ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 812/1804/18

касаційне провадження № К/9901/58710/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 (суддя Секірська А.Г.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 (головуючий суддя - Казначеєв Е.Г., судді - Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Луганській області (правонаступником якого є позовом Головне управління ДПС у Луганській області) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

УСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі у тексті - позивач, Управління, контролюючий орган) звернулось до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі у тексті - відповідач, платник), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у загальному розмірі 49010,46 грн, з яких: адміністративні штрафи та інші санкції (код бюджетної класифікації 21081103) в сумі 17000,00 грн; акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (код бюджетної класифікації 14040000) в сумі 5010,46 грн; адміністративні штрафи та санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну (код бюджетної класифікації 21081500) в сумі 27000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача станом на 15.11.2017 утворився податковий борг в загальному розмірі 49010,46 грн, з яких: адміністративні штрафи та інші санкції (код бюджетної класифікації 21081103) в сумі 17000,00 грн; акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (код бюджетної класифікації 14040000) в сумі 5010,46 грн; адміністративні штрафи та санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну (код бюджетної класифікації 21081500) в сумі 27000,00 грн. Нараховані грошові зобов`язання відповідачем добровільно та в повному обсязі не сплачено, і на виконання вимог Податкового кодексу України (далі - у тексті ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючим органом виставлена податкова вимога від 13.03.2017 №187-17, яка була надіслана поштою та повернута у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Податкова вимога відповідачем не оскаржена та є чинною.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 12.04.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, позов задовольнив, стягнув з відповідача податковий борг у загальному розмірі 49010,46 грн , з яких: адміністративні штрафи та інші санкції (код бюджетної класифікації 21081103) в сумі 17000,00 грн; акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (код бюджетної класифікації 14040000) в сумі 5010,46 грн; адміністративні штрафи та санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну (код бюджетної класифікації 21081500) в сумі 27000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що сума боргу підтверджується наявними матеріалами справи, грошові зобов`язання платника, визначені контролюючим органом, є узгодженими, своєчасно не сплаченими, відтак наявні підстави для стягнення боргу в судовому порядку.

Відповідач, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити в порядку статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи) з підстав, передбачених статтями 238 240 КАС України.

Скаржник зазначає, що провадження у справі відкрито судом з порушеннями положень статті 99, частин 1, 3, 5 статті 183-3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) з підстав спливу строку звернення до суду із позовом про стягнення коштів за податковим боргом, відсутності у позивача права звернення до суду з позовом у загальному порядку. На думку відповідача, необхідною умовою, за наявності якої виникає право звернення до суду з адміністративним позовом в загальному порядку, є ухвала суду про відмову в прийнятті подання контролюючого органу про стягнення коштів за податковим боргом із зазначенням однієї з двох підстав, визначених частиною 5 статті 183-3 КАС України, однак, позивачем до адміністративного позову не надано такої ухвали. Скаржник доводить, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтями 99 183-3 КАС України (статей 122 283 КАС України, в редакції від 15.12.2017). Відповідач вважає, що позивач не є уповноваженим органом, який видає ліценцію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, відтак, позивач відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) не має повноважень щодо здійснення перевірок дотриманням норм цього Закону. Вважає, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога, які слугували підставою для звернення до суду із позовом про стягнення, є протиправними. Посилається на відсутність повноважень у позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення боргу, який утворився з підстав прийняття ДПІ у м. Лисичанську рішення від 18.11.2016 №0000031/12-09-40/2296411189. Також, скаржник доводить, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, оскільки позивач не є суб`єктом владних повноважень.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.09.2018, за клопотанням відповідача, зупинив виконання судових рішень попередніх інстанцій до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про передачу даної справи за його касаційною скаргою на судові рішення попередніх інстанцій на розгляд до Об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у даній справі, відступили від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №21-4971а14, і, якщо, суд касаційної інстанції прийде до висновку про наявність підстав для такого відступу від правової позиції, справу необхідно передати на розгляд до об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.12.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 06.12.2023.

Позивачем заявлено клопотання про процесуальну заміну позивача згідно з частиною першою статті 52 КАС України, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказу Державної податкової служби України від 12.02.2020 №81.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну позивача його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Луганській області.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є фізичною особою-підприємцем з 02.07.2015.

Згідно даних інтегрованих карток платника за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 49010,46 грн, яка складається з заборгованості зі сплати адміністративних штрафів та інших санкцій (КБК 21081103) в розмірі 17000,00 грн, акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (КБК 14040000) в розмірі 5010,46 грн та зі сплати адміністративних штрафів та штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну (КБК 21081500) в розмірі 27000,00 грн.

Заборгованість зі сплати адміністративних штрафів та інших санкцій в розмірі 17000,00 грн утворилася внаслідок прийняття ДПІ у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області рішення про застосування фінансових санкцій від 18.11.2016 №000031/12-09-40/2296411189, яким до відповідача, на підставі акту перевірки від 11.11.2016 №58/12-32-40-01/2296411189/138, згідно з абзацом п`ятим частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн за порушення вимог статті 15 Закону №481/95-ВР в частині здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Зазначене рішення не було оскаржено позивачем, отримано уповноваженою особою відповідача 12.12.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №9311801110426.

Заборгованість зі сплати адміністративних штрафів та штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну в розмірі 27000,00 грн утворилася внаслідок прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення від 18.04.2017 №0000814002, яким до відповідача, на підставі акту перевірки від 21.03.2017 №58/12-32/40-02/2296411189, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, абзаців 5, 14 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР, застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 27000,00 грн. Вказані акт та податкове повідомлення-рішення отримані уповноваженою особою відповідача 20.03.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №9311801148857.

За наслідками адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, ДФС України 06.07.2017 направило поштою, з повідомленням про вручення, на адресу відповідача та позивача рішення про результати розгляду скарги від 06.07.2017 №8503/х/99-99-11-03-01-25, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення від 18.04.2017 № 0000814002 залишено без змін, конверт повернуто без вручення. Рішення про результати розгляду скарги у відповідності до положень статей 42, 58 ПК України отримано платником 11.08.2017.

Заборгованість з акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 5010,46 грн, утворилась внаслідок:

прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення від 16.12.2016 №0001114000, яким на підставі акта перевірки від 14.11.2016 №89/12-09-40/2296411189, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та абзацу 4 пункту 120.1 статті 120 ПК України до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1020,00 грн за платежем "акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів" (зазначене податкове повідомлення-рішення не оскаржено відповідачем, направлено платнику поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, згідно з даними інтегрованої картки платника залишок несплаченого боргу за цим рішенням складає 930,46 грн);

прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення від 22.02.2017 №0000324000, яким на підставі акта перевірки від 12.01.2017 №2/12-09-40/2296411189, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, абзацу четвертого пункту 120.1 статті 120 ПК України застосовано до відповідача штрафні (фінансові) санкції у сумі 2040,00 грн за платежем "акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів" за порушення платником пункту 49.2-1, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 розділу ІІ, пункту 223.2 статті 223 ПК України (зазначене податкове повідомлення-рішення не оскаржено відповідачем, направлено платнику поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отримано уповноваженою особою платника);

прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення від 28.03.2017 №0000704002, яким на підставі акта перевірки від 23.02.2017 № 6/12-32-40/2296411189, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та абзацу 4 пункту 120.1 статті 120 ПК України до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2040,00 грн за платежем "акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів" за порушення платником пункту 49.2-1, підпунктів 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 розділу ІІ, пункту 223.2 статті 223 Податкового кодексу України (зазначене податкове повідомлення-рішення не оскаржено, направлено відповідачу поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отримано уповноваженою особою відповідача).

У подальшому позивачем було сформовано та надіслано відповідачу податкову вимогу від 13.03.2017 форми Ф №187-17, конверт повернувся у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Підпунктами 14.1.39, 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов`язання.

За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 ПК України).

Підпунктами 59.1, 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Положеннями абзацу 1 пункту 87.1, пункту 87.11 статті 87 ПК України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

За правилами пункту 95.1. статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Ураховуючи встановлені судами обставини, зокрема, наявність у платника податкового боргу у загальному розмірі 49010,46 грн, не сплаченого відповідачем у добровільному порядку, узгодженість грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування фінансових санкцій та податковою вимогою, колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність стягнення з відповідача податкового боргу.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи скаржника стосовно того, що судами залишено поза увагою доводи скаржника, що позивач не є органом, який уповноважений видавати ліцензії на торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами та вести контроль за дотриманням норм Закону України «Про держане регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та зазначає, що судами надано оцінку таким доводам, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посиланням скаржника на те, що Головне управління ДФС у Луганській області не є належним позивачем у справі суди також надали правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та визнає, що в відповідно до положень пункту 41.1 статті 41, підпунктів 20.1.18, 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, Закону України від 21.12.2016 №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким з 01.01.2017 внесені зміни до ПК України, якими функція з погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюється органами Державної фіскальної служби України обласного рівня, відповідач є належним позивачем у даній справі.

Доводам скаржника стосовно того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України з підстав того, що відповідач не є суб`єктом владних повноважень, судами попередніх інстанцій також надано оцінку, з якою погоджується колегія суддів та з огляду на положення статті 3 КАС України, підпунктів 19-1.1.2, 19-1.1.22, 19-1.1.45 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпунктів 20.1.19, 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пункту 41.1 статті 41, пункту 87.11 статі 87 ПК України вважає, що у межах спірних правовідносин позивач є суб`єктом владних повноважень, який наділений правом звернення до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

Досліджуючи доводи скаржника про те, що спір за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податків сум податкового боргу слід розглядати в порядку, визначеному статтею 183-3 КАС України, шляхом звернення до суду із відповідним поданням, а не у позовному порядку, а також про те, що позивач пропустив строк звернення з таким поданням, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною третьою статті 6 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За змістом пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органом, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням певних умов.

При цьому положення ПК України не встановлюють обов`язку звернення контролюючого органу з вимогами про стягнення податкового боргу тільки в порядку статті 283 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з позовом, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Статтею 102 ПК України визначено строки давності та порядок їх застосування.

Так, відповідно до пункту 102.1 цієї статті контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином, для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу визначено строк 1095 календарних днів з дня його виникнення, що правильно було визначено судами попередніх інстанцій.

Пунктом 1 частини першої статті 183-3 КАС України (в редакції, що діяла на час звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

Згідно з частиною третьої статті 183-3 КАС України подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Посилання відповідача на те, що порядок розгляду стягнення податкового боргу передбачає звернення до адміністративного суду з поданням в порядку статті 183-3 КАС України, не є прийнятими, адже положення податкового законодавства не встановлюють імперативного обов`язку щодо звернення контролюючого органу з вимогами про стягнення податкового боргу саме в порядку статті 183-3 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів, й, до того ж, така обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні законних позовних вимог, обґрунтованість яких підтверджено в ході розгляду справи.

Разом з тим, приписи пункту 102.4 статті 102 ПК України надають контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов`язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.09.2018 у справі №826/13744/15.

Ураховуючи, що, як установлено судами попередніх інстанцій, із позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду з дотриманням строку, визначеного статтею 102 ПК України, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо клопотання скаржника про передачу даної справи за його касаційною скаргою на судові рішення попередніх інстанцій на розгляд до Об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду відповідно до приписів статті 346 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, не вважає за необхідним відступити від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №21-4971а14. Висновки, викладені у зазначеній постанові Верховного Суду України не стосуються застосування норми права у подібних правовідносинах, стосуються інших предмету і підстав позову при встановленні інших фактичних обставин у справі.

Також, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі в порядку статті 354 КАС України з підстав, передбачених статтями 238 240 КАС України, оскільки доводи скаржника, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, не знайшли свого підтвердження з огляду на викладене у даній поставові.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що Верховний Суд ухвалою від 27.09.2018, за клопотанням відповідача, зупинив виконання судових рішень попередніх інстанцій до закінчення перегляду в касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для поновлення їх виконання (дії).

Керуючись статтями 52 341 349 350 355 356 359 375 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Луганській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Луганській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова