (т.1 а.с.11).

22.07.2015 Позивач звернувся з рапортом (від 23.07.15 вх. № 3253) до командира в/ч НОМЕР_4 ОШБ «Айдар» капітана ОСОБА_2 , в якому просив провести службове розслідування і внести його до штабу батальйону військової частини (т.1 а.с. 12). До рапорту були додані рапорти від прапорщика ОСОБА_5 та мол. лейтенанта ОСОБА_6 , від 22.07.2015 які підтверджували, що 15.05.2014 Позивач прийшов добровольцем до батальйону «Айдар» (т.1 а.с. 13-14).

Згідно із інформацією зазначеною в листі Міністерства оборони України, відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 31.08.2015 №Д-322/1/26 дск, на даний час військова частина-польової пошти НОМЕР_1 підпорядкована військовій частині-польова пошта НОМЕР_2 , яка є юридичної особою та має юридичну адресу. Військова частина-польової пошти НОМЕР_1 не є юридичною особою та не має своєї юридичної адреси. Щодо проходження військової служби Позивачем зазначено, що громадянин ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період у військову частину-польова пошта НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) не призивався та в списках особового складу не значиться (т.1 а.с. 81).

З поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені Сватівським районним військовим комісаріатом 06.08.2014 у команду № НОМЕР_3 надано інформацію, що ОСОБА_1 є рядовим, номер ВОС 837702 (т.1 а.с. 39).

За клопотанням позивача в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_3 , пояснив, що з Позивачем познайомився під час несення служби в добровольчій організації «Старобільська самооборона». На базі цієї організації був створений добровольчий батальйон «Айдар» під командуванням ОСОБА_9 , в який увійшов разом з Позивачем як добровольці де і отримали зброю.

Свідок також пояснив, що в червні місяці добровольчий батальйон «Айдар» був підпорядкований Міністерству оборони України. 04 серпня 2014 року разом з Позивачем прийшов медичну комісію в м. Старобільську Луганської області від Сватівського районного військового комісаріату для оформлення до військової частини НОМЕР_1 . Свідок отримував автомат на території військової частини НОМЕР_1 , яка потім дислокувалась в с.Половінкино Новоайдарського району Луганської області. Свідка було оформлено до військової частини НОМЕР_1 з проставленням печатки у військовому квитку, ці дії відбувались в м. Щастя, куди в кінці серпня 2014 року була передислокована військова частина. Восени 2014 року провели розподіл у батальйоні по підрозділам та прийшов його штатний розклад. Всі хто був оформлений до військової частини після 18.01.2015 були відправлені до міста Золоте Луганської області на 29 блок-пост. Позивач до військової частини оформлений не був, печатку у військовий білет йому не ставили, грошове забезпечення не отримував, вивели за штат частини, вилучили зброю, був залучений лише до несення караульної служби в м. Старобільську, до бойових завдань не залучався. З яких підстав Позивач не був зарахований до військової частини, та не отримував заробітну плату за несення служби йому не відомо. Першу заробітну плату отримав у листопаді 2014 року на банківську картку. Банківську картку оформлювали разом з Позивачем в Старобільському відділенні АТ «Приватбанк», розташованому в м. Старобільську на вул. Комунарова, на підставі довідок з реквізитами, які їм були видані у штабі військової частини НОМЕР_1 .

Свідок ОСОБА_10 , пояснив, що познайомився з Позивачем в травні 2014 року коли прийшов добровольцем до добровольчого батальйону «Айдар», був оформлений до штату військової частини 15.06.2014, про що є запис у військовому квитку та витяг з наказу командира про зарахування до штату В0624. Близько 10 осіб, серед яких був і Позивач не були оформлені до штату частини. Не оформлення до частини керівництво пояснювало відсутністю місць у штаті частини. Позивач отримував автомат та речове забезпечення один раз в травні 2014 року разом із свідком. Військовослужбовці, які були зараховані до штату військової частини в тому числі і свідок, отримували зимове речове забезпечення в лютому 2015 року перед відправкою до м. Золоте Луганської області. Свідок отримував грошове забезпечення. Перші виплати отримав у вересні 2014 року, на банківську картку АТ «Приватбанк». До м. Золоте Позивач разом з військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 не був направлений, залишався в м. Старобільську при штабі військової частини приблизно до липня 2015 року коли військову частину було передислоковано.

Судом приймались заходи щодо повного об`єктивного розгляду справи, у тому числі залучались треті особи, витрибовувались додаткові докази серед яких ухвала суду про зобов`язання Міністерства оборони України надати інформацію стосовно обліку знаходження АКС 74У №389375 записаного у військовому квитку Позивача без засвідчення зазначеного запису печаткою.

Зазначена ухвала суду не виконана.

Представник позивача та інші учасники наполягали на розгляді справи за відсутності витребуваної судом інформації на підставі наявних доказів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232).

Частина четверта статті 2 Закону № 2232 передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно із п.1 ст.24 Закону № 2232 початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;

4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до статті 39 Закону №2232 призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію», затверджений Законом № 1595-VII від 22.07.2014, у зв`язку з поширенням проявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави, концентрацією угруповань військ (сил) зі значним наступальним потенціалом на території Російської Федерації поблизу державного кордону України, загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України, з метою забезпечення оборони держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Згідно з частиною першою ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Частинами першою та другою статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В Україні питання, пов`язані з проходженням служби регулюється Законом України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України», Законом України від 17.03.2014 №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Законом України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про збройні сили України».

Так, положеннями Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932), визначено, що до виконання завдань територіальної оборони в межах їх повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України.

Таким чином, через законодавче закріплення знаків розрізнення, які ідентифікують особу, як учасника збройних сил держави (нашивки на формі у вигляді національного прапору, погони з гербом та інше), створено механізм, який дозволяє розпізнати комбатантів, зокрема добровольців від найманців та цивільних осіб.

Згідно із визначеннями закріпленими в статті 1 Закону № 1932 військове формування це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно із статтею 12 Закону № 1932 завданням інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів є участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

В статті 17 Закону № 1932 закріплені права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Стаття 18 зазначеного закону визначає умови функціонування, систему та завдання територіальної оборони України. Територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах своїх повноважень.

Безпосереднє керівництво територіальною обороною держави здійснює начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України

Згідно із Законом України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про збройні сили України» (далі Закон № 1934) збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності її недоторканності.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджених указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище.

Відповідно до підпункту 1.3.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується: військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), а також які звільнені від посад без зарахування у розпорядження, у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад.

Згідно Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу та Положення про військовий квиток офіцера запасу, затвердженого указом Президента України від 25.05.1994 № 263/94 військовий квиток є документом, що визначає належність його власника до військової служби, служби в запасі, до офіцерського складу та військового обов`язку.

Військові квитки видають районні (міські) військові комісаріати і відповідно записи та відмітки у військовому квитку роблять посадові особи районних (міських) військових комісаріатів, які відповідають за його видачу й заповнення. Записи у військовому квитку засвідчують гербовою мастиковою печаткою.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів вказує, що Законом № 2232-ХІІ визначений період початку та закінчення проходження військової служби громадянами.

Так, днем проходження військової служби є відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені Сватівським районним військовим комісаріатом 06.08.2014 у команду № НОМЕР_3 надано інформацію, що ОСОБА_1 є рядовим, номер ВОС 837702.

Також, матеріали справи містять довідку Сватівського районного військового комісаріату Міністерства Оборони України від 11.02.2016 року за №171, відповідно до якої позивач 06.08.2014 був призваний Сватівським районним військовим комісаріатом Луганської області у Збройні Сили України за мобілізацією в в/ч пп НОМЕР_3 (т.1 арк.15). Проте, судами попередніх інстанцій не було надано правову оцінку вказаним обставинам.

Суд наголошує, що відсутність у Луганському обласному військовому комісаріаті документального підтвердження проходження позивачем військової служби у в/ч пп НОМЕР_3 у зв`язку із захопленням 07.07.2014 приміщення комісаріату невстановленими особами, не може свідчити про не проходження позивачем такої служби за наявності інших доказів, що підтверджують факт направлення комісаріатом в розпорядження в/ч пп НОМЕР_3 06.08.2014 двадцяти чотирьох осіб, в тому числі позивача, та прибуття їх у частину, що підтверджується особистим підписом підполковника ОСОБА_9 , а також за наявності показань свідків, які вказували про проходження служби разом з позивачем у спірний період.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи також особливість ситуації позивача, котрий був призваний за мобілізацією на військову службу на територіях, які наразі знаходяться в межах тимчасово окупованої території України, вимога судів попередніх інстанцій щодо надання документального підтвердження проходження позивачем військової служби у в/ч пп НОМЕР_3 не могла бути виконана з об`єктивних причин.

Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що саме наказ про зарахування до військової частини, відповідні відмітки у військовому квитку, інформація Міністерства оборони України, є належними та допустимими доказами в частині визначення проходження служби, оскільки при наявності вказаних доказів взагалі не існувало б даного спору. Позивач звертаючись до суду вказував саме на бездіяльність відповідачів, в тому числі щодо не видання наказу про його зарахування до військової частини. Також, про наявність спору саме в частині відсутності наказу про зарахування позивача до військової частини у спірні періоди свідчать подані ним на ім`я командира в/ч пп НОМЕР_3 та командира В/ч НОМЕР_1 рапорти від 24.12.2014 року та від 22.07.2015 року (т.1 арк.с.11-14).

Разом з тим, колегія суддів вказує, що розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов`язання військової частини-польової пошти НОМЕР_2 зарахувати до штату військової частини-польової пошти НОМЕР_2 у період з 15.05.2014 по 06.08.2015 як військовослужбовця на посаді солдата в званні рядовий та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити грошове забезпечення з 15.05.2014 по 06.08.2015, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи підпорядковувалась в/ч пп НОМЕР_3 військові частині НОМЕР_2 у періоді з 15.05.2014 року по 06.08.2015 року, а також чи було сформовано військову частину НОМЕР_2 саме у спірному періоді.

Отже, судами попередніх інстанцій не було досліджено всі докази, що мають значення для правильного вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Частиною 3 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачалось, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки всім доказам, що були надані сторонами в підтвердження проходження позивачем військової служби у в/ч пп НОМЕР_3 , а також не з`ясовано обставини формування та підпорядкування військової частини НОМЕР_2 у спірному періоді, до якої пред`явлені позовні вимоги, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень) щодо законності і обґрунтованості, а допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 2, 4 ст.353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 343 349-354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова