№ 812/992/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2020 року

Київ

справа № 812/992/16

адміністративне провадження №К/9901/21728/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №812/992/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області

про визнання протиправним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Луганській області і Державної фіскальної служби України

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Шембелян В.С., суддів Смішливої Т.В., Чиркіна С.М.)

і постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Чебанова О.О., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України №122-ДС від 15 серпня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області; допустити негайне виконання постанови у порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України в частині поновлення на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 серпня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ є протиправним і необґрунтованим, оскільки позивач не скоїв жодних правопорушень, за які передбачено такий вид стягнення як звільнення (пункти 1, 3, 7, 9, 11, 13, 14 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу»). Також оскаржуваний наказ прийнято з порушенням 10-денного строку накладення стягнення з часу складання акту службового розслідування і повідомлення про це керівника відповідного органу. Крім того, зазначений наказ містить посилання на недостовірну інформацію щодо формування ФГ «Успіх ЛА» «сумнівного» податкового кредиту на суму 37,2 млн грн через несвоєчасно проведені камеральні перевірки. Крім того, позивача не було належним чином ознайомлено з матеріалами і результатами службового розслідування.

Одночасно позивач звертає увагу на те, що згідно з розподілом посадових обов`язків, що затверджений Наказом Головного управління ДФС у Луганській області (надалі також - «ГУ ДФС у Луганській області») від 9 вересня 2015 року №95, до обов`язків позивача не входила функція забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ, в ГУ ДФС у Луганській області цим займалася спеціальна комісія (робоча група), що була призначена наказом за підписом позивача від 31 серпня 2015 року №40.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано наказ Державної фіскальної служби України №122-ДС від 15 серпня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Поновлено позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області з 16 серпня 2016 року.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Луганській області на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року у розмірі 83756,16 грн з відрахуванням податків і обов`язкових платежів до бюджету.

Допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у сумі: 11632,80 грн з відрахуванням податків і обов`язкових платежів до бюджету.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 змінено в частині.

Абзац третій резолютивної частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у справі №812/992/16 викладено у наступній редакції: «Стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року у розмірі 77594,95 грн з відрахуванням податків і обов`язкових платежів до бюджету».

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України (далі - «ДФС України») є протиправним і таким, що прийнятий у порушення вимог частини другої статті 148 Кодексу законів про працю України, оскільки дисциплінарне стягнення до позивача застосовано після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступків.

Як встановлено судами першої й апеляційної інстанцій, порушення строків застосування до позивача дисциплінарного стягнення керівником ДФС України відбулося у зв`язку з тривалим не призначенням службового розслідування за виявленими у наказі №987 від 17 грудня 2015 року порушеннями позивача (наказ про призначення службового розслідування видано лише 1 березня 2016 року). Одночасно Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 не передбачає обмежень щодо проведення службового розслідування стосовно тимчасово непрацездатної особи. А також у зв`язку з неповним і несвоєчасним вжиттям відповідачами всіх можливих заходів для ознайомлення позивача з актом службового розслідування, порушенням десятиденного строку прийняття оскаржуваного рішення на підставі акту службового розслідування від 1 квітня 2016 року, що визначений пунктом 10 Порядку №950.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення його на службі на попередній посаді з наступного дня за днем звільнення - з 16 серпня 2016 року і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що Луганським окружним адміністративним судом було порушено Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - «Порядок №100»), внаслідок чого невірно розраховано середньомісячну заробітну плату і постановлено стягнути кошти у більшому розмірі.

Суд першої інстанції не врахував, що 16 серпня 2016 року - день звільнення було оплачено як робочий день у серпні 2016. Отже, тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 17 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року складає 143 робочі дні, а не 144 дні, як вказав суд першої інстанції. За таких обставин сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: 542,622 грн х 143 дні = 77594,95 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Головне управління ДФС у Луганській області і в заяві про приєднання до касаційної скарги Державна фіскальна служба України просять скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року і постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року було задоволено заяву Державної фіскальної служби України про приєднання до касаційної скарги Головного управління ДФС у Луганській області.

Зокрема, скаржники зазначають, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Посилаються на те, що 17 грудня 2015 року (підпункт 2.1 пункту 2 наказу ДФС України №987) були виявлені триваючі правопорушення позивача, робота його як керівника органу визнана незадовільною. З 25 листопада 2015 року до 6 травня 2016 року позивач майже весь час у зв`язку тимчасовою непрацездатністю був відсутній на робочому місці, тому вказаний строк не зараховується до строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до вимог статті 148 КЗпП України. Тому строк притягнення до відповідальності, на думку відповідачів, слід обраховувати з 17 грудня 2015 року - з дати виявлення проступку позивача керівником ДФС України. Датою припинення триваючих правопорушень, що полягали в бездіяльності позивача стосовно сумлінного виконання своїх службових обов`язків як керівника ГУ ДФС у Луганській області, є останній його робочий день за цією посадою в листопаді 2015 року. Несумлінне виконання позивачем своїх обов`язків, що призвело до тяжких наслідків, які викладені в акті службового розслідування, є порушенням Присяги державного службовця України, за що передбачена дисциплінарна відповідальність у вигляді звільнення. Наказом ДФС України №51-р від 1 березня 2016 року призначено службове розслідування стосовно правопорушень позивача. У зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному, його з цим наказом не було ознайомлено. 1 квітня 2016 року комісією складено і підписано акт службового розслідування, протягом квітня вживалися всі можливі заходи для ознайомлення позивача з актом службового розслідування. Однак, позивач ухилявся від ознайомлення з цим актом, що підтверджено відповідними актами про неприбуття для ознайомлення.

1 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, яким встановлені зміни до порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності. У зв`язку з цим ДФС України з дотриманням вимог нового порядку передало акт службового розслідування до дисциплінарної комісії, яка сформувала дисциплінарну справу відносно позивача, що була розглянута на засіданні комісії 27 липня 2016 року. За результатами розгляду головою комісії 5 серпня 2016 року надіслано подання до голови ДФС України, яким рекомендовано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності за несумлінне виконання службових обов`язків і порушення присяги державного службовця. На підставі вказаного подання за матеріалами службового розслідування керівником ДФС України 15 серпня 2016 року було прийнято оскаржуваний наказ №122-Д про звільнення позивача. Отже, відповідачем не порушено строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що передбачений частиною третьою статті 65 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

Крім того, скаржники зазначили, що суди не дослідили питання забезпечення позивачем виконання вимог наказу ДФС України від 28 липня 2016 року №543 в частині раннього виявлення і своєчасного відпрацювання ризикових підприємств, у яких за ланцюгом постачання встановлено нереальність здійснення господарської діяльності, підміна товару. Зазначені діяння позивача призвели до ненадходження до бюджету податку на додану вартість, оскільки платники податків отримали необґрунтовану податкову вигоду і сформували своїм контрагентам податковий кредит за ознаками ризику.

Також скаржники звертають увагу на попереднє вжиття ДФС України заходів дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_1 , а саме: застосування відповідно до наказу ДФС України №469 від 6 липня 2017 року догани у зв`язку з найнижчим рівнем відпрацювання «схемного» податкового кредиту по вигодонабувачам і «вигодоформуючих» суб`єктах, яке не дало бажаного результату. Отже, застосоване оскаржуваним наказом дисциплінарне стягнення до позивача відповідає характеру і тяжкості вчиненого позивачем порушення й є несумісним з подальшим проходженням служби в органах фіскальної служби.

ДФС України у заяві про приєднання до касаційної скарги ГУ ДФС у Луганській області зазначило, що вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій стосовно притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності саме на підставі і в порядку, що передбачений нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і КЗпП України, які були чинні на час вчинення діянь, визначених в наказі про звільнення позивача й акті службового розслідування, а також норм Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13 червня 2000 року.

Відповідно до положень частин першої і другої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Оскільки норми Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачають відповідальність у формі звільнення за вчинення дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця, зворотна дія Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII поширюється лише на матеріальні норми права і не стосується процесуальних норм. Тобто дисциплінарне провадження ведеться на підставі Закону, який діє під час розгляду дисциплінарної справи. Отже, з 1 травня 2016 року процедура притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності мала здійснюватися ДФС України у порядку і відповідно до законодавства, чинного під час здійснення дисциплінарного провадження.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що наказом №2199-с від 30 грудня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, пунктом 2 цього наказу на позивача покладено виконання обов`язків керівника цього органу.

Підпунктом 2.1 пункту 2 наказу ДФС України №987 від 17 грудня 2015 року «Про стан організації роботи Державної фіскальної служби України у жовтні 2015 року» на підставі вимог статей 147 148 149 КЗпП України і подання Координаційно-моніторингового департаменту від 25 листопада 2015 року №3941/99-99-20-02-18 позивача визнано таким, що заслуговує на звільнення з займаної посади за неналежне виконання службових обов`язків, організацію контролю у жовтні 2015 року, зокрема у частині допущення неправомірного формування підприємством "схемного" податкового кредиту і грубого порушення термінів проведення камеральної перевірки податкової звітності цього ж підприємства, визначених пунктом 10 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до порушення вимог наказу №543. Останнім абзацом пункту 2 наказової частини цього наказу Департаменту персоналу доручено підготувати відповідні проекти наказів ДФС України в установленому порядку.

Наказами ДФС України №120-о від 26 січня 2016 року, у зв`язку із службовою необхідністю покладено виконання обов`язків начальника ГУ ДФС у Луганській області на ОСОБА_2 - заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, пункт 2 наказу ДФС України №2199-с від 30 грудня 2014 року щодо покладення виконання цих обов`язків втратив чинність.

Розпорядженням №51-р від 1 березня 2016 року голови ДФС України на підставі пункту 1 Порядку проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13 липня 2000 року з метою проведення перевірки інформації щодо неналежного виконання позивачем службових обов`язків призначено службове розслідування строком проведення з 1 березня 2016 року до 1 квітня 2016 року.

На час проведення службового розслідування позивача відсторонено від служби наказом №691-о від 2 березня 2016 року.

За результатами службового розслідування складено Акт №503/99-99-14-01-01 від 1 квітня 2016 року «Про результати службового розслідування стосовно першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області» (далі - «Акт»). За висновками Акту керівнику ДФС України:

- запропоновано визнати незадовільною організацію позивачем роботи ГУ ДФС України у Луганській області за період виконання обов`язків керівника цієї установи в частині виконання доручень ДФС України щодо недопущення неправомірної реєстрації податкових накладних в ЄРПН ризиковими сільськогосподарськими підприємствами і неналежного їх відпрацювання; неналежне відпрацювання доведених ризикових суб`єктів господарювання в межах наказу ДФС України від 28 липня 2015 року №543 «Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ»; відпрацювання оперативними підрозділами суб`єктів господарювання, щодо яких до підсистеми "Реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва" ІС "Податковий блок" внесено інформацію про неможливість провадження реальної фінансово-господарської діяльності і стану виконавської дисципліни;

- рекомендовано при розгляді питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача на підставі підпункту 2.1 пункту 2 наказу ДФС України від 17 грудня 2015 року №987 "Про стан організації роботи ДФС України та її територіальних органів у жовтні 2015 року" визнати недоцільним перебування на займаній посаді позивача і звільнити його на підставі статті 40, статті 147 КЗпП України за систематичне невиконання службових обов`язків начальника ГУ ДФС у Луганській області, неналежне виконання службових обов`язків, організацію роботи та контролю у жовтні 2015 року, зокрема, у частині допущення неправомірного формування підприємством "схемного" податкового кредиту і грубого порушення термінів проведення камеральної перевірки податкової звітності цього ж підприємства, визначених пунктом 10 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до порушення вимог наказу №543 "Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ" і призвело до розповсюдження по ланцюгу постачання неправомірно сформованого податкового кредиту на загальну суму 37185,8 тис грн;

- рекомендовано керівництву ДФС України доручити Департаменту аудиту і Головному оперативному управлінню забезпечити контроль за відпрацюванням підпорядкованими підрозділами ризикового податкового кредиту за ланцюгом постачання від ТОВ "Торговий Дім ПЗ ГРЛ-Україна" й інших ризикових суб`єктів господарювання; рекомендовано керівництву ДФС України зобов`язати керівників територіальних органів ДФС забезпечити вжиття ефективних заходів з комплексного відпрацювання податкових ризиків, відпрацювання суб`єктів господарювання, задіяних у схемах руху сумнівного податкового кредиту з ПДВ за ланцюгом постачання від ТОВ "Торговий Дім ПЗ ГРЛ-Україна" і формування доказової бази щодо протиправної діяльності зазначених у акті інших ризикових суб`єктів господарювання;

- рекомендовано керівництву ДФС України зобов`язати в.о. начальника ГУ ДФС у Луганській області Височину О.А. забезпечити усунення встановлених під час службового розслідування недоліків і порушень, вжити заходів для недопущення їх у подальшій роботі; розглянути питання про притягнення до відповідальності працівників територіальних органів ГУ ДФС у Луганській області за виявлені в ході службового розслідування порушення і недоліки в роботі.

ДФС України своїм листом №11531/7/99-99-14-01-02-17 від 4 квітня 2016 року повідомило ГУ ДФС в Луганській області про необхідність щоденного інформування їх щодо перебування на лікарняному чи виходу на роботу позивача, а також необхідність забезпечити його явку до ДФС України для ознайомлення з актом службового розслідування.

5 квітня 2016 року доповідною запискою №523/99-99-14-01-02-18 підтверджено факт доведення до начальника ДФС України директором Департаменту внутрішнього аудиту інформації про неможливість ознайомлення позивача з актом службового розслідування через тимчасову непрацездатність останнього, а також, що сам акт з відповідними пропозиціями буде надано на розгляд керівнику ДФС України після ознайомлення із ним позивача.

Тимчасова непрацездатність позивача з 25 листопада 2015 року до 6 травня 2016 року відображена в його службовій характеристиці, а також підтверджена лікарняними листами і табелями обліку робочого часу.

ДФС України повторно своїм листом № 231/7/99-99-06-02-17 від 28 квітня 2016 року повідомило ГУ ДФС у Луганській області про необхідність щоденного інформування їх щодо перебування на лікарняному чи виходу на роботу позивача, а також необхідність забезпечити його явку до ДФС України для ознайомлення з актом службового розслідування.

ГУ ДФС України у Луганській області листом від 29 вересня 2016 року №1040/812-32-06-20 повідомило ДФС України про відрядження позивача з 28 квітня 2016 року до 30 квітня 2016 року до ДФС України для ознайомлення зі службовим розслідуванням, з наказом про відрядження позивача ознайомлено.

Актом про неприбуття і не ознайомлення позивача з актом службового розслідування від 29 квітня 2016 року №706/99-99-06-02-24, який складений співробітниками Департаменту внутрішнього аудиту ДФС, підтверджено зазначений факт стосовно позивача.

ГУ ДФС України у Луганській області листом від 11 травня 2016 року №119/8/12-32-04-09 повідомило ДФС України про наявність наказу про відрядження позивача з 10 травня 2016 року до 12 травня 2016 року до ДФС України для ознайомлення з службовим розслідуванням, з вказаним наказом позивач ознайомлюватися відмовився.

Актом про неприбуття і неознайомлення позивача з актом службового розслідування від 11 травня 2016 року №756/99-99-06-02-24, який складений співробітниками Департаменту внутрішнього аудиту ДФС, підтверджено зазначений факт стосовно позивача.

Доповідною запискою №765/99-99-06-02-24 від 12 травня 2016 року доведено до начальника ДФС України директором Департаменту внутрішнього аудиту інформації про результати службового розслідування за актом від 1 квітня 2016 року про неприбуття позивача для ознайомлення з цим актом, а також про необхідність ініціювання перед дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ порушення дисциплінарного провадження стосовно позивача щодо неналежного виконання позивачем службових обов`язків за фактами, що викладені в акті службового розслідування, на підставі вимог статей 64, 65 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

З пояснень позивача, які надсилалися на вимогу Департаменту внутрішнього аудиту, вбачається, що позивач повідомляє органи ДФС України про те, що з актом службового розслідування його не ознайомлено, по суті викладеної в ньому інформації може надати пояснення після ознайомлення. Також повідомляє, що з 5 травня 2016 року він перебуває на робочому місці, виконує посадові обов`язки першого начальника ГУ ДФС у Луганській області.

Згідно з протоколом засідання Дисциплінарної комісії від 27 липня 2016 року №9 за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи позивача комісія вирішила застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

На підставі прийнятого комісією рішення з вказаного питання Головою Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ ДФС України внесене подання від 5 серпня 2016 року №1340/99-99-06 голові ДФС України про виявлення вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягає у несумлінному виконанні ним своїх посадових обов`язків, порушення присяги державного службовця, неналежному контролі й організації роботи підлеглих підрозділів, що призвело до невиконання доручень ДФС України щодо вжиття заходів податкового контролю до окремих ризикових підприємств і розповсюдження по ланцюгу постачання неправомірно сформованого податкового кредиту на загальну суму: 37,2 млн грн.

Наказом ДФС України №122-Д від 15 серпня 2016 року на підставі статей 65, 66, 67 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII позивача звільнено за несумлінне виконання службових обов`язків, порушення Присяги державного службовця, неналежні контроль й організацію роботи підпорядкованих підрозділів, що призвело до порушень Податкового кодексу України, наказу №543; невиконання доручень ДФС щодо вжиття заходів податкового контролю до окремих ризикових підприємств і розповсюдження за ланцюгом постачання неправомірно сформованого кредиту з ПДВ у сумі: 37,2 млн грн, не відпрацювання "ризикових" суб`єктів господарювання і таких, у яких за ланцюгом постачання встановлено нереальність здійснення господарської діяльності, неналежний стан виконавської дисципліни, незастосування штрафних санкцій тощо.

Наказом ДФС України №196-Дс від 8 листопада 2016 року до оскаржуваного наказу були внесені зміни, якими усунуто описку в назві підприємства, щодо діяльності якого не було проведено своєчасно камеральних перевірок, а саме: ФГ "Успіх ЛА" замінено на належне - ТОВ "Торговий Дім ПЗ ГРЛ-Україна".

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, на момент проходження служби позивачем і вчинення позивачем діянь за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності регулювалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Загальні підстави припинення державної служби передбачені Кодексом законів про працю України.

Стаття 5-1 КЗпП України закріплює гарантії забезпечення права громадян на працю та передбачає, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2016 року, що набрав чинності 1 травня 2016 року (в редакції, чинній на момент звільнення позивача), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - «Порядок №100»).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Головного управління ДФС у Луганській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 грудня 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1) 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно з пунктом 8 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13 червня 2000 року (далі - «Порядок №950»), за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування; посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування; результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов`язків; види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень.

В акті також зазначаються висновки службового розслідування; обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність; причини та умови, що призвели до порушення; вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру.

Відповідно до вимог першого - п`ятого абзаців пункту 9 Порядку №950 акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в одному примірнику.

Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому вона працює.

Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення.

Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акту.

У разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень, про що складається відповідний акт, який додається до акту службового розслідування.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна підписати акт службового розслідування, а у разі відмови її підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акту службового розслідування.

Згідно з вимогами абзацу другого пункту 10 Порядку №950 за результатами розгляду керівника органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акту службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про необхідність врахування результатів службового розслідування і своєчасного прийняття рішення за його наслідками.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, акт службового розслідування складено і підписано 1 квітня 2016 року, а наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача прийнято 15 серпня 2016 року, тобто із грубим порушенням передбаченого пунктом 10 Порядку №950 десятиденного строку.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що позивача мало бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме на підставі і в порядку, що передбачений нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і КЗпП України, які були чинні на час вчинення діянь, визначених в наказі про звільнення позивача й акті службового розслідування, а також норм Порядку №950.

Відповідно до положень частин першої й другої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, за загальновизнаним принципом дії цієї норми Конституції України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. У частині першій цієї статті закріплений принцип, за яким дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З комплексного аналізу норм цієї статті Верховний Суд дійшов висновку про те, що особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до наказу про звільнення позивача і висновків акту службового розслідування, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за діяння, що мали місце до 24 листопада 2015 року (останній день виконання ним повноважень керівника ГУ ДФС у Луганській області), тобто саме під час дії норм Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і загальних норм КЗпП України, що передбачали підстави і порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності. Зазначені норми також були чинні під час проведення службового розслідування відповідачем стосовно позивача з 1 березня 2016 року до 1 квітня 2016 року.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який передбачає новий порядок і підстави притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності, набрав чинності з 1 травня 2016 року згідно з пунктом 1 розділу ХІ Перехідні та прикінцеві положення цього закону, а відповідно до підпункту 1 пункту 2 цього розділу Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII втратив чинність в тому числі в частині, що стосується дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, службове розслідування проводилося стосовно позивача відповідно до норм старого порядку, однак, оскільки позивач ухилявся від ознайомлення з актом службового розслідування, а вжиті відповідачем протягом місяця заходи не дали своїх результатів, це позбавило відповідача можливості притягнути позивача до відповідальності і застосувати стягнення за нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII і КЗпП України. На початку травня на підставі норм вже чинного Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII відповідач з дотриманням нового порядку, що передбачений цим законом, прийняв рішення про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за порушення Присяги державного службовця. Оскільки і діяння у вигляді порушення Присяги держслужбовця, і такий вид стягнення як звільнення за це правопорушення передбачені і старим і новим законодавством, ДФС України вважає своє рішення законним і таким, що не порушує прав позивача у зв`язку із застосуванням норм нового законодавства підчас притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи встановлені судами обставини справи, порівнявши норми законодавства, що були чинні на час вчинення перерахованих в наказі про звільнення позивача діянь, за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності (частина шоста статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, стаття147 КЗпП України), з нормами законодавства, чинного на час застосування до позивача дисциплінарного стягнення (пункту 1 частини другої статті 65, пункту 4 частини першої, частини п`ятої статті 66 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII), колегія суддів погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що обидва закони за порушення Присяги державного службовця передбачають можливість застосування такого дисциплінарного стягнення як звільнення.

Тому, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, що діяли на час вчинення позивачем діянь, за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Слід також зазначити, що припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, відбувалося у формі звільнення. Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ не було передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, було врегульовано у КЗпП України.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які викладені в акті службового розслідування, а саме: скоєння протиправних дій щодо надіслання листом неперевіреної інформації на адресу ДФС України, а також протиправної бездіяльності щодо несумлінного виконання своїх службових обов`язків як керівника ГУ ДФС у Луганській області протягом часу до 24 листопада 2015 року (останній робочій день позивача щодо виконання обов`язків керівника ГУ ДФС у Луганській області), що спричинили зазначені в акті службового розслідування наслідки, дисциплінарне стягнення до позивача мало бути застосоване не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (закінчення вчинення триваючого правопорушення), тобто до 25 травня 2016 року.

Тому оскаржуваний наказ ДФС України від 15 серпня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» №122-Д, яким позивача звільнено зі служби, є протиправним, оскільки його прийнято в порушення вимог частини другої статті148 КЗпП України, а саме дисциплінарне стягнення до позивача застосовано після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступків.

Як встановлено судом першої інстанції, порушення строків застосування до позивача дисциплінарного стягнення керівником ДФС України відбулося у зв`язку з такими обставинами:

- тривалим не призначенням службового розслідування за порушеннями позивача, зафіксованими в наказі №987 від 17 грудня 2015 року (наказ про призначення службового розслідування видано лише 1 березня 2016 року), разом з тим Порядок №950 не передбачає обмежень щодо проведення службового розслідування стосовно тимчасово непрацездатної особи;

- неповним і несвоєчасним вжиттям відповідачами всіх можливих заходів для ознайомлення позивача з актом службового розслідування;

- порушенням десятиденного строку прийняття оскаржуваного рішення на підставі акту службового розслідування від 1 квітня 2016 року, який визначено у пункті 10 Порядку №950.

Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування наказу Державної фіскальної служби України №122-ДС від 15 серпня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» є правильними.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 серпня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на посаді, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що Луганським окружним адміністративним судом зроблено невірний розрахунок середньомісячної заробітної плати, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції під час розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача було використано довідку ГУ ДФС у Луганській області від 6 вересня 2016 року №А-137/14/12-32-05-61 про заробітну плату ОСОБА_1 .

Проте, судом першої інстанції не враховано те, що у зазначеній довідці, крім заробітної плати, включено виплати, які згідно з Порядком №100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати (а саме: оплата щорічних відпусток, лікарняні, перерахунок заробітної плати за травень 2016 року).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від №10846/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» і розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №1155-р, кількість робочих днів у червні 2016 року складала 19, у липні - 22 (разом 41 робочий день).

У червні 2016 року позивачу було надано частину основної щорічної відпустки на 5 календарних днів. Отже кількість відпрацьованих днів у червні 2016 року склала 14 днів.

У липні 2016 року позивачу було надано частину основної щорічної відпустки на 3 календарних дні. Кількість відпрацьованих днів у липні склала 19 днів.

Відтак, загалом протягом червня-липня 2016 року ОСОБА_1 відпрацьовано 33 дні.

Згідно з пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки, виробничі премії.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (пункт 4 Порядку №100).

Як свідчать розрахункові листки, у червні 2016 року ОСОБА_1 , крім іншого, було оплачено: лікарняні на суму 1329,90 грн у зв`язку з перебуванням у стані тимчасової непрацездатності у травні 2016 року протягом п`яти днів; частину основної щорічної відпустки за 5 днів у сумі 1801,10 грн; грошову допомогу на оздоровлення до щорічної відпустки на суму 10397,99 грн; здійснено перерахунок заробітної плати, виплаченої у травні 2016 року на суму 1455,73 грн.

У липні 2016 року ОСОБА_1 , крім іншого, було оплачено частину основної щорічної відпустки за 3 дні у сумі: 1047,27 грн.

Отже, без урахування вищевказаних виплат нарахована заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці, що передували звільненню, склала: за червень 2016 року - 7661,68 грн (22646,40 грн - 1329,90 грн (лікарняні за травень 2016 року) - 1801,10 грн (щорічна відпустка) - 10397,99 грн (грошова допомога) - 1455,73 грн (перерахунок за травень 2016 року)); за липень 2016 року - 10551,46 грн (11598,73 грн - 1047,27 грн(щорічна відпустка)). До складу 10551,46 грн увійшла сума щомісячної премії у розмірі 1571,37 грн.

Заробітна плата за липень 2016 року без урахування суми щомісячної премії склала: 8980,09 грн.

Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Отже, щомісячна премія виплачена позивачу у липні 2016 року підлягає вирахуванню пропрорційно відпрацьованому часу за останні два місяці, а саме: 1571,37 грн х 33 дні / 41 день = 1264,76 грн.

Тому, середньоденна заробітна плата позивача становила: (7661,68 грн + (8980,09 грн + 1264,76 грн)) / 33 дні = 17906,53 грн / 33 дні = 542,622 грн.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від №10846/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» і розпорядження Кабінету Міністрів України №1155-р, кількість робочих днів у червні 2016 року складала: 19, у липні - 22 (разом 41 робочий день) - 41 день / 2 = 20,5 днів. Отже, середньомісячна заробітна плата позивача складає: 542,622 грн х 20,5 днів = 11123,75 грн.

Стосовно розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.

Кількість робочих днів за 2016 рік з 17 серпня 2016 року до 31 грудня 2016 року складає: 96 днів (серпень 10 днів+ вересень 22 дня + жовтень 20 днів + листопад 22 дня+ грудень 22 дня).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував, що 16 серпня 2016 року - день звільнення позивача було оплачено як робочий день у серпні 2016 року.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 5 серпня 2016 року №1535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у січні 2017 року складала - 20, у лютому - 20, у березні - 22.

Кількість робочих днів за 2017 рік, а саме за період з 1 січня 2017 року до 10 березня 2017 року складає: 47 днів (січень 20 днів + лютий 20 днів + березень 7 днів).

Отже, тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 17 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року складає: 143 робочі дні, а не 144 дні, як вказав суд першої інстанції.

За таких обставин сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: 542,622 грн х 143 дні = 77594,95 грн.

Викладене свідчить про неправильне обчислення судом першої інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року у розмірі 83756,16 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції зробив правильний розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу і зробив обґрунтований висновок про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але із помилковим застосуванням норм права в частині обчислення суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що було підставою для зміни постанови суду першої інстанції в цій частині.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області і Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року і постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року в частині, яка не змінена постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду