ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 812/2015/17

касаційне провадження № К/9901/53625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Олендера І.Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 (суддя - Петросян К.Є.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 (головуючий суддя - Блохін А.А., судді - Сухарьок М.Г., Шишов О.О.) у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Вікторія» (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017: №0001811315, №0001831315, №0001821315 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 160096,74 грн, в тому числі: за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 120800,00 грн, пені у розмірі 39296,40 грн.

На обґрунтування позову, Підприємство послалося на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав неправомірного застосування контролюючим органом санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки платником самостійно виявлено порушення і після виплати дивідендів сплачено податок на доходи фізичних осіб з виплати дивідендів із прибутку підприємства за результатами 2014-2015 років та військовий збір. Вважає, що у даному випадку підлягають застосуванню положення статті 127 ПК України. Вважає, що нарахування пені повинне було здійснюватися з урахуванням положень підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, за період після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, тобто за 12 днів прострочки в сумі 1183,56 грн, що позивачем визнано і сплачено у вказаному розмірі. Зазначає, що контролюючий орган при нарахуванні пені неправильно застосував наведені норми права і неправомірно нарахував пеню починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання. На думку позивача, нарахування пені за несвоєчасну сплату військового збору повинно здійснюватися після спливу 91 календарних днів наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. Позивач вважає неправомірним і застосування штрафу у сумі 510,00 грн за порушення пункту 51.1 статті 51 розділу II, абзацу «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, який було застосовано на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 119.2 статті 119 ПК України, оскільки ним самостійно виявлено невідповідність у поданій звітності за 4 квартал 2014 року та подано уточнюючий звіт з метою виправлення помилок.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 23.11.2017 №0001831315 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 510,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову у визначеній судом частині, суди виходили з того, що позивачем визнано факт порушення ним вимог підпункту 170.5.4 пункту 170.5 статті 170, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині несвоєчасного нарахування (утримання) податку на доходи фізичних осіб та військового збору та перерахування зазначених податків до бюджету, що є підставою для застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України, оскільки у даному випадку має місце саме несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. Суди також дійшли висновку, що у даному випадку при нарахуванні пені не можуть бути застосовані положення підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, на які посилається позивач у позові, оскільки при проведенні перерахунку податку з доходів фізичних осіб та військового збору під час виплати дивідендів директору та засновнику Підприємства із прибутку підприємства за результатами 2014-2015 років позивач є податковим агентом.

Позивач, не погодившись з рішеннями судів, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що у даному випадку підлягають застосуванню положення статті 127 ПК України, оскільки ним самостійно виявлено несплату та у подальшому нараховано (утримано) і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що виключає застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України. Вважає, що нарахування пені повинне було здійснюватися з урахуванням положень підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, за період після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, тобто за 12 днів прострочки в сумі 1183,56 грн, що позивачем визнано і сплачено у вказаному розмірі. Зазначає, що контролюючий орган при нарахуванні пені неправильно застосував наведені норми права і неправомірно нарахував пеню починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання. Вважає, що нарахування пені за несвоєчасну сплату військового збору повинно здійснюватися після спливу 91 календарних днів наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.12.2023.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питання правильності нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з доходів у вигляді дивідендів за період з 01.10.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 03.11.2017 №336/12-32-13-15/ 30349669 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

підпункту 170.5.4 пункту 170.5 статті 170 ПК України в частині несвоєчасного нарахування (утримання) податку на доходи фізичних осіб по строку 31.12.2014 та 31.03.2016 та військового збору по строку 31.03.2016;

підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, з затримкою понад 30 днів, узгодженого податкового зобов`язання в сумі 1000000,00 грн по строку 30.01.2015 та 504000,00 грн по строку 30.04.2016 та несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору з доходів фізичних осіб, з затримкою понад 30 днів, узгодженого податкового зобов`язання в сумі 42000,00 грн по строку 30.04.2016;

абзацу «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині подання 02.05.2015 відомостей щодо збільшення податкових зобов`язань шляхом уточнюючого податкового звіту за формою № 1-ДФ за 4 квартал 2014 року із інформацією щодо доходів, нарахованих у вигляді дивідендів, у сумі 2000000,00 грн та утриманого податку в сумі 100000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017:

№0001811315, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 11032,47 грн, в тому числі, штрафні (фінансові) санкції в сумі 8400,00 грн, пеня в сумі 2632,47 грн;

№0001831315, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн.

№0001821315, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 161280,30 грн, в тому числі, штрафні санкції в сумі 120800,00 грн, пеня в сумі 40480,30 грн.

Предметом касаційного оскарження є податкові повідомлення рішення від №0001811315 та №0001821315 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 160096,74 грн, в тому числі: за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 120800,00 грн, пені у розмірі 39296,40 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень в частині, що оскаржується, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Наведені положення кореспондуються з приписами статті 18 ПК України, якою передбачено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Підпунктами «а», «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування (підпункт 170.5.1 пункту 170.5 статті 170 ПК України).

Відповідно до підпункту 170.5.4 пункту 170.5 статті 170 ПК України доходи, зазначені в цьому пункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною підпунктами 167.5.1 та 167.5.2 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.268 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що термін "пасивні доходи" для цілей розділу ІV Кодексу означає, зокрема, доходи, отримані у вигляді дивідендів.

Згідно із підпунктом 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема: пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) у редакції, діючій станом на 31.12.2014; пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.41 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу) у редакції із змінами, внесеними Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ, діючій станом на 31.12.2016.

Таким чином, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок з дивідендів під час нарахування дивідендів платнику податку. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Підпунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

У разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

В свою чергу, положеннями статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, при прийнятті Підприємством рішення від 31.12.2014 №1 про проведення нарахування та виплати дивідендів із прибутку підприємства за результатами 2014 року директору та власнику ОСОБА_1 , нарахування доходу здійснено 31.12.2014 згідно наказу №18, а виплата доходу та сплата податку на доходи фізичних осіб була здійснена одночасно 12.05.2015.

При прийнятті рішення від 31.03.2016 №1 про проведення нарахування та виплату дивідендів із прибутку підприємства за результатами 2015 року, сплата до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору 29.07.2016 передувала виплаті доходу у вигляді дивідендів засновнику за 2015 рік, яка відбулася 16.12.2016.

Зазначені обставини визнаються позивачем і не є спірними.

Судами установлено, що у даному випадку мав місце факт несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору за перевіряємий період, що не оспорюється скаржником.

Отже, платником несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету у строки, встановлені для місячного податкового періоду.

В свою чергу, штрафні санкції відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України застосовуються саме за несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.05.2019 у справі №806/2699/16, від 17.04.2020 у справі №806/124/17, від 13.02.2020 у справі №806/129/17, від 21.09.2021 у справі №806/127/17.

Враховуючи наведені вище обставини, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не вчинялось порушення, передбачене статтею 127 ПК України, а саме - виплати доходу на користь платника податків без попередньої або одночасної сплати нарахованого та утриманого з цих доходів податку, а тому застосування відповідачем штрафних санкцій на підставі даної норми є неможливим.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до статті 126 ПК України.

Стосовно доводів скаржника щодо застосування положень підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України визначено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

Підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України (у редакції до 01.01.2017) передбачено, що нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов`язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

Ураховуючи, що позивач у даному випадку є податковим агентом при проведенні перерахунку податку з доходів фізичних осіб та військового збору при виплаті дивідендів директору та засновнику Підприємства із прибутку такого підприємства за результатами 2014 та 2015 років, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відтермінування нарахування пені після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, до нього як податкового агента застосовано бути не може.

Відповідальність платників податків за порушення норм податкового законодавства викладена у главі 11 ПК України.

Так, відповідно до статті 111 глави 11 "Відповідальність" ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна та кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (пункт 111.2 статті 111 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки. Порядок нарахування пені викладено у статті 129 ПК України.

Виходячи з положень статті 111 ПК України щодо розмежування фінансової відповідальності, пеня є окремим видом відповідальності.

Відповідно до підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань.

Оскільки нарахування податкових зобов`язань і їх сплата з порушенням строків були здійснені до 01.01.2017, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність застосування контролюючим органом при визначенні розміру пені положень статті 129 ПК України у редакції, чинній на час вчинення відповідних порушень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 №1797-VІІІ внесено зміни до ПК України, зокрема, підпункт 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 викладено у новій редакції, яка фактично не пом`якшувала та не скасовувала відповідальність особи.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про помилковість висновків судів в частині незастосування приписів статті 58 Конституції України щодо зворотної дії у часі нормативно-правових актів, а саме застосування судом першої інстанції положень статті 129 ПК України в редакції яка діяла до з 01.01.2017.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає правильними рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог у визначеній судами частині.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк І.Я.Олендер