ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №812/583/15
адміністративне провадження №К/9901/26305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 (суддя Секірська А.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Гаврищук Т.Г., Шишов О.О.) у справі №812/583/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Рубіжанської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2012 №0003651952.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Рубіжанська ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рубіжанської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 у справі №812/583/15.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №812/583/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено розгляд справи у порядку письмового провадження на 24.03.2020.
В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на те, що позивач не надав підтверджень використання земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 для провадження своєї господарської діяльності протягом 2012 року. При цьому, відповідач зазначив, що фізична особа-підприємець є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою оподаткування 5 відсотків. Відповідач зауважує, що договори оренди нерухомого майна позивач надав тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.01.1998 та є платником єдиного податку з 01.01.2012, перебуває на обліку в Рубіжанській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_1 , свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_2 від 29.05.2012.
01.07.2012 Рубіжанською ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області прийнято податкове повідомлення рішення № 0003651952, яким ОСОБА_1 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 розділу ІІ та пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на землю, код платежу 5013050300, у розмірі 16839,52грн., граничний строк сплати протягом 60 днів від дати вручення.
В обґрунтування своєї позиції, податковий орган посилався на положення статтей 206 269 270 286 287 Податкового кодексу України, розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, та зазначав, що земля на праві власності належить громадянину ОСОБА_1 , а не суб`єкту господарювання ОСОБА_1 , а відтак, твердження про використання суб`єктом господарювання землі у господарській діяльності є помилковим. Крім того, вказував, що позивачем не було підтверджено факт використання земельних ділянок, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності протягом 2012 року. Крім того, даний податок за землю був сплачений позивачем за 2012 рік у сумі 16839,52грн., отже, підстави для звільнення його від нарахування земельного податку у 2012 році відсутні.
Також, податковий орган зазначив, що він не мав змоги встановити, чи використовувалась земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 для реалізації господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Отже, відповідач вважає, що позивачу було правомірно нараховано земельний податок у сумі 16839,52грн. відповідно до вимог статті 274 Податкового кодексу України за земельні ділянки розташовані за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 з урахуванням нормативної грошової оцінки.
Не погодившись з прийнятим контролюючим органом рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги суди посилались на те, що матеріалами справи повністю підтверджується, що нерухоме майно, розташоване за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 , а також земельні ділянки за цими адресами використовувались фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 у господарській діяльності, види якої визначено у свідоцтві платника єдиного податку і які внесені у форму 20-ОПП від 08.11.2011.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами та слідує з матеріалів справи, на підставі договору купівлі продажу об`єкта нерухомого майна від 21.09.2009, укладеного між Рубіжанською міською радою та ОСОБА_1 , позивач є власником об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається зі складу № 1 загальною площею 751,1кв.м., сторожки, гаражів загальною площею 236,2кв.м., складу №2 загальною площею 749,3кв.м., вбиральні та споруд 1-3. Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі правочинів.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку №034862 від 09.12.2010 позивач є власником земельної ділянки площею 0,7185га, розташованої у АДРЕСА_1 , цільове призначення - для розміщення об`єкту нерухомого майна.
Вказана земельна ділянка придбана позивачем згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.10.2010, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, у 2012 році позивач на підставі договору купівлі продажу ВКС №944445 від 18.01.2008 по реєстру №130 був власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2125га. Зазначена земельна ділянка та споруди на ній були відчужені ОСОБА_1 28.12.2012 на підставі договорів купівлі продажу земельної ділянки та купівлі продажу нежитлової будівлі, які зареєстровані у Державному реєстрі правочинів.
Також, судами констатовано, що в матеріалах справи наявні договори оренди нежитлового приміщення та обладнання, розташованого за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , та відповідні акти приймання - здачі об`єктів оренди. Актами щодо оренди обладнання за договором найму підтверджується, що устаткування, яке є об`єктом оренди за вказаним договором, є стаціонарним, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до положень статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 ПК України).
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, згідно свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 760859 від 29.05.2012, позивач здійснює наступні види діяльності:
Підготування та прядіння текстильних волокон (КВЕД 13.10),
Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами (КВЕД 46.11),
Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів (КВЕД 77.39),
Оптова торгівля текстильними товарами (КВЕД 46.41),
Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).
На зворотному боці свідоцтва платника єдиного податку зазначено зміну місця діяльності, а саме визначено місцем діяльності позивача - АДРЕСА_1. Вказані зміни засвідчені підписом заступника начальника Рубіжанської ОДПІ та печаткою податкового органу.
Судами зауважено, що у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 1 квартал 2012 від 10.04.2012, за півріччя 2012 від 24.07.2012, за три квартали 2012 від 18.10.2012, та за 2012 рік від 19.07.2013 визначено ті ж види діяльності, що і у свідоцтві платника єдиного податку.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно пункту 291.5 статті 297 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої групи фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла такого висновку.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Крім того, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задовольнити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду