ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 812/1703/16

адміністративне провадження № К/9901/31795/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року (суддя Шембелян В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 року (головуючий суддя Гайдар А.В., судді: Василенко Л.А., Ханова Р.Ф.) у справі №812/1703/16 за позовом Державного підприємства «Луганський експертно-технічний центр Держпраці» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби, третя особа: Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Луганський експертно-технічний центр Держпраці» (надалі позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби, третя особа: Державна податкова інспекція у м.Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2016 року №0000444200, яким до підприємства застосовано штраф за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток у сумі 6 729,34 грн. та №0000454200, яким до підприємства застосовано штраф за порушення строку сплати грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 56 538,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом не враховано, що підприємство своєчасно не сплатило зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток з підстав проведення на території знаходження позивача антитерористичної операції та переміщення останнього на територію, підконтрольну Українській владі, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України від 05.03.2015 року №3459.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 року, позовні вимоги задоволені повністю. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську від 08.09.2016 року №0000444200 та №0000454200.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 року у справі №812/1703/16 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у тому, що сертифікат про форс-мажорні обставини стосується тільки в частині сплати авансових внесків з податку на прибуток, та не має відношення до своєчасності сплати до бюджету податкових зобов`язань частини чистого прибутку.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на підставі та у порядку підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету сум податкових зобов`язань з авансових внесків з податку на прибуток за 2013-2014 роки підприємством, за результатами якої контролюючим органом складено акт від 19.08.2016 року № 33/28-05-42/21851104 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати авансових внесків по податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств протягом граничних строків у загальній сумі 341126,16 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.09.2016 року №0000444200, яким до підприємства застосовано штраф за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток у сумі 6 729,34 грн. та №0000454200, яким до підприємства застосовано штраф за порушення строку сплати грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 56 538,20 грн.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71- VІІІ у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 01 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 01 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи-підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Отже, у 2015-2016 роках законодавець визначив мораторій на перевірки суб`єктів господарювання з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік.

Пунктом 76.1 статті 76 Податкового кодексу України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, вказана норма передбачає введення заборони на проведення документальних та фактичних перевірок та не стосується камеральних перевірок податкової звітності та своєчасності її подання, оскільки при проведенні камеральних перевірок не здійснюється будь-яке втручання в господарську діяльність, проведення такої перевірки не потребує винесення наказу, ознайомлення платника податку з таким наказом тощо.

За приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов`язань.

Пунктом 152.4 статті 152 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку, який прийняв рішення про сплату консолідованого податку, сплачує авансовий внесок з податку згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, такий авансовий внесок сплачується за місцезнаходженням юридичної особи та її відокремлених підрозділів пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування відповідно до положень цього розділу, в загальній сумі таких витрат цього платника податку, визначених у останній податковій звітності, поданій таким платником податку.

Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Обов`язок з нарахування та сплати авансового внеску з цього податку, за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою, покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу).

Підпунктом 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов`язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду, а при отриманні від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів.

Статтею 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, законодавець визначає як підставу для застосування штрафних санкцій порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання, а розмір штрафу визначається від погашеної суми податкового боргу.

Підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що погашення податкового боргу це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Податковий кодекс України не містить переліку документів, які можуть підтверджувати факт погашення податкового боргу, однак, відповідно до статті 87 цього Кодексу джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Жодною іншою нормою Податкового кодексу України не передбачено, що погашення податкового боргу може відбуватись шляхом подачі уточнюючих розрахунків чи поданням річної декларації з податку на прибуток з визначенням податкових зобов`язань, які є меншими ніж сума раніше визначених авансових внесків.

Отже, Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх судів про відсутність у відповідача підстав для застосування до позивача штрафних фінансових санкцій, передбачені статтею 126 Податкового кодексу України.

Суд також зазначає, що Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року №1669-VII (надалі - Закон №1669-VII), за змістом частини першої статті 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У подальшому на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1669-VII, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053-р і від 02.12.2015 року №1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено місто Сєвєродонецьк, на території якого здійснює господарську діяльність підприємство.

Отже, місто Сєвєродонецьк, є частиною території України де триває антитерористична операція.

Відповідно до статті 10 Закону №1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.03.2015 року Торгово-промисловою палатою України видано підприємству сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3459, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.06.2014 року до 10.12.2014 року для підприємства щодо сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених нормативно-правовими актами, а саме: авансових внесків з податку на прибуток.

Касаційний Суд не приймає посилання скаржника на те, що Закон №1669-VII не надає права на звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань, та зазначає, що статтею 10 Закону №1669-VII прямо зазначено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що платники податку, які перебувають на обліку у податкових органах, і які здійснюють господарську діяльність на території, де проводилася антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, зокрема щодо своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, авансових платежів тощо.

Касаційний Суд дійшов висновку, що Закон №1669-VII не скасовує обов`язків платника податків, а надає можливість на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. І, як наслідок, законодавець звільнив позивача від застосування штрафних санкцій і пені з боку податкових органів.

Посилання скаржника на те, що позивач не звертався до податкового органу із заявами в порядку статті 100 Податкового кодексу України про розстрочення чи відстрочення податкового боргу Суд вважає необґрунтованими, оскільки наявність чи відсутність такого звернення не спростовують факту настання для позивача обставин непереборної сили (форс-мажору) з 01.06.2014 року, що підтверджено сертифікатом Торгово-промисловою палатою України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 05.03.2015 року №3459.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про порушення процедури проведення перевірки. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1.статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час проведення перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень) встановлено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

За змістом пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника, даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

28.12.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VІІІ, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодекс України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Однак наведена норма свідчить про те, що у будь-якому випадку запроваджені цим Законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом.

Разом з тим, об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.

Стаття 57 Податкового кодексу України, про порушення якої відповідач вказував в акті перевірки, визначає строки сплати податкового зобов`язання.

З аналізу наведених положень податкового законодавства вбачається, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати передбачені статтею 57 Податкового кодексу України питання своєчасності сплати податкового зобов`язання, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.

Зміст наведених норм (чинних на час проведення перевірки) підтверджує висновок про те, що податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Водночас своєчасність сплати платником податків і зборів може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77 78 Податкового кодексу України.

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх судів про протиправність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність і обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 року у справі №812/1703/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник