ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа №812/354/14
касаційне провадження №К/9901/32959/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Алчевської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 (суддя Шембелян В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 (головуючий суддя - Гайдар А.В.; судді: Ханова Р.Ф., Яковенко М.М.) у справі № 812/354/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метали і полімери» до Алчевської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області, за участю Генеральної прокуратури України, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Метали і полімери» звернулось до суду з адміністративним позовом до Алчевської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.01.2014 № 0000072201.
Луганський окружний адміністративний суд постановою від 27.03.2014 адміністративний позов задовольнив повністю.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.05.2014 залишив постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Алчевська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Луганській області оскаржила їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2014, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог Алчевська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Луганській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7 9 11 86 138 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Метали і полімери» з питань правильності визначення, повноти нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд» за період з 01.02.2012 по 29.02.2012, результати якої оформлено актом від 24.12.2013 № 1079/12-06/22-01/35653261.
За її наслідками орган доходів і зборів дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд» у ціні робіт з демонтажу виробничих будівель по вул. Транспортна, 4, в м. Алчевську, вивозу будівельного сміття та підготовки майданчика для ведення будівельних робіт, внаслідок непідтвердження реального характеру здійснених операцій.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також неможливість за наслідками аналізу первинних документів, складених 30.04.2012, визначити, який обсяг робіт виконано Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд» саме за період наявності в нього відповідної ліцензії до 25.04.2012.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 № 0000072201, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 1483410,00 грн.
Визнаючи недійсним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: реальний характер спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагент Товариства з обмеженою відповідальністю «Метали і полімери» мав ліцензію, видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на провадження господарської діяльності, пов`язаної із здійсненням будівельних робіт, серії АВ № 315726, строк якої закінчився лише 25.04.2012; на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт/послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні роботи отримано від указаного в первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
З огляду на відсутність первинних документів, складених за наслідками здійснення оспорюваних господарських операцій, з підстави неможливості здобуття Луганським окружним адміністративним судом інформації щодо їх наявності за результатами відновлення втраченого судового провадження, доцільно їх витребувати, як у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метали і полімери», так і в Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд», з метою достеменної перевірки тієї обставини, що ці первинні документи підтверджують і розкривають суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету.
Не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій у даній ситуації і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Інвестбуд» виконати спірні роботи з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).
При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувались підрядні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об`єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Алчевської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі № 812/354/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк